Рішення № 63425346, 29.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/2239/15 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/783/5878/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія: 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Шандри М.М., Шумська Н.Л.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представників позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, з участю третіх осіб Відділу у справах дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Залізничного районного відділу у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області про позбавлення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, з участю третіх осіб Відділу у справах дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Залізничного районного відділу у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області про позбавлення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Вважає рішення незаконним. Зазначає, що відмову в задоволенні позову суд обґрунтував тим, що позивач, хоч і є єдиним спадкоємцем квартири №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові, який прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом №5-110 від 06.02.2015 року на вказану квартиру, проте не здійснив державної реєстрації права власності. Однак такий висновок суперечить вимогам ст. ст. 16, 396, 328, 334 ЦК України, тому позивач має право предявляти позов про позбавлення права користування майном, яким володіє.

В судове засідання окрім представників позивача решта особи, які беруть участь у справі (їх представники) не зявилися. Однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України, те, що інтереси, зокрема, позивача у судовому засіданні захищали представники, а представником відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_9 подано письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Що стосується клопотання представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_9 про відкладення розгляду справи у звязку із неможливістю його участі у судовому засіданні, то таке колегія суддів вважала необґрунтованим, а його доводи такими, що не свідчать про необхідність його задоволення та відкладення розгляду справи.

Що стосується наведених причин неявки представника відповідача, то такі не слід вважати поважними та такими, що свідчать про обєктивну неможливість його участі у судовому засіданні.

Так, певна «завантаженість» представника іншими судовими процесами жодними доказами не підтверджена та більше того представником навіть не наведено будь-яких судових справ, у яких такий бере участь, що унеможливлює його участь у призначеному судовому засіданні. Що стосується його участі у проведенні певних переговорів між ФОП та ТзОВ у яких він представляє ФОП, та які повинні відбутись у день розгляду даної справи у м.Києві, то такі не слід вважати обґрунтованою поважною причиною його неучасті у розгляді справи. Так, по-перше, окрім певного документу під назвою «повідомлення», що підписане ФОП ОСОБА_10, проведення таких переговорів жодними іншими доказами, які б альтернативно, безумовно стверджували про проведення певних переговорів ним не представлено; крім цього відсутні будь-які обєктивні докази, які б стверджували про день узгодження такої дати проведення переговорів. Крім цього, суд зважає і на те, що дата та день судового засідання у даній справі була узгоджена заздалегідь та як сам представник так і його довіритель були повідомлені про судове засідання заздалегідь, а саме 11.11.2016 року та 12.11.2016 року. Крім цього, при вирішенні вказаного клопотання колегія суддів враховує, що судове засідання призначено вдруге та і на попереднє судове засідання представник відповідача подавав аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із «завантаженістю представника іншими судовими процесами», необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та поданням додаткових доказів. Однак представник з часу минулого судового засідання 31.10.2016 року додаткових доказів не подав та жодних доказів про його участь у судовому засіданні у будь-якій іншій справі 31.10.2016 року не подавав. Крім цього, при вирішенні вказаного клопотання колегія суддів враховує і те, що його довіритель у випадку потенційної неможливості участі у розгляді справи цього її представника могла скористатись допомогою іншого. Доказів неможливості цього суду не представлено. Крім цього, жодних доказів неможливості участі у розгляді справи самої довірительки суду не представлено. Що стосується медичної довідки про захворювання малолітньої відповідачки, то така жодним чином не свідчить про неможливість участі у розгляді справи її матері, неможливості догляду за нею на час судового засідання іншого законного представника батька, тощо. Крім цього, навпаки, батько, міг брати участь у розгляді справи як законний представник малолітньої відповідачки, доказів неможливості його участі у розгляді справи, не представлено. Зважаючи на вказане, колегія суддів поведінку відповідача та її представника щодо участі у розгляді справи не вважає добросовісною та такою, що спрямована на швидкий та обєктивний розгляд справи, а навпаки спрямована на затягування розгляду справи. При цьому колегія суддів враховує і вимоги щодо розумного строку розгляду справи, зокрема, ст. 303-1 ЦПК України. Крім цього, судом враховано і те, що представником відповідача подано письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких фактично викладена позиція відповідача по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись зокрема, на ст.ст. 334, 391 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що квартира №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові належала на праві приватної власності ОСОБА_11, що стверджується свідоцтвом про право власності на квартиру №18696від 15 квітня 1994 року. Відповідно до договору дарування квартири №1-200 від 07 лютого 2011 року ОСОБА_11 подарувала квартиру №27 на вул. Кульчицької, 3 ум. Львові ОСОБА_12, який зареєстрував право власності на таку квартиру 22 лютого 2011 року. Згідно заповіту №4938 від 09листопада 2011 року ОСОБА_11 заповіла все своє майно та майнові права, де б вони не були і з чого б вони не складались, і взагалі все те, що їй буде належати на момент смерті і на що вона за законом матиме право ОСОБА_2 Відповідно до свідоцтва про смерть серії І-СГ №266713 від 17 листопада 2011 року ОСОБА_11 померла 16 листопада 2011 року. У відповідності до довідки з місця проживання про склад сімї і приписку №409 від 25 лютого 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані в квартирі №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2014 року визнано недійсним договір дарування квартири №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_12 Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом №5-110 від 06 лютого 2015 року після смерті ОСОБА_11 ОСОБА_2 є спадкоємцем квартири №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові. Право власності на квартиру підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Однак як вбачається із матеріалів справи та пояснень, наданих у судовому засіданні представника позивача, право власності позивача ОСОБА_2 на квартиру №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та крім того, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 липня 2016 року квартира №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові належить ОСОБА_12 на праві приватної власності. На підставі наведеного, суд не бере до уваги покликання представника позивача на те, що позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування квартирою №27 на вул. Кульчицької, 3 у м. Львові, оскільки згідно ст. 391 ЦК України лише власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а позивач ОСОБА_2 не є власником такої квартири, так як не зареєстрував право власності.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, обставини ж, які суд вважав встановленими, не доведені.

Так, як вбачається із матеріалів справи та жодними доказами не спростовано, позивач, з 6.02.2015 року, є власником спірного житла, квартири №27 в будинку №3 на вул. ОСОБА_13 в м.Львові на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від вказаної дати та таке його право зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису 8645315 ( свідоцтво про право на спадщину, витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 20, 21, 170-173, 214-217).

Зважаючи на реєстрацію та проживання у його квартирі членів сімї попереднього власника такої (відповідачів по справі) та не виселення таких у добровільному порядку, незважаючи на зміну власника, позивач подав підставний даний позов про усунення йому перешкод у його володінні, користуванні та можливості розпорядження його власністю, виселення відповідачів та зняття таких з реєстрації у квартирі.

Посилання відповідачів на певні життєві звязки які склались у них враховуючи проживання у спірному житлі; те, що одна із відповідачів по справі є не повнолітньою; законність їх вселення у спірне житло та інші доводи, що стосується їх житлових прав на вказане житло жодним чином не можуть змінити факту переходу власності до позивача та наявність його прав на вказане житлове приміщення та розпорядження такими на власний розсуд, який згоди на це членів попереднього власника майна не потребує (ст.ст. 316-319, 325, 379, 382 ЦК України, ст. 150 ЖК України).

Що ж до доводів про існування у попередньому реєстрі («Реєстрі права власності на нерухоме майно») запису про колишнього власника майна гр. ОСОБА_12 від 22.02.2011 року, то такий запис жодним чином не впливає на право власності позивача на спірне житло та можливість реалізації таких, зважаючи, також, і на існування рішення, яке набрало законної сили про скасування такої реєстрації (рішення апеляційного суду від 17.11.2014 року а.с. 17-19, постанова Верховного Суду України про залишення такого рішення в силі від 16.03.2016 року а.с. 72-75).

Зважаючи на наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового за яким позовну вимогу про виселення відповідачів слід визнати обґрунтованою, такою, що підлягає до задоволення та такою, що безпідставно не була задоволена судом першої інстанції.

Що стосується вимоги позову в частині зняття з реєстрації відповідачів, то така до задоволення не підлягає, оскільки така вимога заявлена до неналежних відповідачів, якими не можуть бути за такою фізичні особи, оскільки вирішення питання зняття з реєстрації фізичних осіб належить до компетенції відповідного органу, що є третьою особою по справі, а не відповідачем та спір між позивачами та вказаним органом, у випадку виникненні такого при відмові у знятті з реєстрації відповідачів, може вирішуватись окремо. Та, крім цього, згідно вимог абз. 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» рішення суду про виселення є підставою для зняття особи з реєстрації.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та таку слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.303,304,307ч.1 п.2,309 ч.1 п.2-4,313,314ч.2,316,317,319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, з участю третіх осіб Відділу у справах дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Залізничного районного відділу у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області про позбавлення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6 із квартири №27 в будинку №3, що на вул. Кульчицької у м.Львові.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 243,6 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 267,96 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 243,6 грн. недоплаченого ним судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене вкасаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: М.М. Шандра

ОСОБА_14