Постанова № 63366350, 01.09.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2016 р. Справа № 804/4643/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2016 року №0000534000 та №0000544000.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки акту перевірки щодо не підтвердження реальності здійснення операцій з придбання товару у ТОВ «Вілс ЛТД» є хибними та необґрунтованими, а винесені на підставі таких висновків оскаржувані податкові повідомлення-рішення - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача до судового засідання не зявився, надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки № 5/28-01-40-02-00168076 від 17.06.2016 р.та зазначив, що в ході проведення перевірки не підтверджено реальності здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «Вілс ЛТД», що спричинило заниження податку на додану вартість. Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що первинні документи, які були надані до перевірки не мають юридичної сили первинних документів, у звязку з тим, що не підтверджують факт здійснення господарських операцій, не підтверджують походження товару до виробника та не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського обліку та у податковій звітності ПАТ «Дніпроважмаш». Отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що прийняті у відповідності до норм чинного законодавства.

Враховуючи обмеженість строку вирішення справи та наявність клопотання від позивача про розгляд справи в письмовому провадженні, а також те, що відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин не прибув у судове засідання, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Публічне акціонерне товариство «Дніпроважмаш» зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на податковому обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

У період з 25.05.2016 р. по 14.06.2016 р. Спеціалізованою ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ«Дніпроважмаш»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД», ТОВ «БК «Седес», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Прод Опт Продукт», ТОВ «Конструктів Компані», ТОВ «Кепіталс Груп», ТОВ «Бігпвкс», ТОВ «Блюбері Продакшн», ТОВ «Лерос», ТОВ «Штовар Україна», ТОВ «Автозапчастина Ойл», ТОВ «Апреліус» за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р..

За результатами перевірки 21.06.2016 року складено акт № 5/28-01-40-02-00168076, у висновку якого зазначено про порушення:

1. п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, ст.1 ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з врахуванням п.п.14.1.191, п.п. 14.1.202, п.п.14.1.244 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України, Положення (стандарту) 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044 (із змінами), Положення (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за № 860/4153 (зі змінами), наслідком чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 323135,00 грн.,

2. п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязання та сумою податкового кредиту (ряд. 19) за лютий 2015 року на суму 163199,00 грн.

Висновки перевірки ґрунтуються на безпідставності віднесення до складу податкового кредиту та формування витрат за лютий 2015 року за рахунок віднесення операцій з постачання товару ТОВ «Вілс ЛТД», у звязку з відображенням в податкових деклараціях з ПДВ обсягу нереального придбання при відсутності права на це згідно податкових накладних, оформлених з порушенням та в частині відображення в податковій декларації з податку на прибуток результату операцій по нереальному придбанню.

На підставі вказаного акту 12.07.2016р. контролюючим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення №0000534000 про збільшення ПАТ «Дніпроважмаш» суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» за основним платежем 323135,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 161567,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000544000 про зменшення ПАТ «Дніпроважмаш» відємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового періоду у розмірі 163199,00 грн. (за червень 2015 року).

Правомірність винесених Спеціалізованою ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську податкових повідомлень-рішень є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин), входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статті 141 цього Кодексу; крім витрат визначених у пунктах 138.3 цієї статті та устатті 139 цього Кодексу.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.135.4.ст.135 ПК України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Статтею 198 ПК Українипередбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181п.14.1ст.14 ПК України).

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК Україниправо на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цьогоКодексу.

Статтею 200 ПК Українивизначалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цьогоКодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

- рух активів у процесі здійснення господарської операції.

- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Також, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції,якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що зазначено в іншомулисті Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженогонаказом Міністерства фінансів Українивід 24.05.1995 року №88(далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»таНаказу Міністерства фінансів Українивід 24.05.1995 року №88.

Із змісту статті 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи зазначене вище, судом під час розгляду справи перевірені обставини на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а також обставини на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, зокрема шляхом установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач формував показники податкової звітності, виходячи, зокрема, з господарських операцій з ТОВ Вілс ЛТД відповідно до договору поставки № 61/261 від 28.01.2015 року товару на загальну суму 815997 грн.

Згідно умов вказаного договору, предметом поставки є продукція, кількість та цінаякої визначаються специфікаціями. Базисні умови постачання: СРТ-склад Покупця. Датою постачання є дата, що вказується у накладній.

До вищевказаного договору сторонами погоджено специфікацію № 1 від 28.01.2015 року на товар (чавун), що поставляються на адресу ПАТ Дніпроважмаш, їх кількість та вартість таспецифікацію № 2 від 10.02.2015 року на товар (чавун), що поставляються на адресу ПАТ Дніпроважмаш, їх кількість та вартість.

Здійснення фінансово-господарських взаємовідносин за даним договором підтверджено податковими накладними від 14.02.2015 року №37, № 35 від 13.02.2015 року, від 13.02.2015 р. №36, від 20.02.2015 р. №97, від 20.02.2015 р. №98, видатковими накладними від 20.02.2015 року, від 14.02.2015 року, від 13.02.2015 року з відмітками про дату постачання вантажу

Перевезення товару здійснювалось за замовленням ТОВ Вілс ЛТД ПП Гончаров, ТОВ «УкрМет», про що свідчать товарно-транспортна накладна від 21.02.2015 року, від 14.02.2015 року, 13.02.2015 року.

Розрахунок між сторонами здійснено у безготівковій формі, що підтверджено випискою з банківського рахунку платника.

Позивачем пояснено що придбаний товар (чавун) використано ПАТ Дніпроважмаш в межах господарської діяльності при технологічному процесі продукції.

Встановленими під час розгляду справи обставинами підтверджено отримання позивачем від ТОВ Вілс ЛТД товару, а також його використання у власній господарській діяльності. Отже, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит та формування валових витрат. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів.

Відповідачем також не було надано суду належних документальних доказів відсутності у ТОВ Вілс ЛТД спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вказаних спірних правочинів, зокрема того, що ТОВ Вілс ЛТД не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку.

Висновки суду засновані на результатах вивчення первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, внаслідок чого спростовується висновок перевірки в частині відсутності реального здійснення господарської операції.

Щодо недоліків заповнення ТТН зазначених в акті перевірки, суд зазначає, що відсутність певних відомостей при оформлені документів не можуть слугувати безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобовязаннях платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд зазначає, що вимога відповідача про надання документів реєстрації вїзду/виїзду на територію ПАТ «Дніпроважмаш» є безпідставною, оскільки чинним законодавством України не передбачене обовязкове встановлення пропускного режиму на такого роду підприємствах, яким є підприємство позивача.

Щодо допиту гр. ОСОБА_2 (директор ТОВ Вілс ЛТД)та пояснень, наданих в рамках досудового розслідування з приводу організації схеми ухилення від сплати податків шляхом використання підконтрольних фіктивних субєктів господарювання, зокрема, ТОВ «Вілс ЛТД», суд зазначає, що вказані посилання є безпідставним, адже зазначене провадження жодним чином не стосується позивача та/або його службових осіб, до того ж представником відповідача не надано вирок по цій справі, що набув законної сили, та встановлював би певні обставини щодо відносин позивача з його контрагентами.

Стосовно ненадання до перевірки сертифікатів якості товарів, які придбавалися та постачалися позивачем під час здійснення спірних господарських операцій, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну. Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року № 28.

Враховуючи, що придбаний та реалізований позивачем товар не включений до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, надання сертифікатів якості товару є не обов'язковим, а отже не може враховуватися при визначенні контролюючим органом податкових зобов'язань.

Вимога щодо встановлення сертифікатів якості на товар взагалі виходить за межі прав, наданих Податковим кодексом України податковим органам. Податковий орган не вправі контролювати наявність або відсутність сертифікатів якості на товар (продукцію) і в залежності від їх наявності або відсутності робити висновок про нереальність господарських відносин. Крім того, сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, і його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Також суд зазначає, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Статтею 4 Податкового кодексу України серед основних засад податкового законодавства України визначено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У зв'язку із цим презюмується, що дії та рішення платника податків вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірними.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог до оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність платника податків про зазначення його контрагентами недостовірних відомостей.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Проте, під час розгляду справи відповідачем таких доказів суду надано не було

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року у справі № К-12509/08.

Цей висновок також підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Суд приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Таким чином, з огляду на характер викладеного висновку щодо сумнівності факту здійснення контрагентом позивача визначеної діяльності, що містить ознаки припущень, відсутності відповідних доказів з боку відповідача щодо неможливості виконання умов договорів та у відповідності до ст. 62 Конституції України, якою визначено, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, з огляду на підтвердження позивачем первинними документами реальності здійснення, описаних в акті перевірки, операцій, дані посилання відповідача судом не приймаються.

Відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки про порушення п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, ст.1 ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з врахуванням п.п.14.1.191, п.п. 14.1.202, п.п.14.1.244 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України в частині заниження податку на прибуток, та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязання та сумою податкового кредиту (ряд. 19) за лютий 2015 року на суму 163199,00 грн.

Враховуючи вище зазначене, винесене на підставі хибних висновків акту перевірки оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 12.07.2016 року №0000534000 та №0000544000 є такими, що прийнято податковим органом протиправно, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи, що судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати слід розподілити відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішеньзадовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000534000від 12.07.2016 р. про збільшення ПАТ «Дніпроважмаш» суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» за основним платежем 323135,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 161567,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000544000 від 12.07.2016 р. про зменшення ПАТ «Дніпроважмаш» відємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового періодуу розмірі 163199,00 грн. (за червень 2015 року).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС у Дніпропетровській областіна користь Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» сплачений судовий збір у розмірі 7515,34 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1