Ухвала суду № 63358318, 07.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м. Київ К/800/26121/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Вершиніна К.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року

у справі № 820/7463/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРАНС»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Транс» (далі по тексту - ТОВ «Оптіма-Транс», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - Інспекція, відповідач), Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі по тексту - Бориспільська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області), в якому, з урахуванням заяви по уточнення позовних вимог, просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000712220 від 13 серпня 2014 року, яке прийнято на підставі висновків акту перевірки №404/10-04-22-20/36953912 від 31 липня 2014 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003612210 від 27 березня 2013 року, яке прийнято на підставі висновків акту перевірки №120/22-1/36953912 від 05 березня 2013 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0013321740 від 15 вересня 2014 року, яке прийнято на підставі висновків акту перевірки №442/10-04-22-20/36953912 від 27 серпня 2014 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000212220 від 14 січня 2014 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004662210 від 27 червня 2014 року;

- зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ «Оптіма-Транс» в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок», інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит», а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах №404/10-04-22-20/36953912 від 31 липня 2014 року, №120/22-1/36953912 від 05 березня 2013 року та №442/10-04-22- 20/36953912 від 27 серпня 2014 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року адміністративний позов ТОВ «Оптіма-Транс» залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000212220 від 14 січня 2014 року та № 0004662210 від 27 червня 2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року, адміністративний позов ТОВ «Оптіма-Транс» задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 серпня 2014 року №000712220, яке прийнято на підставі акта перевірки від 31 липня 2014 року №404/10-04-22-20/36953912.

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2013 року №0003612210, яке прийнято на підставі акта перевірки від 05 березня 2013 року №120/22-1/36953912.

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 вересня 2014 року №0013321740, яке прийнято на підставі висновків акту перевірки від 27 серпня .2014 року №442/10-04-22-20/36953912.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Бориспільська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Бориспільською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено декілька перевірок ТОВ «Оптіма-Транс».

Так, 05 березня 2013 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Оптіма-Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «РІАЛІЗ ОЙЛ» за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 05 березня 2013 року №120/122-1/36953912, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в зв'язку з чим завищено обсяги задекларованого податкового кредиту на загальну суму 20 373 448,54 грн.

На підставі вказаних висновків акта перевірки Бориспільською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2013 року №0003612210 (т.5 а.с. 36), яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 30 560 172,81 грн., а саме: за основним платежем в розмірі 20 373 448,54 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 10 186 724,27 грн.

31 липня 2014 року Бориспільською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС» та з ТОВ «ПРАУС» за період з 01 квітня 2014 року по 31 травня 2014 року, за результатами якої складено акт від 31 липня 2014 року №404/10-04-22-20/36953912 (т.1 а.с. 243-250, т. 2 а.с.1-38), згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 8 651 217 грн.

На підставі вказаних висновків акта перевірки ДПІ у Бориспільському районі ГУ ДФС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 13 серпня 2014 року №000712220 (т.2 а.с. 43), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 12 976 826 грн., а саме: за основним платежем в розмірі 8 651 217 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4 325 609 грн.

27 серпня 2014 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ТАЛИС ПЛЮС» за період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2014 року, за результатами якої складено акт від 27 серпня 2014 року №442/10-04-22-20/36953912 (т.3 а.с. 163-188), згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6 518 202,23 грн.,

На підставі вказаних висновків акта перевірки Бориспільською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 вересня 2014 року №0013321740 (т.3 а.с. 189), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 9 777 303 грн., а саме: за основним платежем в розмірі 6 518 202 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3 259 101 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про їх оскарження, а також про зобов'язання відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ «ОПТІМА- ТРАНС» в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок», інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит», а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірки.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ «ОПТІМА- ТРАНС», суд першої інстанції, з яким також погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з їх необґрунтованості, оскільки в ході судового розгляду не підтвердився факт внесення змін до інформаційної системи «Податковий блок», зокрема інформації в частині зменшення обсягів податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ позивача, на підставі висновків актів перевірки, а також до картки особового рахунку позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми ПДВ для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами (ТОВ «РІАЛІЗ ОЙЛ», ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС», ТОВ «ПРАУС», ТОВ «ТАЛИС ПЛЮС») було укладено договори поставки нафтопродуктів та дизельного палива, купівлі продажу нафтопродуктів, субкомісії.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами надано акти приймання-передачі нафтопродуктів, платіжні доручення, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку 63.1, видаткові накладні, звіти банку про дебетові та кредитові операції по рахунку, листи повідомлення про передачу нафтопродуктів, акти приймання-передачі на зберігання нафтопродуктів, товарно-транспортні накладні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що переміщення товару, придбаного позивачем у контрагентів не здійснювалося, оскільки придбаний товар вже знаходився на складі ПАТ «Дніпронафтопродукт», послугами якого користувався як позивач, так і його вищевказані контрагенти.

В актах приймання-передачі нафтопродуктів, що складалися на кожну партію товару за договорами поставки нафтопродуктів між ТОВ «Оптіма-Транс» та його контрагентами (ТОВ «РІАЛІЗ ОЙЛ», ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС», ТОВ «ПРАУС», ТОВ «ТАЛИС ПЛЮС»), наявна вказівка на передачу та приймання паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» та інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на праві власності або користування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, для подальшого використання придбаних ПММ шляхом роздрібної торгівлі позивачем укладено договори оренди АЗС, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних договорів оренди, актів приймання - передачі АЗС, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 28.2.

Транспортування зазначених ПММ на АЗС підтверджено наявними в матеріалах справи копіями договорів про перевезення вантажів автомобільним транспортом: від 13 серпня 2010 року №397, укладеного між позивачем та ТОВ «ТД «Кременкукнафтопродуктсервіс», разом з додатковими угодами від 12 серпня 2010 року №1208/10-16, укладеного між позивачем та ПАТ «Дніпронафтопродукт» (ВАТ «Дніпронафтопродукт»), разом з додатковими угодами, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), товарно-транспортними накладними, змінними звітами АЗС за формою 17-НП за березень, жовтень, грудень 2012 року, квітень, травень та червень 2014 року, що свідчать про приймання ПММ за вказаними товарно-транспортними накладними.

Матеріалами справи також підтверджено, що ПММ, придбані позивачем у ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС», ТОВ «ПРАУС», ТОВ «Талис Плюс» та ТОВ «Реаліз Ойл» були фактично реалізовані позивачем шляхом роздрібної торгівлі через мережу орендованих АЗС, а також оптовим покупцям, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії договорів поставки, актів приймання - передачі товару, оборотно-сальдові відомості по рахунку 28.2.

Також судами встановлено, що між ТОВ «ОПТІМА- ТРАНС» (субкомісіонер) та ТОВ «Ріаліз Ойл» (субкомітент), укладено декілька договорів субкомісії: від 30.05.2012р. №183-2012-К разом з додатковими угодами №232-2012-Л.

Згідно з п.1.1 зазначених договорів субкомісії, субкомісіонер зобов'язується за дорученням субкомітента за винагороду, від свого імені, але за рахунок субкомітента здійснити реалізацію через мережу автозаправних станцій (далі - АЗС), нафтопродуктів, характеристики яких узгоджуються сторонами у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов договорів субкомісії позивачем до матеріалів справи надані копії актів прийому - передачі нафтопродуктів, податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

На підтвердження транспортування ПММ на АЗС позивача на підставі договорів купівлі - продажу та договорів субкомісії позивачем до матеріалів справи надано копії договорів про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 13 серпня 2010 року №397, укладеного між позивачем та ТОВ "ТД "КРЕМЕНЧУКНАФТОПРОДУКТСЕРВІС" разом з додатковими угодами від 12 серпня 2010 року №1208/10-16, укладеного між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" (ВАТ "Дніпронафтопродукт"), а також товарно-транспортні накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти), товарно-транспортні накладні та змінних звітів за формою 17-НП.

На підтвердження оприбуткування отриманих нафтопродуктів на підставі договорів купівлі-продажу та договорів субкомісії позивачем до матеріалів справи надано оборотно-сальдові відомості по рахунку.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів, оформлених в ході господарських операцій між ТОВ «Оптіма-Транс» та його контрагентами, вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів оформлені у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуск і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 р. за N 805/15496 (далі по тексту - Інструкція № 281).

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Як на факт, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, відповідач під час судового розгляду вказував на встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів обставини відсутності в останніх необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг, відсутності контрагентів за місцем реєстрації та ненадання такими до зустрічної звірки первинних документів. Разом з тим, відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентами первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов'язана з відсутністю суб'єктів господарювання, за місцезнаходженням. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів, складські приміщення та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько