Рішення № 63361056, 06.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3668/16 Справа № 207/4805/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.

суддів - Глущенко Н.Г., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Територіальної громади м. Дніпродзержинська в особі Дніпродзержинської міської ради, Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції, треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_2, Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом після померлого батька, витребування з чужого незаконного володіння 1/2 частини квартири в порядку спадкування за законом, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду із позовом, та із урахуванням уточнень просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9, померлого 30 червня 2015 року; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 1/2 частину цієї квартири; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цю квартиру; зареєструвати її право власності на 1/2 частину спірної квартири.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, на праві приватної власності належить спірна квартира. Позивач є дочкою ОСОБА_9, померлого 30 червня 2015 року.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.07.2013 року були частково задоволені позовні вимоги її батька ОСОБА_9 Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 03 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 Визнано за її батьком ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину спірної квартири, в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_10, яка померла 23.02.2005 року.

Додатковим рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.11.2013 року витребувано із чужого незаконного володіння 1/2 частину спірної квартири та визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири за її батьком ОСОБА_9, в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_10

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.07.2013 року в частині задоволених позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_9 права власності на 1/2 частину спірної квартири та додаткове рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.11.2013 року скасовано. Постановлено в цій частині нове рішення, яким визнано за її батьком ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину цієї квартири, в порядку спадкування за законом після смерті 23.02.2005 року матері ОСОБА_10 Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 1/2 частину спірної квартири. В інший частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.04.2015 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.07.2013 року, додаткове рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 6.11.2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 року залишено без змін.

18.06.2015 року її батько ОСОБА_9 подав заяву до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину спірної квартири на підставі судових рішень, що набрали законної сили. 24.06.2015 року було прийняте рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень посилаючись на те, що право власності на заявлений до реєстрації обєкт нерухомості вже зареєстровано за іншою особою (відповідачем по справі), а в поданому рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 року дане право не скасовано і тому реєстрація права власності за ОСОБА_9 неможлива.

30 червня 2015 року її батько ОСОБА_9 помер так і не встигнувши здійснити державну реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом після померлої матері. Позивач зазначила, що вона є єдиною спадкоємицею після смерті батька, спадкоємці, які б мали право на обовязкову частку у спадщині відсутні. 17.07.2015 року вона звернулася до приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини після смерті померлого батька ОСОБА_9 21.10.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 була винесена постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом посилаючись на те, що шість місяців з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 ще не закінчилися, позивач не надала правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Тому позивач змушена звернутися до суду із позовом за захистом свого майнового права.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальна площа 43,1 кв. м, житлова площа 29,8 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9, померлого 30 червня 2015 року.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4, 1/2 частину цієї квартири та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру.

Зареєстровано право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 загальна площа 43,1 кв. м., житлова площа 29,8 кв. м.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати: судовий збір у розмірі 581 (пятсот вісімдесят одна) гривня; судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок, а всього 824 (вісімсот двадцять чотири) гривні 60 копійок.

Заходи забезпечення позову у виді арешту на квартиру АДРЕСА_3 залишені до набрання судовим рішенням законної сили.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення суду в частині судових витрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також не врахування доказів у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також не врахування обставин у справі: кімнати у квартирі є суміжними; за спадкодавцем право на спірну квартиру зареєстроване не було, а тому і не може бути витребуване.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також не врахування обставин у справі, та його клопотань щодо дослідження доказів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також не врахування обставин у справі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині скасування державної реєстрації та розподілу судових витрат.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що 23 лютого 2005 року померла ОСОБА_10 01.09.2006 року ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого він є спадкоємцем 1/2 частини майна ОСОБА_10, яка померла 23.02.2005 року (а.с.28 т.1).

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.07.2013 року були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_9 Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 03 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину спірної квартири, в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_10, яка померла 23.02.2005 року. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання добросовісним набувачем, залишення у власності майна відмовлено (а.с.12 т.1).

Додатковим рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.11.2013 року витребувано із чужого незаконного володіння 1/2 частину спірної квартири та визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_9, в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_10, яка померла 23.02.2005 року (а.с.13 т.1).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.07.2013 року в частині задоволених позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_9 права власності на 1/2 частину спірної квартири та додаткове рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.11.2013 року скасовано. Постановлено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину цієї квартири, в порядку спадкування за законом після смерті 23.02.2005 року матері ОСОБА_10, та витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 1/2 частину спірної квартири. В інший частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.39 т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.04.2015 року Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.07.2013 року, додаткове рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 6.11.2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 року залишено без змін (а.с. 9-10 т.1).

Посилаючись на приписи ст.14, ч. 2 ст. 61 ЦПК України, суд вказав, що цими судовими рішеннями було визнано право власності ОСОБА_9 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4.

Власником спірної квартири є ОСОБА_4, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.40 т.1).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_11, Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції від 24.06.2015 року відмовлено у державній реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_9, у звязку з тим, що право власності вже зареєстровано за іншою особою (ОСОБА_4В.), а в поданому рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 року дане право не скасовано (а.с.23 т.1).

30.06.2015 року ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с.31 т.1) і сторонами визнається.

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 17.01.1979 року Дніпродзержинським Палацом щастя (а.с.32 т.1), свідоцтвом про шлюб ОСОБА_3, виданим 06.08.2010 року Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області (а.с.33 т.1).

17.07.2015 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого батька ОСОБА_9 (а.с.3 т.2).

08.12.2015 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_6 із заявою паро прийняття спадщини за законом після померлого брата ОСОБА_9 (а.с.91 т.2).

21.10.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилося після померлого 30.06.2015 року її батька, ОСОБА_9 (а.с.79 т.2).

До вказаних правовідносин суд обґрунтовано застосував норми спадкового права, а саме положення ст. 1216 1218,1222, 1223, 1258, 1261 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_2 наголошували на тому, що ОСОБА_9 не здійснив державної реєстрації права власності на 1/2 частину спірної квартири, а тому позивач не має права на спадкування зазначеної нерухомості.

З такими доводами суд не погодився, оскільки відповідно до ст.ст. 1218, 1231, 1268 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Третя особа ОСОБА_2 наголошував, що оскільки позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину після смерті батька, вона не має прав на спірну квартиру.

З такими доводами суд не погодився, оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

З огляду на те, що позивач не відмовлялася від спадщини, а нотаріус своєю постановою від 21.10.2015 року відмовив їй у видачісвідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину спірної квартири після смерті її батька ОСОБА_9, суд, із врахуванням вказаних положень закону, прийшов до висновку про необхідність визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після померлого батька, оскільки іншого способу захисту та поновлення права позивача на спірну квартиру не існує.

Третя особа ОСОБА_2 наголошував, що за життя ОСОБА_9 його дочка позивач по справі ОСОБА_3, його долею не цікавилася, ніякої допомоги не надавала, не приймала участі у його утриманні, лікуванні тощо тому і не має права на спадкування.

З такими доводами суд не погодився, оскільки рішення щодо усунення позивача від права на спадкування за законом не приймалось.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 та витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 1/2 частини спірної квартири, суд виходив із того, що згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У п.1 договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 2336, зазначено, що спірна квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19.05.2011 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с. 21 т. 1).

Але рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.07.2013 року цей договір був визнаний недійсним, отже продавець не мав права на підставі визнаного судом недійсним договору, здійснювати відчуження спірної квартири (а.с.12 т. 1).

Застосувавши положення ст. 330, 338 ЦК України, роз'яснення п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд зазначив, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Посилання третьої особи ОСОБА_2 щодо спливу позовної давності, оскільки право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 09.09.2009 року безпідставні, оскільки відповідно до вимог ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або оголошення її померлою.

Батько позивача ОСОБА_9 помер 30.06.2015 року отже позивачем ОСОБА_3 строк позовної давності не пропущений.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про задоволенняпозовних вимог.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд вважав, що стягненню із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір за подання позову у розмірі 581 грн., та 243,6 грн. за подачу заяви про забезпечення позову, а всього824,6 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2050 грн. суд відмовив, оскільки позивачем не доведено понесення зазначених витрат. Надані позивачем документи не підтверджують, що саме за цією справою такі витрати були понесені, крім того документи складені не належним чином.

Суд відмовив у стягненні витрат, повязаних із явкою позивача до суду у розмірі 148,75 грн., оскільки позивачем не доказано, що саме із явкою до суду були понесені ці витрати. Надані білети на проїзд в автобусі не містять маршруту, дати та часу такого проїзду.

Щодо стягнення витрат, повязаних із залученням спеціаліста з оцінки нерухомого майна у розмірі 300 грн. суд також відмовив, оскільки судом спеціаліст до участі у справі не залучався. Зазначена оцінка нерухомого майна не є судовою експертизою, була проведена за власною ініціативою позивача.

Не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення доводи апеляційних скарг ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про те, що: ОСОБА_9 не здійснив державної реєстрації права власності на 1/2 частину спірної квартири, а тому позивач не має права на спадкування зазначеної нерухомості; позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину після смерті батька, тому вона не має прав на спірну квартиру; за життя ОСОБА_9 ОСОБА_3, його долею не цікавилася, ніякої допомоги не надавала, не приймала участі у його утриманні, лікуванні тощо тому і не має права на спадкування; сплив строк позовної давності, оскільки право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 09.09.2009 року.

Відповідно до вимог ст.ст. 1218, 1231, 1268 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

А тому відмова у державній реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_9, у звязку з тим, що право власності вже зареєстровано за ОСОБА_4, не можу бути підставою для позбавлення спадщини позивача.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269 ЦК України і те, що позивач не відмовлялася від спадщини, а нотаріус своєю постановою від 21.10.2015 року відмовив їй у видачісвідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину спірної квартири після смерті її батька ОСОБА_9, правильним є висновок суду про необхідність визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після померлого батька, оскільки іншого способу захисту та поновлення права позивача на спірну квартиру не існує.

Не підтвердженими достовірними доказами є доводи ОСОБА_2 про те, що позивач за життя батька, ніякої допомоги йому не надавала, не приймала участі у його утриманні, лікуванні. Крім того, рішення щодо усунення позивача від права на спадкування за законом не приймалось.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або оголошення її померлою.

Батько позивача ОСОБА_9 помер 30.06.2015 року, а до нотаріуса ОСОБА_3 звернулася 17.07.2015 року, а тому відсутні підстави для висновку про пропущення строку прийняття спадщини.

Не можуть бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд безпідставно відмовив у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 2050 грн.

Відповідно до п.178.6 статті 178 ПК України фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Форма Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України №481 від 16.09.2013 року.

Надані позивачем довідки та квитанції, які підписані самим позивачем та адвокатом (т.2, а.с.111 112, 115, 118), не відповідають зазначеним нормам податкового законодавства, а тому відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зазначені докази не є допустимими та належними, відповідно до вимог ст.58, 59 ЦПК України.

Але із висновками суд першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні витрат, повязаних із оцінкою нерухомого майна в розмірі 300 грн., та витрат на проїзд в розмірі 148 грн. 75 коп. погодитись не можна

Відповідно до вимог п.2,3 ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

Пунктом 2 ч.1 ст.80 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. А частина друга цієї статті визначає, що ціна позову повинна відповідати дійсній вартості спірного майна.

Тому надані позивачем білети на проїзд в автобусі, квитанція про сплату за оцінку нерухомого майна (т.2 а.с.119-121) є належними доказами, та підтверджують, що саме за цією справою такі витрати понесені позивачем. А тому ці витрати підлягають стягненню із відповідача, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

На підставі ч.2 ст. 26, п. 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та враховуючи, що позивач має право на ? частину спірної квартири, підлягає зміні рішення суду першої інстанції в частині скасування держаної реєстрації права власності ОСОБА_4 лише на ? частину спірної квартири в м. Камянське (раніше м. Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 316 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Васильовичана, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року в частині скасування держаної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 43,1 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м, - змінити, скасувавши державну реєстрацію ОСОБА_4 на ? частину цієї квартири.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року в частині стягнутих судових витрат - змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 824 грн. 60 коп., витрати, повязані з оцінкою нерухомого майна в розмірі 300 грн. 00 коп., та витрати на проїзд в розмірі 148 грн. 75 коп., а всього 1273 грн. 35 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із цього часу.

Судді: