Ухвала суду № 63445853, 08.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2143/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П. суддів Турецької І.О. Стас Л.В.за участю: секретаряСкоріної Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №193-16 від 05.04.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05.04.2016 року №193-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни та не може повернутись до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії. Інформація по країні походження підтверджує ризики для осіб, що ухиляються від служби в Сирії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року позов задоволено частково. Судом визнано частково протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №193-16 від 05.04.2016 року щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язано відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_5 особою, яка потребує додаткового захисту.

В апеляційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при прийнятті рішення у справі суд першої інстанції керувався виключно інформацією, яка склалася у країні походження заявника, та з урахуванням позиції УВКБ ООН, яка носить лише рекомендаційний характер. Крім того, оскаржуваним рішенням суду було зобов'язано відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_5 особою, яка потребує додаткового захисту, що на думку міграційного органу є перевищенням наданих суду повноважень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з'ясовано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки, місце народження м. Алеппо, район Кафар Далі, за національністю курд, за віросповіданням мусульманин (суніт), неодружений, має вищу освіту.

На територію України позивач потрапив легально, 24.01.2009 року авіарейсом Дамск-Київ на підставі національного паспорту та студентської реєстрації.

26 жовтня 2012 року позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду вище зазначеної заяви 25 березня 2015 року ДМС України прийнято рішення №228-15 про відмову у визнанні ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав відсутності умов, передбачених п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не погодившись з таким рішенням, позивач оскаржив його до суду, та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2015 року у справі за №815/2330/15, яка набрала законної сили, зазначене рішення скасоване, а ДМС України зобов'язано повторно розглянути заяву позивача.

Так, за результатами повторного розгляду поданої позивачем заяви ДМС України прийнято чергове рішення №193-16 від 05.04.2016 року про відмову у визнанні ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, з посиланням на відсутність умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Підставою для прийняття такого рішення став складений Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства висновок №ODS12/461 від 09.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не є підставами для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що формальне ставлення відповідача до перевірки наведених заявником обставин призвело до прийняття протиправного рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п.п.1, 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п. 13 ч. 1 цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 цієї ж статті).

Аналізуючи приписи ст. 1 зазначеного Закону, колегія суддів вважає, що небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

За змістом п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

В Рекомендаціях УВКБ ООН з питаннь міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року (далі Рекомендації) зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II)" ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також, в Рекомендаціях зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом охоплена вся територія Сирії, більшість населення потребує допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в оточених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій.

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфлікту, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" (далі "ИГИШ") зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами ("Загонами народної самооборони", ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ИГИШ 23 вересня 2014 року привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п.4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

ООН, правозахисні організації та засоби масової інформацію продовжують повідомляти про безперервне насилля та масові вбивства в Сирії. Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від 22 жовтня 2013 року - УВКБ ОНН характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців. Сирійці, а також біженці з Палестини, місцем проживання яких була Сирія, потребують міжнародного захисту до тих пір, допоки ситуація з безпекою і дотриманням прав людини в Сирії не покращиться та не будуть створені умови для добровільного повернення з дотриманням безпеки та поваги до людської гідності. УВКБ ОНН в своїх рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку закликає усі країни забезпечити, що б особи, які залишають Сирію, у тому числі Палестинці та інші особи, які проживали в Сирії та які потребують міжнародного захисту як біженці, мали право шукати притулок та допускались на їх територію.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача, що у разі повернення до Сирії він може підлягати примусовому призову до армії або бути примусово рекрутованим з боку повстанців, оскільки відповідно до п.28 Рекомендації до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирії, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.

Частиною 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до п.4 ч.1 ст. 6 цього ж Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

За таких обставин, оскільки апелянт належним чином не перевірив доводів позивача щодо подій у Сирії, та того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України №193-16 від 05.04.2016 року щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також колегія суддів вважає, що зобов'язавши відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_5 особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції обрав вірний спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки таким судовим рішенням гарантував останньому поновлення його порушених прав, з огляду на те, що оскаржуване рішення прийнято суб'єктом владних повноважень за наслідками повторного розгляду заяви позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані всі обставини справи, їм надано правильну юридичну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено. Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №193-16 від 05.04.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В.Стас

І.О. Турецька