Ухвала суду № 63389623, 12.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4450/16 Головуючий у 1 інстанції: Купавська Н.М.

Є.У. № 320/5171/16-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Бєловій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Терпіннівське» про визнання дій протиправними, зобовязання вчинити певні дії, стягнення майнової і моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до КП «Терпіннівське» про визнання дій протиправними, зобовязання вчинити певні дії, відшкодування шкоди.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто позивачу у звязку з не усуненням її недоліків, зокрема, несплатою судового збору.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суддя суду першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не усунув недоліки позовної заяви, а саме: не сплатив судовий збір у розмірі, передбаченому ст. 4 ч.1 Закону України «Про судовий збір».

Проте, вказаний висновок є передчасним.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»(далі - Постанова) роз'яснено, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

У п. 3 вищевказаної Постанови зазначено, що порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п'ятою статті 119 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Отже, якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору (частина п'ята статті 119 ЦПК України), не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК України) або залишення заяви без розгляду (пункт 8 частини першої статті 207 ЦПК України).

Разом із тим, якщо позивачем (заявником) заявлено клопотання про відстрочення або розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його оплати відповідно до статті 82 ЦПК України, то наслідки, передбачені статтею 121 ЦПК України, застосовуються лише за умови відмови в задоволенні такого клопотання, про що постановляється відповідна ухвала.

Положення ст. 121 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилась з її змістом, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Встановлено, що ухвалою судді Мелітопольського міськрайонного суду від 12 серпня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху для сплати судового збору.

На виконання цієї ухвали ОСОБА_3 було подано заяву про звільнення його від сплати судового збору з посиланням на його пільги як споживача, передбачені ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка до теперішнього часу являється чинною, а також на судові ухвали в інших справах, якими його було звільнено від сплати судового збору і із тексту яких вбачається, що ОСОБА_3 являється інвалідом Ш групи, його пенсія становить 1049 грн., інших доходів він не має.

Суд першої інстанції вищевказаного не врахував, не обговорив питання про можливість відстрочення сплати судового збору з урахуванням мінімальної пенсії позивача, суперечливих положень діючого законодавства з питання звільнення споживачів від сплати судового збору.

Таким чином, ураховуючи викладене та положення п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України, така ухвала судді не може бути визнана такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з передачею на новий розгляд питання про відкриття провадження до суду першої інстанції.

Вимоги ОСОБА_3, викладені в скарзі від 29 листопада 2016 року про скасування інших судових ухвал по іншим цивільним справам, не підлягають розгляду в цьому апеляційному провадженні, оскільки предметом апеляційного розгляду в цій справі являється ухвала суду від 12 вересня 2016 року.

Керуючись ст. ст. 307, 312 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року по цій справі скасувати з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили негайно, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: