Постанова № 63404856, 07.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2016 р. Справа№ 910/9805/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі Вінницької О.В.

За участю представників:

від позивача: Дороніна О.М. - представник за довіреністю № 2-79 від 21.03.2016

від відповідача: Мельник Е.О. - представник за довіреністю Д-9/16 від 27.07.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016

у справі № 910/9805/16 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Дочірнього підприємства «Київгазенерджи»

про стягнення 21 000 345,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 17 169 675,06 грн. за надані за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1507000038/Н019 від 01.07.2015, але неоплачені послуги, пені в сумі 1 893 775,87 грн., 3% річних в сумі 131 675,78 грн. та 7 % штрафу в сумі 1 805 218,59 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач звернувся з клопотанням (а.с.239 т. 1), в якому надав суду уточнений розрахунок суми основного боргу, згідно з яким станом на дату надання вказаного клопотання сума основного боргу за спірні послуги відсутня.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем були подані:

- клопотання про зменшення пені (а.с. 191-193 т. 1, а.с. 33-35 т. 2), в якому відповідач просив зменшити розмір стягнення пені у цій справі до 180 730 грн.;

- клопотання про розстрочку виконання (а.с. 1-2, 25-26 т. 2), в якому відповідач просив розстрочити стягнення пені та 3 % річних рівними частинами на шість місяців з дати набуття чинності рішення у справі № 910/9805/16;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016, повний текст якого складений 19.09.2016, у справі № 910/9805/16 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 1 893 775,87 грн. пені та 131 675,78 грн. 3 % річних, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 16 545 696,40 грн. припинено, в решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про стягнення основного боргу ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт наявності у відповідача на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом заборгованості за спірним договором у заявленій до стягнення сумі, проте, як вбачається із наданих відповідачем документів, останній, після направлення позивачем позовної заяви до Господарського суду міста Києва (дата штампу Укрпошти 26.05.2016), частково погасив суму основного боргу в розмірі 16 545 696,40 грн. та 623 978,58 грн. відповідач погасив після порушення провадження у справі, огляду на що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 16 545 696,40 грн. підлягає припиненню, а у задоволенні позовних вимог про стягнення 623 978,58 грн. відмовляється.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та пені, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем умов спірного договору в частині своєчасного проведення розрахунків за надані позивачем послуги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що вказані позовні вимоги ґрунтуються на приписах ч. 2 ст. 231 ГК України, проте, вказана норма закону не передбачає нарахування штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак, до спірних правовідносин застосована бути не може.

Крім того, при прийнятті рішення судом першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про зменшення розміру пені відмовлено з посиланням на те, що відповідачем, в розумінні ст. 233 ГК України не наведено належного обґрунтування клопотання про зменшення пені, а у задоволенні клопотання про розстрочку - з посиланням на те, що наведені відповідачем у вказаному клопотанні обставини не є винятковими, які б доводили неможливість своєчасного виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/9805/16 в частині відмови у задоволенні стягнення 7% штрафу в сумі 1 805 218,59 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» зазначило про те, що зі змісту приписів ч. 2 ст. 231 ГК України слідує, що формулювання «в розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг)» стосується лише визначення розміру штрафу, при цьому воно не обмежує коло зобов'язань, відносно яких може бути застосовано штраф, таким колом є зобов'язання, пов'язані з наданням товарів (робіт, послуг), при цьому зобов'язання щодо оплати товарів (робіт, послуг) безпосередньо пов'язано з зобов'язанням щодо їх надання.

Ухвалою від 19.10.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача у наданих поясненнях проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.07.2015 позивач як газотранспортне підприємство та відповідач як замовник уклали договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1507000038/Н019 (далі Договір) (а.с. 42-48), відповідно до умов якого позивач зобов'язується надати відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі ГРС), а відповідач зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.

В п. 1.2 Договору сторони погодили, що річний плановий обсяг транспортування природного газу (далі газ) відповідача складає 94 484 000 куб.м. та визначили помісячні обсяги. Газ відповідача, транспортування якого за цим договором здійснює позивач, призначений для задоволення потреб населення та юридичних осіб, яким природний газ відпускається за роздрібними цінами, диференційованими залежно від річних обсягів споживання.

Згідно з п. 3.1 Договору послуги з транспортування газу оформлюються позивачем та відповідачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами.

Відповідно до п. 3.2 Договору акти наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами є підставою для проведення остаточних розрахунків відповідача з позивачем.

На виконання умов Договору позивач у період з липня 2015 року по квітень 2016 року включно надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 90 137 962,70 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами від 31.07.2015, від 31.08.2015, від 30.09.2015, від 31.10.2015, від 30.11.2015, від 31.12.2015, № 01-16-1507000038/Н019 від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016 та від 30.04.2016 (а.с. 49-58 т. 1).

Відповідач не заперечує а ні проти факту надання послуг, а ні проти їх обсягів.

Згідно з приписами п. 5.5 Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється відповідачем (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Відповідач самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться відповідачем до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що спірні послуги відповідачем були оплачені частково, з огляду на що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом заборгованість за такі послуги становила 17 169 675,06 грн.

З доданого позивачем до позовної заяви розрахунку слідує, що вказана заборгованість складає оплату вартості послуг наданих у квітні 2016 року (8 706 743,48 грн.) та частину з наданих у березні 2016 року (заборгованість 8 462 931,58 грн. з загальної вартості послуг 12 856 358,95 грн.) послуг.

Як слідує з матеріалів справи, частину з заявлено до стягнення суму, а сам 623 978,58 грн. відповідач позивачу сплатив до звернення останнього суду з цим позовом, а решту, в сумі 16 545 696,40 грн., - після звернення до суду з цією позовною заявою (згідно з відміткою поштового відділення, до суду з цим позовом позивач звернувся 27.05.2016).

Пунктом 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 16 545 696,40 грн. з підстав п. 1-1 ст. 80 ГПК України, згідно з яким господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 623 978,58 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг, до яких за своєю правовою природою відноситься Договір, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов'язку оплатити надані за Договором послуги з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором та законодавством відповідальності.

Пунктом 7.3 Договору встановлено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, з відповідача стягуєтеся пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При прийнятті рішення у цій справі колегія суддів враховує такі обставини.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, позивачем, відповідачем і Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків № 2042/у від 21.09.2015 на суму 404 402,74 грн., № 2149/у від 19.10.2015 на суму 384557,27 грн., ; 2426/у від 18.11.2015 на суму 676 342,70 грн., №2942/у від 17.12.2015 на суму 2 438 642,40 грн., № 232/у від 21.01.2016 на суму 315 761,13 грн., № 611/у від 18.02.2016 на суму 2 236 817,16 від 24.02.2016, № 1029/у від 21.03.2016 на суму 2 862 325,62 грн., № 1368/у від 20.04.2016 на суму 2 763400,32 грн., № 1599/у від 20.05.2016 на суму 2 164 499,34 грн. (а.с. 109-167 т.1), якими сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу, а відтак, нарахування пені та 3% річних на послуги, які були оплачені згідно таких протокольних рішень не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

При цьому, щодо посилань позивача на те, що сторони не вносили зміни до Договору в частині виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати послуг з транспортування природного газу, а також не визначили, що відповідач здійснює розрахунки за цим договором виключно шляхом оформлення спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», а відтак, умови Договору в частині порядку і строків проведення відповідачем розрахунків за надані послуги залишаються чинними, тобто нарахування пені та 3% річних за їх порушення є цілком правомірним, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З огляду на це, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005р.), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, шляхом прийняття, зокрема, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, згадану вище Постанову КМУ № 20 від 11.01.2005.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому при визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на вищезазначене, оформлення та підписання документів, зокрема таких, як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.07.2016 у справі № 924/13/16.

З матеріалів справи слідує, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не було враховано викладені вище обставини, а саме те, що спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу щодо обсягів, зафіксованих у вказаних рішеннях.

З огляду на вказані обставини, позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних підлягають задоволенню за контр розрахунком відповідача, а саме, з відповідача на користь позивача стягується пеня в сумі 1 807 300,55 грн. та 3 % річних в сумі 125 243,05 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо позовних вимог про стягнення 7% штрафу в сумі 1 805 218,59 грн. слід зазначити таке.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи з положень ст. 231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, зокрема, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені і штрафу.

Правової позиції щодо застосування вказаних видів відповідальності виключно за порушення негрошового зобов'язання дотримується й Вищий господарський суд України, який в п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 визначив, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).

Виходячи з приписів чинного законодавства, спірне зобов'язання є грошовим, з огляду на що застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 231 ГК України не є правомірним.

Крім того, згідно зі ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У Договорі сторін відсутня домовленість про застосування до відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг у вигляді штрафу в розмірі 7% від суми неоплачених послуг.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу в сумі 1 805 218,59 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у цих вимогах залишається без змін.

Щодо заявлених відповідачем клопотань про зменшення пені (а.с. 191-193 т. 1, а.с. 33-35 т. 2), в яких відповідач просить зменшити розмір стягнення пені у цій справі до 180 730 грн., слід зазначити таке.

Суд першої інстанції при вирішення спору по суті дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру присудженої до стягнення пені, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач, в обґрунтування наявності підстав для зменшення судом розміру нарахованої позивачем пені, послався на важкий фінансовий стан, на те, що він не є кінцевим споживачем газу, що поставляється, що спірна заборгованість, фактично, є заборгованістю кінцевих споживачів, а не заборгованістю відповідача і, враховуючи спеціальний порядок розрахунків за спірні послуги, відповідач жодним чином не може вплинути на розпорядження коштами, які надходять йому від кінцевих споживачів.

На підтвердження вказаних обставин, відповідач долучив до клопотань Бухгалтерську довідку, яка свідчить про наявність заборгованості кінцевих споживачів природного газу перед відповідачем, а також копії постанов Вищого господарського суду України від 09.07.2014 у справі № 910/17078/13 та від 16.07.2014 у справі № 910/17608/13, якими ПАТ «Нафтогаз» було зменшено розмір присудженої до стягнення пені у спорах, аналогічних спору сторін у цій справі.

Проте, по-перше, відсутні підстави стверджувати, що обставини, пов'язані з порушенням строків оплати поставленого газу у вказаних справах, повністю ідентичні обставинам у цій справі.

Крім того, щодо вказаних посилань відповідача слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи з позивачем Договір, відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно оплачувати поставлений позивачем природній газ, в той час як несвоєчасне виконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань перед ним становить один з можливих ризиків та, відповідно, не може бути підставою для звільнення повністю чи частково відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів того, що саме кінцеві споживачі, яким він постачав газ саме за спірним Договором, за вказані поставки не розрахувались.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення розміру пені, що її заявив позивач до стягнення з відповідача за порушення договірних зобов'язань, та погоджується з судом першої інстанції щодо відмови у задоволенні вказаної заяви.

Щодо клопотань відповідача про розстрочку виконання (а.с. 1-2, 25-26 т. 2), в яких відповідач просив розстрочити стягнення пені та 3 % річних рівними частинами на шість місяців з дати набуття чинності рішенням у справі № 910/9805/16, слід зазначити таке.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Звертаючись до суду з вказаними клопотаннями про розстрочку, відповідач послався на ті, саме обставини, що й при зверненні з клопотаннями про зменшення пені, а саме на важкий фінансовий стан, на те, що він не є кінцевим споживачем газу, що поставляється, що спірна заборгованість, фактично, є заборгованістю кінцевих споживачів, а не заборгованістю відповідача і, враховуючи спеціальний порядок розрахунків за спірні послуги, відповідач жодним чином не може вплинути на розпорядження коштами, які надходять йому від кінцевих споживачів.

Проте відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

У п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.12.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вказано, що, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як свідчать матеріали справи, рішення суду у цій справі прийняте на захист майнових прав позивача, порушених відповідачем, який взяв на себе зобов'язання оплатити надані за спірним договором послуги і не виконав його.

Виходячи з норм ст. 3 ЦК України, згідно з якими до загальних засад цивільного законодавства відносяться справедливість, добросовісність та розумність, та враховуючи, що відповідачем порушені майнові договірні зобов'язання перед позивачем і останній заперечує проти віддалення строку виконання відповідачем цих зобов'язань, буде несправедливим відстрочити виконання фінансових зобов'язань відповідача перед позивачем.

В силу статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Заявником не доведено ані винятковість у розумінні приписів статті 121 ГПК України обставин, на які він посилається як на підставу для відстрочення виконання рішення суду, ані об'єктивний вплив цих обставин на виконання ним рішення суду у заявлений термін.

Слід зазначити і про те, що, відповідачем не надано належних доказів того, що результати його господарської діяльності будуть позитивними, внаслідок чого його фінансовий стан в майбутньому покращиться, що згодом надасть йому можливість акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення у цій справі, тобто відсутні докази того, що розстрочення виконання рішення у цій справі забезпечить його виконання.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/9805/16 підлягає зміні - до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 1 807 300,55 грн. та 3 % річних в сумі 125 243,05 грн., в решті рішення залишається без змін.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та частину, в якій рішення суду першої інстанції змінено, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволенню не підлягає, а витрати на її подачу покладаються на заявника.

Судові витрати по справі за подачу позову відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з врахуванням суми основного боргу, яка існувала станом на дату звернення позивача до суду.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/9805/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/9805/16 змінити.

3. Викласти п. 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 910/31268/15 в такій редакції:

«3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд.4Б, ідентифікаційний код 39835779) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 1 807 300, (один мільйон вісімсот сім тисяч триста) грн. 55 коп. пені, 125 243 (сто двадцять п'ять тисяч двісті сорок три) грн. 05 коп. 3% річних та 181 875 (сто вісімдесят одна тисяча вісімсот сімдесят п'ять) грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору.»

4. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/9805/16 залишити без змін.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9805/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз