Ухвала суду № 63368907, 08.12.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2016 р.Справа № 573/1960/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Пянової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 15.11.2016р. по справі № 573/1960/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Білопільської міської ради Сумської області

про стягнення грошової допомоги при виході на пенсію,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1І.), звернувся з позовною заявою до Білопільської міської ради Сумської області (далі - відповідач), в якій просив суд стягнути грошову допомогу при виході на пенсію.

15 листопада 2016 року ухвалою Білопільського районного суду Сумської області позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

На зазначену ухвалу суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

07.12.2016 року позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 08.12.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України строк звернення до суду з адміністративним позовом та згідно з положеннями частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 03 жовтня 2016 року із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце в листопаді 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 зазначеної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Так, згідно з ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗУпП) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової допомоги при виході на пенсію в 2015 році.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оплату праці основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зі змісту зазначених норм законодавства вбачається, що грошова допомога при виході на пенсію є складовою частиною заробітної плати працівника та виплачується в межах трудових відносин, а тому при зверненні до суду з зазначеними позовними вимогами, строк звернення встановлюється іншим законом, зокрема ст.233 КЗпП України, якою встановлено право звернення з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) та № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013), даючи офіційне тлумачення ст.233 КЗпПУ, підтвердив (ч. 1 резолютивної частини рішення № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013)), що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством,..., незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Дана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі №21-430а11, від 28 травня 2013 року у справі №21-97а13, від 24 березня 2014 року у справі №21-14а14.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2013 року у справі №21-389а13 дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому до вказаних правовідносин необхідно застосовувати, у тому числі, частину другу статті 233 КЗпП України, як таку, що врегульовує строки звернення до адміністративного суду при вирішенні питання щодо стягнення належних позивачеві сум заробітної плати.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що грошова допомога при виході на пенсію є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про її стягнення не обмежується будь-яким строком.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про недотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду є помилковим.

Таким чином, суд першої інстанції неправомірно залишив позов ОСОБА_1 без розгляду, чим порушив при винесенні рішення норми процесуального права, тому ухвала від 15.11.2016 р. підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 204 Кодексу адміністративного судочинства України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 199,п. 4 ч. 1 ст. 204, ст.ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 15.11.2016р. по справі № 573/1960/16-а скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільської міської ради Сумської області про стягнення грошової допомоги при виході на пенсію направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та в силу ч. 2 ст. 211 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 13.12.2016 р.