Постанова № 63371171, 30.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2016 р. Справа№ 910/14466/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Іоннікової І.А.

За участі представників:

від позивача: Березова І.Г. - представник

від відповідача: Руденко Р.В. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу «ГІДРОПРИЛАД-1» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 у справі № 910/14466/16 (суддя: Балац С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «КИЇВВОДОКАНАЛ»

до Житлово-будівельного кооперативу «ГІДРОПРИЛАД-1»

про стягнення 302 385,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 у справі № 910/14466/16 позовні вимоги ПАТ «АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «КИЇВВОДОКАНАЛ» задоволено в повному обсязі.

Присуджено до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «ГІДРОПРИЛАД-1» на користь Публічного акціонерного товариства «АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «КИЇВВОДОКАНАЛ» основну заборгованість в сумі 177 812,64 грн., пеню в сумі 3 085,36 грн., штраф в сумі 35 562,53 грн., 3 % річних в сумі 7 501,70 грн., інфляційні втрати в сумі 78 423,65 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 4 535,79 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ЖБК «ГІДРОПРИЛАД-1» звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 року у справі № 910/14466/16 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «КИЇВВОДОКАНАЛ» відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при прийнятті рішення судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 30.11.2016.

Представник позивача 17.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін у судове засідання з'явились та надали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Між Державним комунальним об'єднанням «КИЇВВОДОКАНАЛ» в особі директора підприємства по експлуатації водомірного господарства та збуту води «ВОДОЗБУТ», яке в подальшому перетворено у Відкрите акціонерне товариство «КИЇВВОДОКАНАЛ», яке в подальшому перейменоване в Публічне акціонерне товариство «АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «КИЇВВОДОКАНАЛ», як постачальником, та Житлово-будівельним кооперативом «ГІДРОПРИЛАД-1», як абонентом, укладено договір на відпуск води та послуги каналізації від 29.01.1993 № 00997/4-05 (надалі - Договір), відповідно до предмету якого позивач зобов'язується забезпечити відповідачу постачання питної води та прийняття від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач сплатити за зазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією в м. Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1986 № 24.

Правила користування комунальним водопроводом та каналізацією в м. Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1986 № 24 втратили чинність 01.07.1994 у зв'язку з введенням і дію правил користування системами комунального водопостачання і містах і селищах України, затверджених наказом держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, які свою чергу, втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору визначено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає чинним стандартам та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин. Відповідач, в свою чергу зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством України. У разі зміни тарифів сплата послуг відповідачем здійснюється згідно нових цін без зміни інших умов Договору.

Згідно п. 3.1 Договору, кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представниками відповідача.

Положенням пунктів 3.4, 3.5, 3.6, 3.7 Договору передбачено, що:

- кількість стічних вод, які надходять у каналізацією, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водо лічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п. 2.2 Правил (п. 3.4 Договору);

- відповідач розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених позивачем у платіжній вимозі (п. 3.5 Договору);

- відповідач має право повністю або частково відмовитись від оплати платіжної вимоги, якщо позивачем пред'явлено платіжну вимогу на раніше оплачену продукцію, послуги (п. 3.6 Договору);

- відповідач зобов'язаний письмово повідомити позивача, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обґрунтовуючі таку відмову документи у триденний строк (п. 3.7 Договору).

У п. 4.2 Договору сторонами визначено, що за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % суми, від оплати якої він відмовився. Крім того, позивач має право до сплати відповідачем заборгованості припинити подачу води та приймання стоків.

Відповідно до п. 4.3 Договору за несвоєчасну оплату платіжної вимоги відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 1 % від суми платежу за кожен день прострочки.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання своїх зобов'язань за Договором та на його умовах, надані відповідачу послуги з на відпуск води та послуги каналізації за період з 01.08.2013 по 30.06.2016 на суму 575179,04 грн., що підтверджується актами про зняття показань з приладів обліку, які підписані сторонами та наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій.

За твердженням позивача, відповідач зобов'язання в частині оплати наданих послуг належним чином не виконав, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 177 812,64 грн.

Крім того, позивач просив стягнути пеню в розмірі 3 085,36 грн., штраф в розмірі 35 562,53 грн., а також 3 % річних в сумі 7 501,70 грн. та інфляційні втрати в сумі 78 423,65 грн.

Приписами статті 2 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (далі - Закон) встановлено, що дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Частиною 2 статті 22 Закону встановлено, що споживачі питної води, зокрема, зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що Договір є чинним, а відповідач належним чином зобов'язання в частині оплати наданих послуг не виконав, заборгованість в розмірі 177 812,64 грн. не погасив, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у строк, встановлений Договором, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 3 085,36 грн. штрафу в сумі 35 562,53 грн., 3 % річних в сумі 7 501,70 грн. та інфляційних втрат в сумі 78 423,65 грн. є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо заперечень відповідача які містяться у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом).

Відповідно до ст. 4 Закону суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання серед інших є також і споживачі питної води.

Відповідно до ст. 1 Закону споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб. Зазначеною нормою встановлено лише перелік потреб де можливе використання питної води та не визначено, що питна вода, як товар, обов'язково має використовуватись безпосереднього споживачем. Таким чином, юридична особа, уклавши договір на водопостачання та водовідведення, не обов'язково є безпосереднім споживачем зазначених послуг, такими споживачами можуть бути, наприклад, мешканці будинку, що перебуває на балансі у вищезазначеної юридичної особи, однак в контексті ст.ст. 1,4, 19 Закону саме юридична особа, яка уклала договір з підприємством питного водопостачання, є споживачем за таким договором та зобов'язана виконувати його умови, в тому числі щодо оплати.

Відтак, відповідно до Закону юридичні особи можуть бути колективними споживачами послуг з питного водопостачання та водовідведення на підставі укладеного договору.

При цьому, відповідно до укладеного між сторонами спору Договору, позивач постачає питну воду лише до зовнішнього зрізу стіни будинку, тобто передає питну воду споживачу (відповідачу) на межі балансової належності елементів систем водопостачання та водовідведення відповідно до п. 1.3, 1.6, 1.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 та безпосередньо не використовує внутрішньобудинкові системи. Наведене також підтверджується актами про зняття показників з приладу обліку, що погоджені та підписані відповідачем. Відповідно до вказаних актів відповідач прийняв від позивача та затвердив своїм підписом саме той обсяг питної води, що був зафіксований загальнобудинковими засобами обліку і стягнення вартості якої вимагає позивач.

Також, статтею 20 Закону передбачено істотні умови Договору про надання послуг з питного водопостачання і, Договір, що було укладено між позивачем та відповідачем, відповідає даним істотним умовам у повному обсязі.

Таким чином, Законом передбачено право позивача та відповідача укладати договори про надання послуг з поставки питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі і таке право не скасовано по сьогоднішній день, тому Договір в повному обсязі відповідає вимогам Закону. Послуги, які надаються за таким договором не є комунальними, а тому правовідносини, то виникають при його виконанні не регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 № 1198-VІІ (далі - Закон № 1198-VІІ) позивача визнано виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів всіх форм власності.

У зв'язку з прийняттям Закону № 1198-VІІ, статтю 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено частиною сьомою, в якій зазначається, що договір на надання послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, який не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.

Проте, Законом № 1198-VІІ позивачу було лише надано право укладати договори безпосередньо з фізичними особами-мешканцями багатоквартирних будинків та залишено можливість споживачам (юридичним особам) отримувати послуги на підставі уже укладених договорів (як колективний споживач), тому внесення змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» автоматично не змінює та не скасовує ті договори (без відповідного волевиявлення самих сторін договору у передбаченому законами України порядку), що були укладені позивачем як виробником-ліцензіатом з юридичними особами.

Відтак, укладений між сторонами спору Договір в повному обсязі відповідає нормам Закону та не суперечить нормам Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

В Договорі не зазначено жодного коду абонента чи особового рахунку, а та обставина, що позивачем було відкрито інший код абонента немає жодного значення для даної справи, адже фактично загальний обсяг наданих позивачем послуг встановлювався одним водолічильником з особовим рахунком № 9-807-26, якому присвоєно код абонента 9-225, однак частина питної води, обсяг якої зафіксований вказаним водолічильником йшла на підігрів і її обсяг повторно фіксувався водолічильником з особовим рахунком 9-807-103 (код абонента 9-50225). Вказане підтверджується актами про зняття показників з приладу обліку за весь позовний період. Відтак, весь обсяг питної води, який заявлено до стягнення позивачем було зафіксовано одним водолічильником з особовим рахунком № 9-807-26 за кодом абонента 9-225, який визнається відповідачем, що не спростовано відповідачем.

КП «ГІОЦ» на виконання умов договору про надання послуг здійснює на замовлення відповідача обробку та розщеплення платежів споживачів житлово-комунальних послуг на складові по видам житлово-комунальних послуг та перераховує розщеплені кошти із транзитного рахунку КП «ГІОЦ» на рахунки виробників та виконавців житлово-комунальних послуг (відповідальність за достовірність інформації, наданої КП «ГІОЦ» несе відповідач). КП «ГІОЦ» проводило розщеплення платежів за послуги з постачання холодної та гарячої води та водовідведення, що надійшли від населення та зараховувало на рахунки позивача із наступним призначенням платежу: «холодна вода та водовідведення холодної води», «вода для підігріву» та «водовідведення гарячої води».

Отже, частина коштів, сплачених населенням за комунальну послугу «гаряча вода» з призначенням платежу «вода для підігріву» правомірно зараховується КП «ГІОЦ» на рахунки постачальника цієї води, а саме - позивача.

Твердження відповідача про відсутність у останнього обов'язку сплачувати за стоки гарячої води, оскільки вказаний обов'язок не передбачений законодавством та Договором судом першої інстанції правомірно відхилені з огляду на те, що відповідно до пункту 1.4 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах, затверджених наказом міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 - абонент Водоканалу - юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації. Згідно цього ж пункту стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Тобто, як вбачається з наведених норм, стічні води не розподіляються в залежності від їх походження (чи то стоки холодної води, чи то стоки гарячої води).

Пунктом 2.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у міністерстві юстиції України 26.04.2002 за N 403/6691 передбачено, що підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Разом з цим, Вищий господарський суд України у своїх постановах від 19.03.2014 у справі № 910/13220/13, від 17.04.2014 у справі № 910/13142/13, від 11.11.2015 у справі № 910/12476/13, від 12.01.2016 у справі № 910/10175/15, від 26.01.2016 у справі № 910/19808/15, від 24.05.2016 у справі № 910/19814/15, зазначає, що надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «ГІДРОПРИЛАД-1» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 року по справі № 910/14466/16 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/14466/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді М.Л. Яковлєв

І.А. Іоннікова