Ухвала суду № 63431208, 14.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа №639/5436/16-ц. Головуючий 1 інст.: - Труханович В.В.

Провадження №22-ц/790/6776/16. Суддя-доповідач: - Кокоша В.В. Категорія: сімейні.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - Кокоші В.В.,

суддів: - Черкасова В.В., Міненкової Н.О.,

за участю секретаря: - Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 - про надання дозволу на оформлення віз та надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без надання згоди батька,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_6 звернулась в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 25 січня 1997 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8

Від сумісного проживання вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

5 червня 2008 року шлюб між нею та ОСОБА_8 розірвано.

Після розірвання шлюбу їх неповнолітній син проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.

Відповідач участі у вихованні сина не приймає, його фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, матеріально сина не забезпечую.

Весь цей час вона займається оздоровленням та відпочинком сина, вивозячи його періодично за межі України.

Після її повторного одруження відповідач змінив своє ставлення до неї та перестав надавати їй згоду на виїзд дитини за межі України, що свідчить про зловживання ним своїми батьківськими правами.

Крім того, ОСОБА_8 періодично перебуває за межами України, через що отримати від нього згоду на виїзд дитини за межі України фізично неможливо.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 150, 154, 155 СК України, ОСОБА_6 просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, Австрії, Бельгії, Німеччини, Греції, Данії, Іспанії, Польщі, Франції, Чехії, Швейцарії, Болгарської Республіки, Словенії, Таїланду, Індії, Шрі Ланки, Сполучених Штатів Америки неповнолітньому ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та без супроводу його батька ОСОБА_8 на термін з дня набрання рішення суду законної сили до 16 березня 2018 року.

Надати дозвіл на виготовлення проїзного документа дитини на ім'я ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_1 та інших документів, пов'язаних з перетином державного кордону України ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди його батька ОСОБА_8

Надати дозвіл на виготовленні та оформлення віз до Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, Австрії, Бельгії, Німеччини, Греції, Данії, Іспанії, Польщі, Франції, Чехії, Швейцарії, Болгарської Республіки, Словенії, Таїланду, Індії, Шрі Ланки, Сполучених Штатів Америки неповнолітньому ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди його батька ОСОБА_8

Відповідач ОСОБА_8 позов не визнав.

При цьому посилався на те, що він жодного разу не заперечував щоб його неповнолітній син разом з колишньою дружиною, у тому числі і з іншими родичами, виїжджав за межі України на відпочинок та оздоровлення. Останній раз, а саме влітку 2016 року, він надавав дозвіл на виїзд сина до Туреччини у супроводі його бабусі зі сторони матері. Він ніколи не відмовляв колишній дружині у наданні дозволу на виїзд їх спільної дитини за межі України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з його недоведеності та необґрунтованості.

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно ч. 1 ст. 150, ст. 153 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно з п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до підпункту 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

З матеріалів справи вбачається, що з 25 січня 1997 року ОСОБА_11 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 ( а. с. 6)

Від сумісного проживання вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 9,11).

5 червня 2008 року ОСОБА_11, ОСОБА_8 розірвали шлюб між собою (а. с.10).

В подальшому ОСОБА_11 зареєструвала новий шлюб та змінила своє прізвище .

Заперечуючи проти позову ОСОБА_8 зазначав, що він ніколи не відмовляв колишній дружині у наданні дозволу на виїзд їх спільного сина за межі України для його оздоровлення та відпочинку .

Під час розгляду справи в суді позивач та її представник ОСОБА_7, не надали суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6 у липні 2016 року зверталась до відповідача з проханням надати їй дозвіл на виїзд дитини за межі України для оздоровлення та відпочинку, а останній такого дозволу не надав та чинив їй у цьому перешкоди.

В той же час, судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, за письмовою згодою відповідача неодноразово виїжджав за межі України у супроводі матері та бабусі, що стверджується відмітками в проїзних закордонних документах, виданих на ім'я ОСОБА_9 ( а. с. 12-15).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про надання дозволу на оформлення віз та дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без надання згоди батька.

Крім того, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено можливість ухвалення судом рішення на одноразовий виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, з зазначення відповідного часового проміжку перебування в іноземній державі.

В своїх позовних вимогах ОСОБА_6 просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, Австрії, Бельгії, Німеччини, Греції, Данії, Іспанії, Польщі, Франції, Чехії, Швейцарії, Болгарської Республіки, Словенії, Таїланду, Індії, Шрі Ланки, Сполучених Штатів Америки неповнолітньому ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та без супроводу його батька ОСОБА_8 на термін з дня набрання рішення суду законної сили до 16 березня 2018 року.

При цьому, ОСОБА_6 не надано до суду доказів того, що у 2016 році вона придбавала туристичні тури до зазначених нею в позовній заяві іноземних держав.

Крім того, при зверненні з позовом в суд ОСОБА_6 не зазначено відповідного часового проміжку перебування її дитини в Арабській Республіці Єгипет, Турецькій Республіці, Австрії, Бельгії, Німеччині, Греції, Данії, Іспанії, Польщі, Франції, Чехії, Швейцарії, Болгарській Республіці, Словенії, Таїланду, Індії, Шрі Ланки, Сполучених Штатах Америки, що суперечить вимогам ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», підпункту 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.

Вирішуючи спір, суд з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що у липні 2016 року ОСОБА_8 відмовив ОСОБА_6 у наданні згоди на виїзд їх сина за межі України, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки докази такої відмови позивачем до суду першої та апеляційної інстанції не надані.

Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання н ею законної сили.

Головуючий:

Судді: