Ухвала суду № 63373656, 12.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/398/16-ц 12.12.2016 12.12.2016 12.12.2016

Провадження №22-ц/784/2436/16

Справа 483/398/16-ц

Провадження № 22-ц/784/2436/16 Головуючий у 1 інстанції Чаус Л.В.

Категорія 20 Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

12 грудня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року ухвалене за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Південна товарна Біржа, ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку,

встановила:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Південна товарна Біржа, про визнання біржового договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 серпня 2016 року до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5

Позивач зазначала, що відповідачу належала земельна ділянка площею 0,085 га по вул. Лиманна, 70 в м. Очаків на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 1995 року, посвідченого Другою очаківською державною нотаріальною конторою, реєстраційний № 653, про що на державному акті продавця ОСОБА_5 зроблено відмітку про перехід права власності.

14 вересня 2000 року за біржовою угодою позивач придбала у ОСОБА_4 вказану земельну ділянку.

Посилаючись на те, що укладеним договором передбачені всі істотні умови щодо угоди купівлі-продажу земельної ділянки, які нею та продавцем, виконані, збільшивши позовні вимоги, позивач просила визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між нею та відповідачем, та визнати право власності на земельну ділянку на підставі ст. 392 ЦК України.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаргу обґрунтувала порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

-2-

До того ж, суд вважав, що відповідач ОСОБА_4, яка придбала спірну земельну ділянку за посвідченим нотаріально договором купівлі-продажу на час укладання спірної угоди, в передбаченому законом порядку, державний акт не отримала, а тому не набула права розпоряджатися нею.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Відповідно до ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно положень ст. 18 Земельного кодексу України (в редакції ЗК чинного на час укладання спірного договору) придбання земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

Положеннями ст.ст. 22, 23 цього ж Кодексу передбачено, що право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, на час укладення спірного договору, землі, що перебували у приватній власності, придбавалися за договором купівлі-продажу, який посвідчувався у нотаріальному порядку і був підставою для видачі державного акта на право власності на землю.

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» судам роз'яснено: якщо угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, ст. ст. 105, 114 ЦК УРСР).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Судом встановлено, що відповідачу належала земельна ділянка площею 0,085 га по вул. Лиманна, 70 в м. Очаків на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 1995 року, посвідченого Другою очаківською державною нотаріальною конторою, реєстраційний № 653, про що на державному акті виданого на імя ОСОБА_5 зроблено відмітку про перехід права власності.

-3-

На підставі цього договору, ОСОБА_4 не одержала державний акт на право власності на землю. 14 вересня 2000 року за біржовим договором купівлі-продажу № 0560, укладеним на Південній товарній Біржі, відповідач продала, а позивач ОСОБА_3 придбала спірну земельну ділянку. Із заяви ОСОБА_4 від 18 травня 2016 року слідує, що вона позовні вимоги визнала. Іншого матеріали справи не містять.

Оскільки оспорювана угода підлягала нотаріальному посвідченню, а докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 ухилялась від нотаріального оформлення угоди відсутні, більше того як встановлено, вона визнала позов, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав, передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, для визнання біржового договору дійсним в судовому порядку, немає.

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що право власності продавця на земельну ділянку (на час укладення угоди) не було підтверджено державним актом на право приватної власності на землю, що не відповідало вимогам закону та обмежувало укладання та посвідчення угоди у нотаріальному порядку (п.49 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), є вірним. При цьому, порушень ст. ст. 13, 41 Конституції України та норм міжнародного права судом не встановлено.

Посилання в апеляційній скарзі позивача на те, що в спілкуванні по телефону з відповідачем вона дізналася, що ОСОБА_4 мешкає у Київській області і у неї не має жодного бажання укладати нову нотаріально посвідчену угоду, не є підставою для задоволення позову ОСОБА_3, оскільки законні підстави для визнання дійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки в судовому порядку відсутні.

Не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги про набуття позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки позов з вказаних підстав позивач не предявляла та свої вимоги таким не обґрунтовувала.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що в рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді : О.І. Галущенко

ОСОБА_6