Ухвала суду № 63376482, 01.12.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/8893/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1931/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 59

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Собини О. І. , Околота Г. М.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2016 року

в цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, -

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2016 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_3.

Вказану ухвалу суду ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі вона, посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і задовольнити вимоги скарги.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не врахував обставини того, що вона є правонаступником у завершеному виконавчому провадженні, в якому боржником був її нині померлий брат ОСОБА_4, оскільки після його смерті вона фактично успадкувала його майно.

Також заявниця звертає увагу на те, що на момент закінчення виконавчого провадження стосовно її брата ОСОБА_4 питання про скасування арешту на належне йому майно, в тому числі і на 1/2 частину квартири по вул. 40 років КПУ (на даний час вул. ОСОБА_5), 5, кв.15 у м. Суми, державним виконавцем не було вирішено, внаслідок чого вона позбавлена можливості оформити на себе право власності в порядку спадкування після смерті брата.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що заявниця, звернувшись зі скаргою на дії державного виконавця щодо зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, стороною якого вона не була, обрала неналежний спосіб захисту, тому відмовив у задоволенні вимог скарги та розяснив заявниці, що вона має право звернутися до суду з позовом про зняття з арешту нерухомого майна в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Про аналогічне йдеться і у ч.4 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження», де також зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як визначено у ч.ч.1, 2 ст. 8 вказаного Закону, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Відповідно до ч. 1 ст.60 цього ж Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п.1, 2, 5 постанови «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року за № 5, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, повязані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

Позов про зняття арешту з майна може бути предявлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути предявлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановами державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 05 жовтня 2007 року ВП № 5018226 та від 30 жовтня 2007 року ВП № 520374 під час здійснення виконавчих дій у виконавчих провадженнях був накладений арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_6, в тому числі і на квартиру № 15 по вул. 40 років КПУ (на даний час вул. ОСОБА_5) у м. Суми (а.с.10).

22 лютого 2016 року ОСОБА_6 помер, а спадщину, яка відкрилась після його смерті прийняла сестра померлого ОСОБА_3 (а.с.4, 5, 6, 7, 8, 9).

12 вересня 2016 року заявниця звернулась до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області із заявою про зняття обтяження з майна, яке належало її померлому брату ОСОБА_6 (а.с.11).

За інформацією Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, наданою у листі від 16 вересня 2016 року за № 4977, у відділі перебували виконавчі провадження з примусового стягнення з ОСОБА_6 на користь групи стягувачів заборгованості, що були завершені у період 2009 2011 років. У звязку із закінченням терміну зберігання виконавчі провадження були знищені. Також відділ ДВС розяснив заявниці, що арешт з майна боржника може бути знятий лише в судовому порядку (а.с.12).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявниця, звернувшись до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, обрала неналежний спосіб захисту свого порушеного права, так як вона не була стороною виконавчих проваджень з примусового виконання судових рішень, боржником у яких був її померлий брат.

При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що заявниця є правонаступником свого померлого брата, як боржника у завершених виконавчих провадженнях, є помилковими, оскільки порядок заміни сторони виконавчого провадження регламентований ч.5 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, виконавчі провадження, боржником у яких був брат заявниці, завершені ще у 2009 2011 роках, а також вказані виконавчі провадження за інформацією виконавчої служби вже знищені, тому мова про заміну заявниці, як правонаступника у вказаних виконавчих провадженнях, йти не може.

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції правильно розяснив заявниці її право звернутися до суду з позовом про зняття арешту з нерухомого майна в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про неналежне оформлення оскарженої ухвали суду також не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги не спростовують, так як не свідчать про порушення судом норм матеріального і процесуального права, що б могло бути підставою для зміни чи скасування вказаної ухвали суду.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає відхиленню, отже, ухвалу місцевого суду від 10 листопада 2016 року в даній справі необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307 ч.2 п.1; 312 ч.1 п.1; 314 ч.1 п.4; 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2016 року в даній залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -