Ухвала суду № 63358412, 06.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

06 грудня 2016 року м. Київ К/800/33351/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі за позовом Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, відмовлено у задоволенні позову Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 червня 2016 року № 12962-0-33-16/20-1/9.

Судами встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року № 806/5205/15 про зобов'язання Міністерства оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499. 29 квітня 2016 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом, копія якої була направлено боржнику. Встановлено строк для самостійного виконання рішення суду у термін до 05 травня 2016 року включно.

30 червня 2016 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято вимогу, якою зобов'язано Міністерство оборони України у триденний термін з моменту одержання цієї вимоги виконати виконавчий лист № 806/5205/15 від 14 квітня 2016 року, який видав Житомирський окружний адміністративний суд, оскільки у добровільному порядку судове рішення боржником не виконано.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено обов'язок державного виконавець використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, чинним законодавством на державного виконавця покладено обов'язок щодо вжиття передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також наділено повноваженнями стосовно накладення стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. При цьому, вимоги державного виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими до виконання для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Згідно із частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

За змістом абзацу першого частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Судові рішення мотивовані тим, що з моменту набрання судовим рішенням у справі № 806/5205/15 законної сили у Міністерства оборони України виник обов'язок його виконати, однак у добровільному порядку, вказане рішення виконано не було, тому відповідач приймаючи спірну вимогу від 30 червня 2016 року № 12962-0-33-16/20-1/9 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Законом України "Про виконавче провадження".

До того ж, у разі існування обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, позивач міг скористатись правом, гарантованим статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження", та звернутись до державного виконавця із заявою про відкладення провадження виконавчих дій.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що вимога державного виконавця від 30 червня 2016 року № 12962-0-33-16/20-1/9, якою зобов'язано Міністерство оборони України виконати в триденний термін судове рішення від 14 квітня 2016 року у справі № 806/5205/15, суперечить як самому рішенню так і Порядку № 499, яким передбачено ряд етапів призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі за позовом Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак