Ухвала суду № 63425458, 09.12.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/3288/16 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.

Провадження № 22-ц/783/6740/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Я.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і ОСОБА_2,

при секретарі Фейір К.О.

з участю відповідача ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв"язку з переїздом на інше постійне місце проживання,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням квартирою № 7 в будинку № 6 по вул. Каліча Гора у м. Львові.

Вирішено питання судових витрат.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила відповідач - ОСОБА_3. Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Звертає увагу, що вона не переїзджала на інше постійне місце проживання.В апеляційній скарзі просить рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов"язна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

За змістом ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Суд встановив, що ОСОБА_4 з 05.11.1999 року є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі продажу квартири від 05.11.1999 року, серія АВЕ №258431 та реєстраційним посвідченням виданим ЛОДК "БТІ та ЕО" від 10.11.1999 року.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22.08.2014 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який був зареєстрований 14.08.2001 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції м. Львова, актовий запис за №211. Після розірвання шлюбу визначено прізвище позивача Роздольська.

Згідно довідки з місця проживання про склад сімї і прописки, виданої ЛКП "Княже місто" №1904, за адресою м.Львів, вул. Каліча Гора, 6/7 станом на 06.06.2016 року зареєстровані: ОСОБА_4 (власник), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_3 (колишня дружина).

Після розірвання шлюбу, у серпні 2014 року ОСОБА_3 переїхала на інше місце проживання, а саме: АДРЕСА_2.

Факт фактичного не проживання ОСОБА_3 за вказаною адресою стверджується, актами складеними комісією ЛКП "Княже місто" від 20.10.2015 року, 25.03.2016 року та 20.04.2016 року, в яких зазначено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_3, про те в ній не проживає з 2014 року, про що підтверджують сусіди із квартири № 8 ОСОБА_7 та сусіди із квартири № 9 ОСОБА_8 Під час перевірки вказаних фактів, ОСОБА_3 у квартирі №7 відсутня.

Окрім цього, суд встановив, що на підставі договору довічного утримання від 02.02.1994 року ОСОБА_3 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_3.

ОСОБА_3 також є співвласником квартири АДРЕСА_4, яка складається із 3-х житлових кімнат площею 67,1кв.м. де співвласниками є її брат, мати і батько, тобто загальна площа яка належить відповідачу, становить 16,77кв.м. (67,0 : 4 = 16,77кв.м.), що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру №10244 від 28.07.2000 року.

Згідно договору купівлі продажу від 25.03.2008 року ОСОБА_3 придбала у ТзОВ "Інвестиційна компанія "Комфорт Інвест" в особі ОСОБА_9 житловий котедж №15 ж, що позначений за планом земельної ділянки літерою "А-2", який знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Солонка, вул.Симоненка. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10

Факт проживання ОСОБА_3 за адресою м. Львів, вул. Широка, 94/115 станом на 26 грудня 2014 року встановлено рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 грудня 2014 року про стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв"язку з переїздом на інше постійне місце проживання, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_3 понад 1 рік не проживає у спірній квартирі, не користується нею, забрала з квартири усі свої речі, не несе витрат по її утриманню.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується.

За змістом ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а якщо вони були відсутні з поважних причин понад цей строк, то в разі спору, цей строк може бути продовжено судом.

Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Як вбачається із розяснень у п.11 Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" вбачається, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). У справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилими приміщеннями (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк. Відповідно до ст.107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

Частиною 2 статті 405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., до якої Україна приєдналась 17.07.1997 р. закріплено принцип непорушності права власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Права власника квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, вони передбачають права власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатись ним на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не

розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Згідно ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

За відповідачем, як за колишній членом сімї позивача власника спірної квартири, після розірвання шлюбу 22 серпня 2014 року збереглось право на проживання та користування житловим приміщенням в спірній квартирі, а оскільки відповідач без поважних причин була відсутня у спірному житловому приміщенні понад один рік і між власником спірної квартири ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 відсутні будь-які домовленості чи угоди щодо користування цим житловим приміщенням.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про визнання відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщення квартирою №7 в будинку №м 6 по вул. Каліча Гора у м. Львова.

Окрім цього, судом вірно звернуто увагу що відповідач є забезпеченою житлом.

Покликання ОСОБА_3 про чинення їй перешкод у користуванні спірною квартирою, суд оцінює критично, оскільки з моменту непроживання відповідача в спірній квартирі, остання звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення лише в червні 2016 року, після звернення до суду із позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв"язку з з переїздом на інше постійне місце проживання. Будьяких доказів на підтвердження того, що з 2014 року по 16 травня 2016 року з дня звернення до суду ОСОБА_4, останній чинить їй перешкоди в користуванні спірною квартирою відповідачем не представлено.

Виходячи з встановлених обставин справи, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

З огляду на вказане, відповідачем не наведено жодних доказів щодо спростування висновків суду першої інстанції, а тому доводи є необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду.

За таких умов, передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст. 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днівз дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

ОСОБА_2