Ухвала суду № 63445631, 14.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22ц/796/14549/2016Головуючий у 1-й інстанції - ВиниченкоЛ.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів Вербової І.М. Поливач Л.Д.

при секретарі - Горак Ю.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи, - Київська міська рада, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Гліб Володимирович, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу за апеляційною скаргою Київської міської ради, поданою її представником Хрущ Антоніною Павлівною, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання його та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Свої вимоги обґрунтував, тим, що з липня 1999 року він став разом проживати з ОСОБА_5 як чоловік та жінка однією сім'єю та вести спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1. Офіційно шлюб вони не реєстрували. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1. Встановлення факту його проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 з 01.01.2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідне йому для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5, як спадкоємця четвертої черги за законом, оскільки інших спадкоємців у спадкодавця не має.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року заяву задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погодившись з рішенням суду представник Київської міської ради - Хрущ А.П. подала апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, що встановлені судом першої інстанції обставини справи не підтверджені належними та допустимим доказами.

У судовому засіданні позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Інші особи в судове засідання не з'явились.

Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив із того, що вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є всі правові підстави для їх задоволення.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.234 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За правилами ст.256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст.60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до довідки форми № 3 від 16.12.2015 року № 998 виданої Комунальним концерном Центр комунального сервісу, у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зареєстрований з 2001 року.

Вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 13.07.1998 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Як убачається із копії спадкової справи № 493/2016 щодо майна померлої ОСОБА_5, ОСОБА_2 25.05.2016 року до Десятої Київської державної нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини.

01 липня 2016 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Шульгою С.В. було винесено постанову про відмову ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_5 з посиланням на те, що в матеріалах спадкової справи відсутнє рішення суду щодо встановлення факту проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Факт спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_5, підтвердила допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8

На підтвердження доводів спільного проживання та ведення спільного господарства зі спадкодавцем заявником надано суду укладені ОСОБА_2 договір-замовлення від 13.11.2012 року на встановлення домофону та виготовлення ключів, договір від 17.09.2014 р. на виготовлення пластикових вікон у квартирі, товарні чеки і квитанції з оплати наданих за договорами послуг.

Похованням ОСОБА_5 займався заявник, що підтверджується довідкою про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва від 21.09.2015 року.

Будь яких спадкоємців померлої ОСОБА_5 не встановлено.

Судом також встановлено, що в зареєстрованому шлюбі заявник та спадкодавець за спірний період часу не перебували.

Згідно із ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Враховуючи наведене, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має з'ясувати такі факти: спільне проживання осіб, наявність спільного побуту; взаємних прав та обов'язків.

Можливість визнання проживання чоловіка та жінки однією сім'єю залежить від їх встановлення та доведеності.

Факт спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю підтверджено наявними у справі письмовими доказами та даними показів свідків.

Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результат оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджений належними та допустимими доказами, а тому, в розумінні ст.3 СК України, є всі правові підстави для задоволення позовних вимог щодо факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Доводи апеляційної скарги про те, що встановлені судом першої інстанції обставини справи не підтверджені належними та допустимим доказами, колегія суддів вважає не обгрутованими, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст.60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції представник Київської міської ради не надав належних та допустимих доказів на спростування факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Натомість зазначений факт підтверджений показами свідків під присягою, а відтак - колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що судом першої інстанції невірно надано правову оцінку показам свідків.

Показання свідків про відомі їм обставини, які мають значення по справі, оцінені судом у їх сукупності з наявними письмовими доказами та поясненнями сторін. Підстави для іншої оцінки доказів колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції фактично не вдавався до оцінки доказів у даній справі та не здійснював аналізу фактичних обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого, суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги про те, що довідка про реєстрацію ОСОБА_2 з 2001 року у квартирі АДРЕСА_1 є неналежним доказам є не обґрунтованими з наступних підстав.

Згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Водночас згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

За змістом положень ст. 29 ЦК України та ст. ст. 2, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

За таких обставин довідка форми № 3 від 16.12.2015 року № 998 видана Комунальним концерном Центр комунального сервісу, у квартирі АДРЕСА_1 у сукупності з іншими доказами є належним доказом місця проживання ОСОБА_2 з 2001 року у квартирі АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_5

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або у дослідженні яких неправомірно було відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Разом з цим, зазначені вище доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено ст. 303 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність зроблених в рішенні висновків фактичним обставинам справи на правильність висновків суду в не впливають та їх не спростовують.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Київської міської ради, подану її представником Хрущ Антоніною Павлівною, відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді