Постанова № 63435136, 08.12.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Справа № 914/1591/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желік М.Б.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус" № 16 від 25.08.2016 року та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 15.09.2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2016 року

у справі № 914/1591/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус", м. Винники

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів

про стягнення 94 750, 00 грн.

за участю представників:

від позивача: Борщевський О.А. - представник; Кавун В.Ф.- представник

від відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7 - представники

від третьої особи: ОСОБА_10 - представник

Представникам сторін та третьої особи роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

В судовому засіданні здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.811 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Львівької області від 19.08.2016 року у справі № 914/1591/16 (головуючий суддя Манюк П.Т.) у задоволенні позовних вимог ТОВ "Геліус", м. Винники до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів про стягнення 94 750, 00 грн. відмовлено повністю.

ТОВ "Геліус" подано апеляційну скаргу вих. № 16 від 25.08.2016 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2016 року скасувати і прийняти постанову, якою задоволити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ "Геліус" кошти у розмірі 94 750,00 грн., посилаючись на те, що судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що матеріалами справи та представниками сторін підтверджено факт отримання ФОП ОСОБА_8 коштів від ТОВ "Геліус" в сумі 425 000,00грн. та факт повернення коштів ФОП ОСОБА_3 товариству у розмірі 330 250,00грн. у зв"язку із невиконанням відповідачем зобов"язання. Отже, скаржник вважає, що неповернений відповідачем залишок авансу становить 94 750,00грн. і підлягає стягненню в судовому порядку.

Також скаржник зазначає, що продукція згідно накладних №28/05-1 та №28/05-2 від 28.05.2012р. ним не отримувалась, договори на поставку такої між сторонами не укладались, накладна №28/05-1 від 28.05.2012р. не може бути належним доказом поставки продукції позивачу, оскільки не містить печатки ТОВ "Геліус", підпису директора товариства або уповноваженої ним особи на прийняття зазначеної продукції.

Скаржник також зазначає, що згідно Статуту товариства право на підписання та укладення господарських договорів, угод, контрактів, має директор товариства ОСОБА_9, який не укладав і не підписував з ФОП ОСОБА_3 жодних договорів.

Отже, на думку скаржника, заборгованість відповідача виникла через невиконання ним своїх зобов"язань та складає 94 750,00грн.

ФОП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу вих. № 16 від 25.08.2016 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2016 року і прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги ТОВ "Геліус", посилаючись на те, що судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, помилково визнано окремі обставини встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що зазначаючи про існування відносин між ФОП ОСОБА_2 та АКБ "Львів" без залучення ФОП ОСОБА_2 до участі у справі, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог і порушив право власності скаржника. Обладнання, яке належить скаржнику на праві власності і яке було передано в заставу банку за договором застави від 04.11.2013р. є іншим ніж те, що зазначене в накладній №18/05-1 від 28.05.2012р.

Також скаржник зазначає, що оскаржуваним рішення місцевий суд без залучення до участі у справі банку вирішив питання про права та обов"язки ПАБ АКБ "Львів", який є заставодержателем за укладеним із скаржником договором застави від 04.11.2013.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1).

ФОП ОСОБА_3 у відзивах на апеляційні скарги рішення суду просить залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення, зазначаючи, що твердження скаржників є надуманими, необгрунтованими і неправдивими, а рішення суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ "Геліус" надано суду апеляційної інстанції письмові пояснення від 20.09.2016, від 24.10.2016, 23.11.2016, заяву про приєднання документів до матеріалів справи від 07.12.2016, клопотання про обгрунтування приєднання документів до матеріалів справи від 16.11.2016.

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Геліус" та ФОП ОСОБА_3 досягнуто домовленості, що відповідач здійснить ремонт погоджених основних засобів позивача та поставить йому необхідний метал на загальну суму 425 000, 00 грн.

Надалі, на виконання домовленостей, позивачем були перераховані відповідачу авансові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями (том І а.с.21-22) на загальну суму 425 000,00грн.

ТОВ "Геліус" зазначає, що відповідач взятих на себе зобов'язань щодо ремонту основних засобів і поставки металу не виконав, та повернув позивачу частину грошових коштів в розмірі 330 250, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (том І а.с.23 та на звор.) у зв"язку з чим в нього виник борг щодо повернення решти коштів в сумі 94 750, 00 грн.

Як зазначає позивач, останній звертався до відповідача з вимогою про повернення заборгованості, однак, як вбачається із відповіді на зазначену вимогу відповідачем у поверненні коштів було відмовлено, та зазначено, що у 2012 р. він здійснив поставку позивачу обладнання (пресів), а саме: прес кривошипний КД 2122 (2 шт.), прес кривошипний КД 2322 Б (1 шт.), прес кривошипний ОКП 16 П (1 шт.) на загальну суму 118 000, 00 грн., що підтверджується накладною від 28.05.2012 р. № 28/05-1 (том І а.с.43).

Надалі, 05.03.2016 претензією-вимогою № 12 (том І а.с.19) позивач повторно звернувся до відповідача про виконання взятих на себе зобов'язань або повернення позивачу грошових коштів у розмірі 94 750, 00 грн.

15.03.2016 р. відповідач надіслав на адресу позивача лист (том І а.с.24) в якому зазначив, що претензія є необгрунтована, безпідставна, та така, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідач поставив позивачу обладнання, згідно накладної від 28.05.2012р. № 28/05-2 (том І а.с.44), а саме: комплект штампів "терка конусна", "терка квадратна" та "терка шестигранна", загальною вартістю 446 400, 00 грн.

ТОВ "Геліус" зазначає, що вказані комплекти штампів позивачем не замовлялися, відповідачем не поставлялися, ніколи не перебували на балансі позивача. Директор позивача не укладав, не підписував з відповідачем жодних договорів, контрактів, інших угод про купівлю ні пресів, що вказані у накладній від 28.05.2012 р. № 28/05-1, ні комплектів штампів, що вказані у накладній від 28.05.2012 р. № 28/05-2.

Отже, позивач вважає, що відповідач не виконав взятих на себе зобов"язань щодо поставки металу та ремонту основних засобів, у зв"язку з чим безпідставно утримує в себе грошові кошти, перераховані позивачем, у розмірі 94 750,00 грн., що й стало підставою для звернення останнього з відповідним позовом до суду.

Відповідач заперечив досягнення зазначених домовленостей та зазначив, що авансові платежі здійснювались за поставку основних засобів (обладнання) та їх ремонт.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції судом також встановлено, що п. 1.6 статуту ТОВ "Геліус" учасниками товариства є ОСОБА_9, якому належить частка у статутному фонді в розмірі 50% та ОСОБА_3, якому також належить частка в розмірі 50% статутного фонду.

Окрім того, з 18.01.1999 р. ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Місцезнаходженням ТОВ "Геліус" є Львів, м. Винники, вул. Винниченка, буд. 14 (п.1.2. статуту товариства).

Відповідач зазначає, що з 1999 р. він, як підприємець, співпрацював з позивачем.

У ТОВ "Геліус" відповідач, як працівник, займав посаду комерційного директора.

Відповідач вважає, що спірні авансові кошти перераховані позивачем за основні засоби, які він мав у своїй власності і які продав ТОВ "Геліус" у травні 2012 р. згідно накладної від 28.05.2012 р. № 28/05-2 по ціні закупки, тобто за 446 400, 00 грн.

Окрім того, на платіжних документах, які є доказом перерахування цих авансових платежів, чітко зазначено "за основні засоби та ремонтні роботи".

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що відповідач, як підприємець, діючи в інтересах власної фірми - ТОВ "Геліус", з метою забезпечення безперервного виробництва продукції, в травні 2012 р. поставив позивачу обладнання, згідно вищезазначених накладних.

Доказом того, що обладнання було поставлено позивачу судом першої інстанції визнано також те, що як вбачається із договору застави майна № 35/1 від 27.10.2014 р. укладеного між ПАТ АКБ "Львів" та ТОВ "Геліус" в особі генерального директора ОСОБА_9 та договору застави майна від 04.11.2013 р. укладеного між ПАТ АКБ "Львів" та ФОП ОСОБА_2 в якості забезпечення зобов"язання за кредитними договорами було передане банку - ПАТ АКБ "Львів" обладнання, що відповідає обладнанню, яке було передане відповідачем позивачу згідно накладних від 28.05.2012 р. № 28/05-1 та № 28/05-2.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів в підтвердження того, що відповідачем взяті на себе зобов"язання щодо поставки основних засобів, ремонту основних засобів та поставки металу виконувалися, обладнання поставлене відповідачем згідно накладних від 28.05.2012 р. № 28/05-1 та № 28/05-2 позивачем отримане та згодом передане ним та ФОП ОСОБА_2 в заставу, відтак позовні вимоги є необгрунтовані.

Розглянувши матеріали справи, апеляційних скарг, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, платіжними дорученнями від 03.08.2011 р. № 29; від 08.08.2011 р. № 30; від 28.04.2012 р. № 36; від 14.05.2012 р. № 44.; від 08.05.2012 р. № 43 на загальну суму 425 000,00грн. позивачем перераховано відповідачу кошти з призначенням платежу: "авансовий платіж за метал", "за основні засоби і виконані роботи - аванс.платіж", "аванс. плат. за основні засоби та ремонтні роботи", " аванссов платіж на вик. робіт та основні засоби".

Платіжними дорученнями повернено позивачу частину грошових коштів в розмірі 330 250, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 27.06.2013 р. № 50.; від 30.07.2013 р. № 55.; від 31.07.2013 р. № 56, від 27.08.2013 р. № 70 на загальну суму 330 250,00грн. з призначенням платежу: «за оренду приміщення та часткове повернення невикористаних коштів зг.дог.", повернення коштів на пот.рах.".

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 (із відповідними змінами та доповненнями). Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, в тому числі, платіжних доручень.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Вимоги до форми платіжного доручення зазначені у п. 3.1 Інструкції, відповідно до якої платіжне доручення повинно містити такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування та код банку платника; найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування та код банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.

При цьому, в п. 3.8. Інструкції встановлено, що реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

У встановленому порядку сторони не змінювали призначення платежів, зазначені у вказаних платіжних дорученнях, з огляду на що судова колегія приймає дані платіжні доручення як докази перерахування позивачем відповідачу авансових платежів в сумі 425 00,00грн. та часткового повернення відповідачем позивачу авансових платежів в сумі 330 250,00грн., неповернена сума становить 94 750,00грн.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилається на накладну від 28.05.2012 №28/05-2 про передачу позивачу товару загальною вартістю 446 400,00грн. копія якої долучена до матеріалів справи (оригінал зазначеної накладної оглянуто судовою колегією в судовому засіданні). Позивач заперечує факт отримання продукції згідно даної накладної.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати такі обовязкові реквізити як: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз зазначеної накладної від 28.05.2012 р. № 28/05-2,, за якою здійснено поставку продукції, свідчить, що вона оформлена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підписана особою, якій відповідачем було передано товар та звірена печаткою ТОВ «Геліус».

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, яка діяла станом на 2012 р., та ч. 1 ст. 181 ГК України підпис сторони на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, що має письмову форму. Наявність печатки на правочині свідчить про скріплення відповідачем самого документа, а не підпису особи. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у його постанові, опублікованій у Віснику господарського судочинства № 6 за 2012 р. В той же час Закон України від 15.04.2014 р. N 1206-VII, яким внесено зміни у зміст ч. 2 ст. 207 ЦК України, набрав чинності лише з 30.10.2014.

ТОВ «Геліус» належними та допустимими доказами не спросотовано факт здійснення поставки позивачу відповідачем згідно накладної від 28.05.2012 р. № 28/05-2.

Не береться до уваги заперечення позивача щодо здійснення між сторонами поставки згідно накладної від 28.05.2012 р. № 28/05-2, з посиланням на Консультацію аудитора щодо наявності чи відсутності операцій з придбання ФОП ОСОБА_3 обладнання у ВКФ "Інтерштам" (м.Івано-Франківськ) 09.09.2008р та відсутність документального оформлення придбання ФОП ОСОБА_3 обладнання у ВКФ "Інтерштамп" 09.09.2008р., оскільки зазначене стосується ведення відповідачем бухгалтерського обліку підриємницької діяльності фізичної особи-підприємця і регулюється Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податковим кодексом України.

Судовою колегією з»ясовано, що відповідач у відповіді на претензію від 15.03.2016 р. (том І а.с.24) зазначає, що ТОВ «Геліус» протягом 2011-2012р.р. перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_3 кошти в сумі 425 000,00грн. Станом на серпень 2013р. кошти в сумі 330 250,00грн. відповідачем повернуто на рахунок позивача. В той же час відповідачем здійснено поставку обладнання ТОВ «Геліус» згідно накладної від 28.05.2012р. № 28/05-2 (комплекти штампів) загальною вартістю 446 400, 00 грн. з умовою оплати - на вимогу. Отже, суму 94 750,00грн., яку просить стягнути позивач, відповідачем зараховано в рахунок погашення заборгованості за поставлене обладнання.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідачем згідно накладної від 28.05.2012 р. № 28/05-2 поставлено ТОВ "Геліус" продукцію на загальну суму 446 400,00грн., оплата за поставлену продукцію не здійснена, сума 94 750,грн. підлягає зарахуванню як зустрічні однорідні вимоги та припинення зобовязань відповідно до ст. 601 ЦК України.

Не береться судовою колегією до уваги посилання ТОВ «Геліус» на пояснення, які надавались останнім при розгляді Господарським судом Львівської області справи №914/4269/15, оскільки згідно ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.02.2016 позов ТОВ «Геліус» у справі №914/4269/15 залишено без розгляду.

23.11.2016 ФОП ОСОБА_3 подано заяву, в якій просить додатково застосувати сплив позовної давності як підставу для відмови в позові після викладених обставин необгрунтованості позовних вимог. Дана заява залишена судовою колегію без розгляду, оскільки така не заявлялась в суді першої інстанції.

Щодо посилання в апеляційні скарзі ФОП ОСОБА_2 на те, що зазначаючи про існування господарських відносин між ФОП ОСОБА_2 та АКБ "Львів" суд вийшов за межі заявлених позовних вимог і порушив право власності скаржника, судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції в ході розгляду справи встановлено, що 04.11.2013 р. між ПАТ АКБ "Львів" та ФОП ОСОБА_2 укладено договір застави майна, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_2, в рахунок забезпечення генерального договору кредитної лінії № 03/06-151 від 04.11.2013 р., передала в заставу банку, зокрема прес повітряний КД 2122 Г та преси повітряні К 2322. Також, судом зазначено, що вказане майно, згідно з умовами договору належить заставодавцю на праві власності, відповідно до складської довідки № 2 від 31.10.2013 р. наданої ФОП ОСОБА_2, ринкова вартість предмета застави становить 937 000, 00 грн., а на строк дії цього договору, предмет застави залишається у володінні (користуванні) заставодавця за адресою: АДРЕСА_2, що одночасно є місцезнаходженням позивача. Як вбачається із тексту вказаного договору, чоловік ОСОБА_2, ОСОБА_9 (директор позивача у справі), ознайомлений зі всіма умовами цього договору та не заперечує проти його укладення.

Однак, оскільки підставою позову є стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ "Геліус" коштів, а ФОП ОСОБА_2 не була стороною у даній справі, посилання у рішення суду на договір застави майна від 04.11.2013 р. укладений між ПАТ АКБ "Львів" та ФОП ОСОБА_2 та надання йому оцінки помилково здійснено судом першої інстанції, оскільки дані обставини не стосуються предмету позову і підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.

Згідно ст.ст. 101, 103, ч.1 ст. 104 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В абзаці 5 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Оскільки надання оцінки судом першої інстанції договору застави майна від 04.11.2013 р. укладеному між ПАТ АКБ "Львів" та ФОП ОСОБА_2 не призвели до прийняття неправильного рішення по суті, вони не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (абз.2 ст. 34 ГПК України).

З огляду на викладене, беручи до уваги фактичні обставини та наявні в матеріалми справи докази відсутні підстави для скасування рішення. суду.

Згідно із ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівької області від 19.08.2016 року у справі № 914/1591/16 залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус" № 16 від 25.08.2016 року та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 15.09.2016 без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Желік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.