Рішення № 63370142, 06.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2016Справа №910/17425/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" До 1) Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМАНТ-АГРО" Провизнання договору недійсним

Суддя О.М. ЯрмакЗа участю представників:

від позивачаБудник К.А. (представник за довіреністю від 05.11.2016)від відповідача 1не з'явивсявід відповідача 2не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМАНТ-АГРО" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/17425/16 та призначено розгляд справи на 01.11.2016.

Ухвалою від 01.11.2016 судом відкладено розгляд справи на 15.11.2016.

15.11.2016 судове засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Ярмак О.М. на лікарняному.

У зв'язку з виходом судді Ярмак О.М. з лікарняного, ухвалою від 21.11.2016 справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.12.2016.

В судове засідання 06.12.2016 відповідачі уповноважених представників не направили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

З метою уникнення порушення процесуальних строків розгляду справи, враховуючи наявність відзиву на позов від відповідача 2, суд вважає за можливе розглянути спір по суті за відсутності представників відповідачів.

Представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити шляхом визнання недійсності договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором (далі - договір про відступлення права вимоги), відповідно до умов якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договорами: кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009 (далі - кредитний договір 1); кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 (далі - кредитний договір 2) та договором про надання банківської гарантії № 005г-2013/980 від 21.02.2013 (далі - договір гарантії) (далі - Основні договори), укладеними між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" юридична адреса: Україна, 03022, м. Київ, пров. Василя Жуковського, буд. 13/16, код ЄДРПОУ 34287465 (далі - боржник).

Згідно з п. 1 Додаткової угоди від 11.09.2014 до договору про відступлення права вимоги п. 1.2 викладено в новій редакції, за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за Основними договорами, що становить 9 921 213,34 грн.

За твердженнями позивача, з урахуванням ст. 24 Закону України «Про іпотеку» та ст. 513 Цивільного кодексу України вказаний договір відступлення права вимоги слід визнати недійсним, оскільки він мав бутb нотаріально посвідченим.

При цьому, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на судові рішення у межах справи № 910/7266/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро", у яких судами будо здійснено оцінку договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 та визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" з вимогами, що забезпечені заставою майна боржника.

Вивчивши всі суттєві моменти спірних правовідносин та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд не визнає позовні вимоги законними та обґрунтованими, зважаючи на таке.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За приписам ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У п. 13 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Як вище було зазначено, 18.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором у простій письмовій формі.

Згідно зі змістом спірного договору, від первісного кредитора до нового кредитора перейшло право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" як боржника виконання зобов'язань за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009, кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договором про надання банківської гарантії № 005г-2013/980 від 21.02.2013.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Доказів того, що вказані кредитні договори та договір про надання банківської гарантії, за якими здійснено передачу зобов'язань, були укладені в інший спосіб, ніж у простій письмовій формі, в матеріали справи подано не було.

Відтак, стверджувати про необхідність нотаріального посвідчення договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 на підставі ч. 1 ст. 513 ЦК України немає правових та законних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку», правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

На відміну від думки позивача, суд вважає, що вказане положення Закону України «Про іпотеку» не підлягає застосуванню для з'ясування необхідності нотаріального посвідчення спірного договору, оскільки предметом останнього було відступлення права вимоги сплати заборгованості за кредитними договорами та договором про надання банківської гарантії.

Істотних умов правочину про відступлення прав за іпотечним договором спірний договір не містить, про передачу прав за жодним договором іпотеки там не йдеться, тому вважати договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 правочином про відступлення прав за іпотечним договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, не можна.

Вказане ототожнення правочинів, яке лягло в обґрунтування позивачем позовних вимог, суд вважає помилковим, має швидше характер припущень та суб'єктивного трактування змісту договору.

Що стосується висновків Київського апеляційного господарського суду в межах розгляду кредиторських вимог Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" у справі № 910/7266/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро", на які посилається позивач у позові, суд зазначає, що обставини переходу забезпечення за кредитним договором № 001/1-2012/840 та договором про надання банківської гарантії судом було встановлено на підставі аналізу норм законодавства про заставу, а не як наслідок визначення умов щодо переходу прав за іпотечним договором у відповідному договорі.

Поряд з викладеним, суд звертає увагу позивача на визначення юридичних понять «іпотека» та «застава», саме про останнє з яких йдеться в п. 1.5 договору про відступлення права вимоги в редакції Додаткової угоди від 11.09.2014.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, як наслідок, суд дійшов висновку, що серед вказаних позивачем доводів відсутні такі, які обґрунтовують недійсність договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014.

Відтак, підсумовуючи викладені вище обставини, оцінені судом у своїй сукупності з позицій законності та справедливості, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог з позиції їх необґрунтованості та безпідставності.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 12.12.2016

Суддя О.М. Ярмак