Рішення № 63437716, 14.12.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Бондаренко Н.М., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Рівнетурист" про стягнення нарахованої , але не виплаченої заробітної плати , середнього заробітку за час затримки розрахунку , моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 до ПАТ "Рівнетурист" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку , моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Рівнетурист" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 1009,90 грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішення питання про розподіл судових витрат.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі представник позивача вказує на його незаконність, у відмовленій частині позовних вимог, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Суд безпідставно дійшов висновку про пропуск строку звернення до суду.

Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст..117 КЗпП України та відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставіст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2016 року встановлено факт невиплати позивачу всіх сум належних йому при звільненні та стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 1009,90 грн..

Рішення суду в цій частині не оскаржене а тому апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки відповідач не виплатив позивачу всі належні йому суми при звільненні, тому відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду.

Таким чином, судом першої інстанції та Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 не отримано розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП України, тобто виплати їй середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач із вимогами позивачки не погодився і проти них заперечував.

Наведене свідчить про те, що між сторонами виник спір.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, на яку позивач має право, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.99 N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

Тому, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує істотність та розмір невиплаченої позивачці заробітної плати, на яку вона дійсно має право (1008,90 грн.), порівняно із сумою 22030,60 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яку вона претендує, а також те, що з 2002 року з моменту звільнення з роботи позивач жодного разу не зверталась до відповідача про виплату їй нарахованої заробітної плати за період з 02 жовтня 2000 року по 15 червня 2001 року та будь-яких поважних причин, що перешкоджали їй звернутися до відповідача чи суду за захистом своїх права не навела.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає за необхідне суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07. 2002 року по день постановлення рішення зменшити до 1000 грн.

У відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться уразі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що в результаті порушення трудових прав позивача відповідачем, а саме: невиплатою всіх належних сум при звільненні, вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, порушили її нормальні життєві звязки та призвели до моральних страждань.

При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди в сумі 200 грн., апеляційний суд враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, їх тривалість, час який необхідний був для відновлення звичного способу життя, при цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309,316 ЦПК України, ст.ст.116,117, 237-1 КЗпП України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2016 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку , моральної шкоди скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Рівнетурист" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ "Рівнетурист" на користь ОСОБА_1 1000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти цих позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий :

Судді :