Постанова № 63368906, 07.12.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 р. Справа № 820/3468/16

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старосуда М.І.

Суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П. ,

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016р. по справі № 820/3468/16

за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4

до Державної міграційної служби України

третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

Позивач, громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4, звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року № 268-16 та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016р. позов задоволено. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 р. №268-16 та зобовязано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, п.п. 3, 8 ст. 2 КАС України, просить оскаржувану постанову скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, а представник позивача заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Колегія суддів заслухавши, доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21.06.2016 року позивач отримав повідомлення від ГУ Державної міграційної служби України у Харківській області від 17.06.2016 року № 43 про те, що відповідно до ст.6 Закону України Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту йому на підставі рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року № 268-16 відмовлено в задоволенні заяви, оскільки відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону.

Не погодившись з таким рішенням Державної міграційної служби України, позивач 24.06.2016 року звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань. Надані позивачем матеріали свідчать про загальновідому ситуацію в країні і не містять інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності, а тому відсутні підстави вважати, що позивач не може повернутися до ОСОБА_3 через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі внаслідок загального насилля чи подій, що серйозно порушують громадський порядок, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця.

Однак, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки при розгляді цього питання відповідач погодився з висновками Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яке застосувало норми п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в редакції Закону станом на 29.11.2012 року, а тому встановлювались лише ті обставини, які були закріплені в старій редакції цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав та умов для надання позивачу статусу біженця, але не погоджується з зазначеною судом підставою щодо задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.1,13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2015 року позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Як вбачається з протоколу співбесіди, в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначив, що свої побоювання повертатися до ОСОБА_3 пов'язує з тим, що він суніт, а більшість у керівництві ОСОБА_3 складають шиїти, які застосовують до сунітів насильство та арешти. У Багдаді постійно відбуваються теракти, внаслідок чого гинуть люди і ситуація в ОСОБА_3 не покращується. ІДІЛ захопили північ країни. В Багдаді орудують терористичні угруповання та триває релігійна війна. Заявник має побоювання, що у разі повернення до Багдаду, якщо місто захопить ІДІЛ, його можуть заарештувати або призвати на військову службу, бо їм потрібні чоловіки-суніти, щоб продовжувати війну.

Пунктом 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Таким чином, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особа, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Разом з цим, позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних доказів, які б підтвердили факти його переслідування в країні громадянського походження.

Твердження позивача про загрозу його життю та здоров'ю у разі повернення на батьківщину не знайшли підтвердження під час співбесіди з посадовою особою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області і той же час встановлено, що до жодних політичних партій, громадських, військових та релігійних організацій позивач не відноситься.

При цьому, основною причиною небезпеки у разі повернення до країни походження позивачем зазначена можливість бути призваним до збройних сил країни, однак жодного доказу цього позивач ні до міграційної служби, ні до суду не надав.

Судова колегія звертає увагу на те, що позивач залишив територію країни громадянської належності у 2001 році, прибувши до Обєднаних Арабських Еміратів, де проживав разом з рідними до жовтня 2009 року, тобто до виїзду до України на навчання.

Заявник кожні півроку повертався до ОАЕ з України для продовження строку на проживання. Востаннє заявник прибув з Обєднаних Арабських Еміратів в Україну у лютому 2014 року (авіарейс Шарджа-Харків), а його рідні залишилися проживати у м. Аджман Обєднаних Арабських Еміратів.

Доводи позивача, з посиланням на інформацію по країні походження, судова колегія не бере до уваги, оскільки вона свідчить про загальновідому ситуацію в країні і не містить інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності.

Відповідно до абз.4 ч.1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

З рекомендаційного висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області вбачається, що громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 при поверненні до країни громадської належності не існує обєктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Окрім того, у вказаному висновку зазначено, що при поверненні до країни громадської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

З рішення відповідача про відмову громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.05.2016 року вбачається, що вказане рішення прийняте на підставі всебічного вивчення документів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_3 ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та підтримуючи висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, відповідач встановив, що стосовно заявника умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Суд першої інстанції, як на єдину підставу для задоволення позовних вимог, посилався на те, що відповідач погодився з висновками Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яке застосувало норми п. 13 частини 1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в редакції Закону станом на 29.11.2012 року, а тому встановлювались лише ті обставини, які були закріплені в старій редакції цього Закону.

Однак, такий висновок колегія суддів вважає помилковим та зазначає, що пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в редакції станом на 29.11.2012 року встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Законом України від 13.05.2014 року «Про внесення змін до статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", пункт 13 частини першої статті цієї не змінено, а лише фактично доповнено після покарання словами «або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань».

У висновку Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області посилалося на п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, оскільки зазначало, окрім іншого, що заявнику при поверненні до країни громадської належності не буде загрожувати або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, співбесід останнього із посадовими особами Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, рекомендаційного висновку цього управління, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань при поверненні до країни громадської належності, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених п.1 чи п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача та про відмову в їх задоволенні.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду в частині підстав для задоволення позову не відповідають обставинам справи, судова колегія, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.41 160, 167, 195, 196, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016р. по справі № 820/3468/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі з 12.12.2016 року.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7