Рішення № 6338286, 02.10.2009, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

2-1777/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2009 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Костромітіної О. О.,

при секретарі - Резіній Ю. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності на 7/25 частки квартири, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до суду із позовними вимогами до відповідачки про припинення її права на частку в спільному майні та визнання за позивачами права власності на 7/25 частки спільної квартири. В обґрунтування своїх вимог вони посилаються на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло їм належить частка у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1, співвласниками якої крім позивачів також була ОСОБА_5. За рішенням суду був встановлений порядок користування приміщенням АДРЕСА_2, згідно з яким ОСОБА_5 була надана у користування ізольована жила кімната площею 12,5 кв. м., службові підсобні приміщення залишені у спільному користуванні позивачам та ОСОБА_5 Рішенням суду згодом за ОСОБА_5 у спільній власності на АДРЕСА_2 була визнана частка, яка дорівнює 7/25 та складається з кімнати площею 12,5 кв. м. та частки підсобних приміщень корисною площею 16,7 кв. м., за позивачами ж була визнана частка, яка дорівнює 18/25 та складається з 2-х жилих кімнат загальною площею 31,3 кв. м. з часткою підсобних приміщень корисною площею 43,8 кв. м. Однак ОСОБА_5 фактично в визначеній за нею частині квартири не мешкала, бо проживала разом із своєю донькою, відповідачкою по справі, за адресою: м. Маріуполь, вул. В. Блок 48. В березні 2008 року ОСОБА_5 свою частку в спільній власності на АДРЕСА_2 подарувала на підставі договору дарування відповідачці, яка тепер є власником 7/25 частки вказаної квартири. Вважають, що спільне із ОСОБА_4 володіння спірним житлом неможливо, на підставі неприязних відносин між ними, того, що відповідачка має інше житло, де мешкає зараз, її частка у спільній власності є незначною та не може бути виділена в натурі, тому просять суд визнати за ними право власності на 7/25 частки АДРЕСА_2, припинивши право власності відповідачки на вказану частку спірного майна.

В судовому засіданні позивачі на задоволенні позову наполягали, додавши, що спільно проживати із відповідачкою вони не можуть, бо постійно із нею конфліктують, в кімнаті, яка була надана у користування ОСОБА_5, а згодом відповідачці, останні не мешкали, там проводилися ремонтні роботи, зараз там також ніхто не живе, просили задовольнити позовні вимоги.

Представник позивачів, ОСОБА_6, повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які просив задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що вона немає окрім вказаного житла іншого, будинок, де вона разом із ОСОБА_5 тимчасово мешкає їм не належить, а належить її колишньому чоловіку, ОСОБА_7, який дозволив їм там мешкати якийсь час, що було зумовлено з тим, що її мати, ОСОБА_5, хворіла. Жодним чином вона не обмежує права позивачів, вважає, можливим співіснування разом, сплачує за свою частку квартири комунальні витрати. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідачки, ОСОБА_8, проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що підстав для їх задоволення немає, розділ в натурі у багатоповерхових будинках неможливий, лише визначається порядок користування квартирою. Вважає доводи наведені відповідачкою обґрунтованими та просить відмовити у задоволені позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути за рішенням суду припинене на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 23 жовтня 1995 року на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 була надана АДРЕСА_2 загальною площею 62,3 кв. м. (а. с. 10).

Згідно договору дарування від 22 березня 2008 року ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4 7/25 частки АДРЕСА_2, що складається з жилої кімнати площею 12,5 кв. м. та з часткою підсобних приміщень корисної площі 16,7 кв. м. Вказаний договір був посвідчений 22 березня 2008 року нотаріусом 4-ї державної нотаріальної контори м. Маріуполя, ОСОБА_9, реєстр № 2-953.

Посилання позивачів, що частка спільного майна, спірної квартири, не може бути виділена в натурі має під собою підґрунтя.

Так рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 березня 2006 року був встановлений порядок користування спірною квартирою, а саме: ОСОБА_5 було надано в користування ізольовану жилу кімнату площею 12,5 кв. м., натомість ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано у користування жилі кімнати площею 18,3 кв. м. та 13 кв. м. відповідно, службові приміщення квартири залишені у спільному користуванні (а. с. 22-23).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 жовтня 2006 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22 березня 2007 року, були визначені ідеальні частки у праві приватної спільної сумісної власності на АДРЕСА_3, а саме: ОСОБА_5 належить жила кімната 6 площею 12,5 кв. м. з часткою підсобних приміщень корисної площі 16,7 кв. м., що складає 7/25 частки квартири; ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить частка квартири у вигляді жилих кімнат площею 18,3 кв. м. та 13 кв. м. відповідно загальної площі 31,3 кв. м. з часткою підсобних приміщень корисною площею 43,8 кв. м., що складає 18/25 частки квартири (а. с. 14-15).

На підставі цього лицьові рахунки співвласників були розділені. Згідно лицьового рахунку ЖКП «Житло - Схід» на АДРЕСА_4, наймачем якої є ОСОБА_4 та жила площа якої становить 12,5 кв. м., а нежила – 16,68 кв. м., зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 71).

Згідно лицьового рахунку ЖКП «Житло - Схід» на АДРЕСА_2, наймачем якої є ОСОБА_1 та жила площа якої становить 31,3 кв. м., а нежила – 45,67 кв. м., зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а. с. 72).

Відповідно до технічного плану АДРЕСА_2 складається із жилих кімнат площею 18,3 кв. м. та 13 кв. м, що пов'язані спільним проходом, та жилої кімнати площею 12,5 кв. м, яка є ізольованою (а. с. 11-13).

Відповідно до цього та того, що квартири у багатоповерхових будинках майже неможливо розділити із виділенням в натурі, вбачається, що частка АДРЕСА_2, яка належить відповідачці на праві власності не може бути виділена в натурі.

При вирішення питання відповідно того, чи дійсно частка відповідачки у спільному майні є незначною, суд вважає, що оскільки вже був визначений порядок користування спірною квартирою, із зазначенням того, які кімнати закріплені за кожним із співвласників, згідно з яким відповідачка має можливість користуватися ізольованою кімнатою, є єдиним власником згаданою 7/25 частки спільного майна, то вказана частка не є незначною у цьому конкретному випадку.

До посилань позивачів на те, що вони не можуть співіснувати разом із відповідачкою, тобто спільно володіти та користуватися спільним майном, суд ставиться критично, оскільки відповідачка фактично з часу надбання права власності на 7/25 частку спірної квартири не мешкала у АДРЕСА_2, лише тільки проводилися ремонті роботи у відведеній для неї кімнаті, і вказаний факт не оспорюється сторонами по справі, тому не можна погодитися із цими посиланнями, бо не можна напевно визначити, чи дійсно можуть виникнути проблеми у спільному користуванні та володінні спірною квартирою у відповідачки та позивачів у подальшому.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Однак доказів на користь того, що спільне володіння та користування спірною квартирою неможливе, позивачами не було надано суду, тому окрім пояснень позивачів вони не підтверджуються зібраними матеріалами справи.

Доводи позивачів про те, що ОСОБА_5 не мешкала в спірній квартирі спростовуються рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 березня 2006 року, яким встановлено, що ОСОБА_5 проживала у в ізольованій кімнаті спірної квартири.

Позивачі вважають, що припинення відповідачки у праві власності на 7/25 частки у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім'ї, та посилаються на те, що ОСОБА_4 має інше житло, будинок, де мешкає разом із колишньою співвласницею із позивачами спірної квартири, ОСОБА_5

Згідно даних технічного паспорту на буд. 48 по вул. Верхній Блок в місті Маріуполі від 14 квітня 2008 року вказане майно зареєстроване в БТІ за ОСОБА_7, який придбав вказаний будинок 1989 р. на підставі побутової угоди (а. с. 26-31, 43).

Згідно довідки БТІ м. Маріуполя домоволодіння 48 по вул. В. Блок рахується за ОСОБА_7 на підставі рішення від 23 жовтня 1992 року виконавчого комітету Жовтневого району про зміну користувача, на підставі побутової угоди (а. с. 73).

На підставі свідоцтва про розірвання шлюбу від 3 квітня 1999 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, який був укладений у 1990 році, був розірваний, про що було зроблено відповідний запис за № 176 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану м. Маріуполя (а. с. 44).

На підставі довідки від 14 липня 2009 року заборгованості по квартирній платі станом на 1 серпня 2009 року у ОСОБА_4 не має (а. с. 47).

Суд вважає посилання позивачів на те, що відповідачка має у володінні чи користуванні інше житло та майно, такими, що не найшли свого підтвердження під час розгляду справи.

На підставі переліченого суд вбачає, що припинення власності на 7/25 частки спільного майна для відповідачки є суттєвим та завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_4 та членам її сім'ї, оскільки з відповідачкою мешкає ОСОБА_5

На депозитний рахунок суду позивачами була внесена сума у розмірі 3759 грн., вартість 7/25 частки АДРЕСА_2 за даними БТІ, а не ринкова вартість вказаного майна, що також не відповідає інтересам відповідачки (а. с. 70).

Відповідно до зазначеного суд вважає за необхідне у задоволенні позову до ОСОБА_4 про припинення її права власності на 7/25 частини квартири АДРЕСА_5 та визнання права власності згадану частку квартири за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити.

На підставі ст. 365 ЦК України, ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності ОСОБА_4 на 7/25 частини квартири АДРЕСА_6 та визнання права власності на 7/25 частини квартири за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відмовити.

Повернути ОСОБА_10 внесені нею на депозитний рахунок № 26288796 ТУ ДСА в Донецькій області в рахунок вартості 7/25 частини квартири АДРЕСА_7 грошові кошти в розмірі 3759,00 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії по апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя