Ухвала суду № 63432943, 24.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 року м. Київ К/800/40634/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року

у справі № 815/6017/14

за позовом ОСОБА_2

до Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу Олександра Павловича,

третя особа: ОСОБА_4,

про визнання незаконним рішення та скасування запису про право власності,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу Олександра Павловича (далі - Реєстратор), третя особа: ОСОБА_4, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2014 року № 14526640 та скасувати запис про право власності від 17 липня 2014 року № 6374747 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_4

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій зазначає про порушення судами норм матеріального та процесуального права та просить рішення судів скасувати і прийняти нове - про задоволення позову. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди надали неправильну правову оцінку встановленим обставинам справи та прийняли необґрунтоване рішення по суті спору.

У запереченнях, що надійшли на адресу суду, Реєстратор не погоджується з касаційною скаргою, просить залишити її без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що 08 квітня 2014 року проведено прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, арештованого на користь держави, що належить ОСОБА_5, а саме складського приміщення (літ. «Ц») загальною площею 159,6 кв.м., яке входить до комплексу сукняної фабрики, та гаражу (літ «о») загальною площею 166,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з протоколом № 1613423-6 переможцем торгів стала ОСОБА_4

09 квітня 2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області Ющенком І.П. на підставі протоколу складено акт про проведення торгів, який затверджено в. о. начальника відділу державної виконавчої служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області.

17 липня 2014 року приватним нотаріусом Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. на підставі акта державного виконавця про проведення торгів видано свідоцтво, яке посвідчує право власності ОСОБА_4 на майно, що складається з складського приміщення, яке входить до складу комплексу сукняної фабрики, в плані знаходиться під літ. «Ц», загальною площею 159,6 кв.м., та службової будівлі (гаражу), яка входить до складу комплексу сукняної фабрики, в плані знаходиться під літ. «О», форма власності - приватна, вид спільної власності - спільна часткова, розмір частки - 39/1000 (тридцять дев'ять тисячних), які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Цього ж дня приватним нотаріусом, як Реєстратором, прийнято рішення № 14526640 про державну реєстрацію права власності 39/1000 частки комплексу сукняна фабрика за ОСОБА_4

Крім цього, судами установлено, що 16 квітня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І. посвідчено та зареєстровано в реєстрі під № 800 договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала позивачу 19/1000 часток комплексу сукняної фабрики за адресою: АДРЕСА_1, та яке складається з приміщення під літ. «Ц» - будівля загальною площею - 180,3 кв.м.

Запис про право власності ОСОБА_2, що виникло на підставі договору дарування, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16 квітня 2014 року під № 20619765 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І., про що свідчить відповідний витяг.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що Реєстратор під час проведення державної реєстрації прав власності за ОСОБА_4 здійснив пошук заяв у базі даних про реєстрацію заяв та запитів, за результатами якого в базі даних виявлено реєстрацію однієї заяви про державну реєстрацію права власності на об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, відповідачем здійснено пошук інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до отриманої інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про державну реєстрацію прав спільної часткової власності на об'єкт «Комплекс сукняна фабрика» за такими особами - ТОВ «КЕДР» (10/1000 частки), ТОВ «ТАТАРБУНАРСЬКА ВОВНЯНА КОМПАНІЯ» (848/1000), ОСОБА_2 (19/1000). При цьому у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилися відомості про розмір часток об'єкта права власності, дату, час державної реєстрації права власності, підстава виникнення права власності, форма, вид спільної власності, власників та відомості про реєстрацію.

Жодних відомостей про детальний склад об'єктів, що є предметом спільної часткової власності, у тому числі з визначенням будь-яких літер, у реєстрі не зазначено. Отже, суди попередніх інстанцій установили, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не міг встановити наявність розбіжностей між поданими до реєстрації документами та відомостями щодо об'єкта нерухомого майна, занесеними до відповідних реєстрів.

Позивач, вважаючи, що спірним рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2014 року № 14526640 та записом про право власності від 17 липня 2014 року № 6374747 порушується його право власності на 19/1000 частки комплексу сукняної фабрики за адресою: АДРЕСА_1, звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправним рішення та скасування відповідного запису.

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 515/2212/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року, визнано недійсним договір дарування від 16 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності дій та рішення Реєстратора, а також з необґрунтованості позовних вимог.

Суд касаційної інстанції вважає правильним такий висновок судів з огляду на наступне.

За правилами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.

Аналогічного висновку, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 2442 КАС України, дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 жовтня 2016 року у справі № 500/2776/14-а.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на час розгляду та прийняття рішення по суті спору у цій справі набрало законної сили рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 515/2212/14-ц, яким визнано недійсним договір дарування від 16 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, на час прийняття рішення по суті спору у цій справі та на цей час жодні права та інтереси позивача рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2014 року № 14526640 та записом про право власності від 17 липня 2014 року № 6374747 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_4 не порушено. Отже, суди дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій прийняли обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: