Рішення № 63370622, 07.12.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2016р. Справа№ 914/2956/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.,

при секретарі судового засідання Краєвському І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод Рема», м. Львів,до відповідача:Публічного акціонерного товариства «Іскра», м. Львів,про: стягнення коштів.Представники:позивача:ОСОБА_1 представник (довіреність від 18.11.2016 р.),відповідача:ОСОБА_2 представник (довіреність №01/33 від 20.09.2016 р.),ПАТ «ВіЕс Банк»ОСОБА_3 представник (довіреність від 30.11.2016 р.).

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обовязки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), розяснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод Рема» до Публічного акціонерного товариства «Іскра» про стягнення 1.984.598,74 грн. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2016 р. порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду, справу призначено до судового розгляду на 07.12.2016 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору поставки SK2-Z від 05.10.2015 р. не оплатив вартості переданого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 1.984.598,74 грн.

02 грудня 2016 року до суду за вх.№5753/16 від ПАТ «ВіЕс Банк» надійшла заява про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

06 грудня 2016 року до суду за вх.№5802/16 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, якою просить стягнути з відповідача 1.984.598,74 грн. - заборгованості, 365.249,57 грн. - пені, 1.984.598,74 грн. - штрафу, 152.785,18 грн. інфляційних втрат та 44.552,00 грн. трьох процентів річних.

Представник позивача в судове засідання зявився, подав документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання зявився, подав суду документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник ПАТ «ВіЕс Банк» в судове засідання зявився, подану 02.12.2016 р. заяву підтримав з наступних підстав. ПАТ «ВіЕс Банк» вважає, що рішення суду з даного спору може вплинути на його права та обовязки щодо позивача та відповідача. Крім того, свою позицію обґрунтовує тим, що ПАТ «Іскра» є боржником перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором №KU017692 від 15.06.2012 р. Відповідно до п. 15.1.7 зазначеного кредитного договору позичальник ПАТ «Іскра» зобовязується протягом всього його строку дії без попередньої письмової згоди Банку не отримувати кредити в інших банківських установах.

У своїй заяві заявник також вказує, що відповідач на момент набуття зобовязання за правочином, що укладався з позивачем повинен був попередньо погодити це з ПАТ «ВіЕс Банк».

Як зазначає заявник, підставою для участі у справі третіх осіб без самостійних вимог є юридичний інтерес, який полягає у попередженні можливої в майбутньому регресної вимоги.

Так, суд розглянувши зазначену заяву про вступ у справу ПАТ «ВіЕс Банк» третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників, вважає, що така заява не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому. (підп. 5 п. 1.6. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Так, суд зясувавши зазначені вище фактичні обставини, вважає, що рішення у даній справі не буде впливати на права та обовязки ПАТ «ВіЕс Банк», відтак відмовляє в задоволенні заяви про вступ ПАТ «ВіЕс Банк» у справу третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та заяві про збільшення позовних вимог. Просив позовні вимоги задоволити з врахування заяви про збільшення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову не заперечив, в судовому засіданні підтвердив, що товар отримали, проте не оплатили.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Так, позивачем реалізовано зазначене право, та подано до суду 06.12.2016 року заяву про збільшення позовних вимог. Суд розглянувши вказану заяву зазначає, що така заява відповідає за формою та змістом усім вимогам процесуального закону, тому вважає за необхідне прийняти її до розгляду. Проте суд розяснює позивачу, що розцінює вказану заяву як заяву про зміну предмета спору, та розглядає спір з врахуванням цієї заяви.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, відповідач відзив на позов не подав, проти позову не заперечив, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Між сторонами у справі був укладений договір поставки №SK2-Z від 05.10.2015 р. (надалі Договір). За умовами цього Договору Продавець (позивач у справі) зобовязується продати та передати у власність Покупця (відповідач у справі) пісок кварцовий збагачений марки ПК-030-З, доломіт фракції 40-80 мм. в подальшому іменованих Товар, а Покупець зобовязується прийняти Товар від Продавця та оплатити його загальну вартість на умовах цього Договору. Одиниця виміру, кількість, асортимент, ціна кожної партії Товару вказується у видаткових накладних та/ або специфікаціях (п. 1.1. Договору).

Моментом передачі Товару є дата зазначена в видатковій накладній на партію Товару (п. 2.2. Договору).

Згідно з п. 3.2. та 3.3. Договору Ціна за одиницю Товару та Вартість Товарної партії, що передається, визначається у видаткових накладних та/ або специфікаціях. Оплата здійснюється Покупцем за кожну партію Товару, на умовах післяоплати: 30 днів з моменту передачі Покупцю партії Товару, шляхом перерахування Покупцем коштів за партію Товару на поточний рахунок Продавця згідно банківських реквізитів, вказаних у даному Договорі.

На виконання умов Договору у період з 13 жовтня 2015 року по 28 вересня 2016 року позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1.984.598,74 грн. Зазначене підтверджується видатковими накладними: №Р-00000070 від 13.10.2015 р. на суму 43.508,92 грн.; №Р-00000109 від 28.10.2015 р. на суму 21.754,46 грн.; №Р-00000133 від 29.10.2015 р. на суму 65.263,38 грн.; №Р-00000183 від 05.11.2015 р. на суму 43.508,92 грн.; №Р-00000141 від 11.11.2015 р. на суму 69.815,58 грн.; №Р-00000207 від 11.11.2015 р. на суму 43.508,64 грн.; №Р-00000206 від 12.11.2015 р. на суму 43.508,64 грн.; №Р-00000212 від 19.11.2015 р. на суму 43.508,64 грн.; №Р-00000275 від 01.12.2015 р. на суму 69.697,06 грн.; №Р-00000316 від 09.12.2015 р. на суму 43.508,09 грн.; №Р-00000353 від 15.12.2015 р. на суму 43.508,09 грн.; №Р-00000372 від 18.12.2015 р. на суму 115.453,19 грн.; №Р-00000388 від 28.12.2015 р. на суму 43.509,74 грн.; №Р-00000410 від 31.12.2015 р. на суму 43.509,74 грн.; №Р-00000415 від 31.12.2015 р. на суму 65.264,62 грн.; №Р-00000016 від 12.01.2016 р. на суму 43.509,74 грн.; №Р-00000017 від 16.01.2016 р. на суму 43.509,74 грн.; №Р-00000049 від 27.01.2016 р. на суму 43.509,74 грн.; №Р-00000104 від 15.02.2016 р. на суму 65.264,62 грн.; №Р-00000179 від 09.03.2016 р. на суму 505.267,20 грн.; №Р-00000170 від 10.03.2016 р. на суму 65.264,62 грн.; №Р-00000220 від 21.03.2016 р. на суму 69.781,72 грн.; №Р-00000212 від 23.03.2016 р. на суму 65.264,62 грн.; №Р-00000225 від 28.03.2016 р. на суму 260.000,16 грн.; №Р-00000592 від 28.09.2016 р. на суму 24.398,87 грн.

Крім того, зазначений факт поставки відображено у податковій звітності позивача, зокрема долучено до матеріалів справи податкові накладні, в яких вказані зазначені вище поставки, а також докази реєстрації цих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Свої зобовязання з оплати відповідач не виконав, що підтверджується ОСОБА_3 звірки від 17.11.2016 р. підписаним та скріпленим печатками підприємств позивача та відповідача.

В судове засідання представник відповідача зявився, проти позову не заперечив, підтвердив факт отримання Товару, доказів оплати суду не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Між сторонами у справі виникли зобовязання з приводу поставки товару на підставі Договору в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 3.3. Договору Оплата здійснюється Покупцем за кожну партію Товару, на умовах післяоплати: 30 днів з моменту передачі Покупцю партії Товару, шляхом перерахування Покупцем коштів за партію Товару на поточний рахунок Продавця згідно банківських реквізитів, вказаних у даному Договорі.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, судом встановлено, що позивачем виконано зобовязання за умовами Договору, а відповідачем їх прийнято. Кореспондуючий обов'язок з оплати переданого товару відповідач не виконав. Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у сумі 1.984.598,74 грн.

Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частинами першою і третьою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення Покупцем строку оплати Товару, передбаченого п. 3.3. даного Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості отриманого та неоплаченого в строк Товару, за кожен день прострочення оплати.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Частиною пятою статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 365.249,57 грн. пені зазначає, що такий здійснено не вірно. При здійсненні розрахунку позивачем не було враховано, положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та розяснень, наданих у постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань».

Так, суд здійснивши власний розрахунок пені, зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення 365.249,57 грн. пені, є частково обґрунтованими, та підлягають до задоволення в розмірі 362.057,75 грн. Зазначена сума пені, яка підлягає стягненню, випливає з наступного. З розрахунку вбачається, що до стягнення підлягає 362.078,87 грн., однак, суд не вправі порушувати принцип диспозитивності нарахування позивачем пені, а тому пеня, яка нарахувана згідно з видатковою накладною №Р-00000104 від 15.02.2016 р. на суму 11.847,77 грн. є меншою, ніж нараховано судом, відтак підлягає задоволенню повністю в сумі, яку просить позивач. Розрахунок пені здійснений судом, долучено на матеріалів справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 5.3. Договору за порушення Покупцем строку оплати Товару, передбаченого п. 3.3. даного Договору, Покупець сплачує Продавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми за весь період прострочення.

При перевірці розрахунків позивача щодо стягнення 152.785,18 грн. інфляційних втрат та 44.552,00 грн. трьох процентів річних, суд буде до уваги періоди часу за які здійснюється нарахування, які вказував позивач у своїх розрахунках, також суд керувався положеннями ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, розясненнями, наданими у постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» та положеннями листа Верховного суду України від 03.04.1997 р. №62-97р.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягають до задоволення частково в розмірі 127.470,86 грн. інфляційних втрат та 43.183,86 грн. трьох процентів річних. Щодо нарахування інфляційних втрат, то суд зазначає, що за власним розрахунком сума інфляційних втрат складає 128.323,34 грн., однак до задоволення підлягає менша сума, у звязку з тим, що за видатковими накладними від 13.12.2015 р., від 31.12.2016 р., від 12.01.2016 р. та від 16.01.2016 р. позивачем нараховано інфляційні втрати менші, ніж розраховано судом, а тому вказані позивачем суми підлягають до задоволення повністю. Щодо нарахування трьох процентів річних, то за власним розрахунком сума трьох процентів річних складає 43.346,62 грн., однак до задоволення підлягає менша сума, у звязку з тим, що за видатковими накладними від 13.10.2015 р., 11.11.2015 р., 11.11.2015 р.,01.12.2015 р., 28.12.2015 р., 16.01.2016 р., 15.02.2016 р., 21.03.2016 р., 23.03.2016 р., 28.09.2016 р. позивачем нараховано інфляційні втрати менші, ніж розраховано судом, а тому вказані позивачем суми підлягають до задоволення повністю. Розрахунки зазначених сум інфляційних втрат та трьох процентів річних долучено судом до матеріалів справи.

Згідно з частиною другою статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4. Договору за порушення Покупцем строку оплати Товару, передбаченого в п. 3.3. даного Договору, більше як на 20 календарних днів, Покупець додатково сплачує Продавцю штраф у розмірі 100% від несплаченої суми.

Підпункт 2 пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» передбачає, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Так, суд здійснивши перевірку нарахування позивачем вимоги про стягнення 1.984.598,74 грн. штрафу, вважає такі вимоги правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводи позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Відтак, стягненню з відповідача підлягає 67.528,65 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Іскра» (адреса: вулиця Вулецька, будинок 14, місто Львів, Львівська область, 79066; ідентифікаційний код 00214244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод Рема» (адреса: вулиця Заводська, будинок 31, місто Львів, Львівська область, 79019; ідентифікаційний код 39768870) 1.984.598,74 грн. - заборгованості, 362.057,75 грн. - пені, 127.470,86 грн. інфляційних втрат, 43.183,86 грн. трьох процентів річних, 1.984.598,74 грн. штрафу та 67.528,65 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3.В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12 грудня 2016 року.

Суддя Трускавецький В.П.