Ухвала суду № 63406655, 12.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

12 грудня 2016 року м. Київ К/800/28980/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» до Держави Україна в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправними дій, стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» (далі - Товариство) звернулось з позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - ГУЮ), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (далі - ДКСУ), за участю прокуратури Житомирської області (далі - Прокуратура), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: визнати протиправними дії відповідача, щодо відмови, оформленої листом від 15 грудня 2014 року №11967/21/3.3-02 (далі - лист) у відшкодуванні позивачу матеріальних збитків у розмірі 2443650,37 гривень (далі - спірні кошти); стягнути з відповідача на його користь спірні кошти.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що у зв'язку із визнанням прилюдних торгів недійсними та витребування майна, придбаного на них з володіння Товариства за судовими рішеннями, які набрали законної сили, позивач зазнав збитки, а тому просить задовольнити позов.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Оскаржуваною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, провадження у справі закрито, оскільки спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 18 листопада 2016 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде йому повернуто.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, зареєстрована в канцелярії суду 11 листопада 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що даний спір має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

Так, у відповідності до положень частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас, за змістом частини 2 статті 4, частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Окрім цього, згідно з приписами частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Також, у постанові пленуму Верховного Суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначено, що законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір».

Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно - правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, суди повинні враховувати, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України; визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у частині 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України; встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України); встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як встановлено судами, 21 червня 2004 року Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №26/142, яким стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Спіка» на користь Акціонерного комерційного банку «Росток-Банк» заборгованість за кредитними договорами.

Майно, що належало Закритому акціонерному товариству «Спіка», а саме: адміністративно-побутовий корпус, цех по обробці граніту, блочно-модульна споруда для пилорами; модуль 102х24; пилорама для розпилювання каменю, було описано та арештовано у відповідності до акту опису і арешту майна від 26 серпня 2004 року.

11 березня 2005 року Товариство придбало з прилюдних торгів вищевказане нерухоме майно загальною вартістю 211 000 гривень.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18 січня 2011 року по справі №2/870-НМ, залишеним без змін рішенням Рівненського апеляційного господарського суду від 4 квітня 2011 року та постановою Вищого Господарського суду України від 29 червня 2011 року, позов Закритого акціонерного товариства «Спіка» задоволено, визнано недійсними прилюдні торги від 11 березня 2005 року.

В подальшому рішенням Господарського суду Житомирської області від 14 квітня 2014 року у справі № 4/5007/37/12, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 8 вересня 2014 року, позов Закритого акціонерного товариства «Спіка» задоволено та витребувано у Товариства спірне майно.

20 листопада 2014 року позивач звернувся до ГУЮ з вимогою про відшкодування збитків у загальній сумі 1990398,17 гривень (211000,00 гривень - вартість майна, 224293,00 гривень - інфляційне знецінення коштів, 674807,00 гривень - проценти по депозитному вкладу, 475 874,17 гривень - кошти за охорону майна, 404424,00 грн. - витрати, пов'язані з оплатою послуг фахівця у сфері права), які підприємство зазнало у зв'язку з визнанням недійсними торгів та витребуванням майна за судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Листом ГУЮ відмовило позивачу в задоволенні вимоги про відшкодування збитків.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважав, що перераховані ним кошти за недійсним договором купівлі-продажу нерухомого майна з прилюдних торгів, які він перерахував на рахунок спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст», повинні бути йому повернуті ГУЮ на підставі статті 216 Цивільного кодексу України

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що даний спір належить вирішувати за правилами господарського судочинства.

Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» до Держави Україна в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправними дій, стягнення коштів, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк