Постанова № 63357696, 06.12.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 року справа № 813/2901/16

17 год. 19 хв. зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТЕХ» до Личаківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

товариство з обмеженою відповідальністю «СОФТЕХ» (далі ТзОВ «СОФТЕХ») звернулося до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001342201/12277 та №0001352201/12279 від 10.08.2015р.

Ухвалою від 04.11.2016 суд у відповідності до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України допустив заміну відповідача у справі ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області його правонаступником Личаківською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області (далі Личаківська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки відповідача від 28.07.2015 №291/85/13-07-22-01-10/36312131 не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що відповідач не навів доказів спливу строку позовної давності по кредиторській заборгованості позивача перед ТзОВ «Торговий дім «Софі» (далі ТзОВ ТД «Софі»), в результаті чого безпідставно дійшов до висновку про безнадійність вказаної заборгованості. Крім того, позивач не погоджується з доводами відповідача про необхідність включення вказаної заборгованості до доходів у 2014 році, оскільки ТзОВ ТД «Софі» оголошено банкрутом у 2013 році, а тому вказана заборгованість підлягала віднесенню до доходів саме у 2013 році.

Також позивач вказує, що реальність його правовідносин з контрагентами фізичною особою-підприємцем (далі ФОП) ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 підтверджується договорами, укладеними належним чином та у відповідній формі; наявністю первинної документації за господарськими операціями з контрагентами; рухом активів в процесі здійснення господарських операцій. Крім того зазначає, що в акті перевірки податковим органом не наведено будь-яких фактів щодо визнання первинних документів, поданих позивачем під час перевірки, недійсними. Позивач вважає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів не може слугувати підставою для притягнення до відповідальності субєкта господарювання, який належно виконує свої зобовязання по правочинам та по сплаті податків. Крім того, позивач зазначає, що на момент вчинення дій, визначених у договорах, сторони були зареєстровані у визначеному законом порядку, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що позивач занизив доходи, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування за 2014 рік, шляхом не включення до їх складу безнадійної кредиторської заборгованості перед ТзОВ КД «Софі», яке у 2012 році оголошено банкрутом. Крім того, відповідач вказує про неможливість підтвердити факт проведення позивачем операцій з контрагентами, а саме юридичних послуг, наданих ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, транспортних послуг, наданих ФОП ОСОБА_5, послуг комерційного посередництва, наданих ФОП ОСОБА_6 Відповідач зазначає, що вказані витрати не підтверджені відповідними первинними документами, не видається можливим встановити чи спрямовані вони на обслуговування та управління підприємством, відсутнє підтвердження фактичного придбання вказаних послуг та зв'язок з провадженням господарської діяльності, а тому, відсутня підстава для включення вартості вказаних послуг до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до штатного розпису позивача на підприємстві передбачена посада юрисконсульта.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та додаткових поясненнях до позову. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених в письмовому запереченні та додаткових поясненнях. Просила суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, виходячи з наступних підстав.

Позивач ТзОВ «СОФТЕХ» 11.12.2008 зареєстроване Львівським міським управлінням юстиції, код ЄДРПОУ 36312131, місцезнаходження: м.Львів, пр.Шевченка,335, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.05.2016 №1000898723. Позивач перебуває на обліку в Личаківській ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77, п.82.1. ст.82 Податкового кодексу України (далі ПК України) відповідач провів планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «СОФТЕХ» (код ЄДРПОУ 3631213) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 28.07.2015 №291/85/13-07-22-01-10/36312131 (далі Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі ПДВ) на суму 14300грн.;

- п.135.1, п.п.135.5.4 п.135.5, п.44.1, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.п.138.10.2, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 6335535грн.;

- п.168.1 ст.168, п.171.2 ст.171, п.177.8 ст.177, п.178.5 ст.178 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2014 рік на суму 2700грн.

На підставі Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області прийняла податкові повідомлення-рішення:

- від 10.08.2015 №0001352201/12279, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача за платежем податок на додану вартість на суму 21450грн., в тому числі 14300грн. за основним платежем та 7150грн. за штрафними санкціями;

- від 10.08.2015 №0001342201/12277, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача за платежем податок на прибуток на суму 9503302,5грн., в тому числі 633535грн. за основним платежем та 3167767,5грн.за штрафними санкціями;

Позивач оскаржував вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте згідно з рішенням ГУ ДФС у Львівській області від 16.10.2015 №4903/10/13-01-10-07-05 та рішенням Державної фіскальної служби України від 17.12.2015 №26945/6/99-99-10-01-01-25 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області №0001342201/12277 та №0001352201/12279 від 10.08.2015 позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень-рішень.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.

Щодо правомірності не віднесення позивачем до складу доходів, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування за 2014 рік, кредиторської заборгованості перед ТзОВ ТД «Софі» (код ЄДРПОУ 30994948) суд встановив таке.

З Акта перевірки вбачається, що станом на період, який обчислюється з 01.01.2014 по 31.12.2014, у ТзОВ «СОФТЕХ» рахується кредиторська заборгованість перед ТзОВ ТД «Софі» в сумі 27086118,77грн. Відповідач зазначає, що позивач протиправно занизив доходи, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування за 2014 рік, шляхом не включення до їх складу кредиторської заборгованості перед ТзОВ КД «Софі», щодо якої сплив строк позовної давності. На думку відповідача, вказана кредиторська заборгованість перед ТзОВ КД «Софі» є безнадійною, з огляду на оголошення ТзОВ КД «Софі» банкрутом у 2012 році.

Оцінюючи доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості перед ТзОВ ТД «Софі», суд бере до уваги таке.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. ОСОБА_2 переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.10.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суд встановив, що позивач визнав кредиторську заборгованість перед ТзОВ ТД «Софі» за період з 31.12.2009 по 31.12.2011 в сумі 27086117,77грн., що підтверджується Актами звірки взаєморозрахунків між ними станом на 31.12.2010 та 31.12.2011 (Т.7 а.с.209 210). З урахуванням вказаних обставин, строк позовної давності за вказаним зобовязанням переривався.

Суд вважає, що з вираховуванням положень ст.264 ЦК України та п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.10.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ», зважаючи на факт визнання позивачем боргу, перебіг строку позовної давності за вказаними зобовязаннями з 31.12.2011 починає обчислюватися заново. При цьому, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З огляду на наведене, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності за зобовязаннями позивача перед ТзОВ ТД «Софі» за на суму 27086117,77грн.

Суд встановив, що постановою Господарського суду Львівської області від 08.05.2012 у справі №21/142 про порушення справи про банкрутство ТзОВ ТД «Софі» вказане товариство визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Вказану постанову скасовано Львівським апеляційним господарським судом, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Згідно з відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТзОВ ТД «Софі» визнано банкрутом на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2013.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Законом. Ухвали та постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, прийняті господарським судом у справі про банкрутство, набирають законної сили з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено вказаним Законом.

Згідно зі ст.38 вказаного Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

- строк виконання всіх грошових зобовязань банкрута вважається таким, що настав;

- у банкрута не виникає жодних додаткових зобовязань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обовязкових платежів)), крім витрат, безпосередньо повязаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому вказаним Законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобовязаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть предявлятися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі;

- виконання зобовязань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у звязку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

З метою виявлення кредиторів з вимогами за зобовязаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, здійснюється офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Суд бере до уваги, що оголошення про визнання ТзОВ ТД «Софі» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури опубліковано в газеті «Урядовий курєр» №195 від 24.10.2013р.

Відповідно до п.135.1 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) доходи, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137 ПК України, на підставі документів, зазначених у п.135.2вказаної статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 вказаної статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до п.135.5 вказаної статті, за винятком доходів, визначених у п.135.3 вказаної статті та у ст.136 ПК України.

Згідно з п.135.2 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платком податків доходів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 ПК України.

Відповідно до п.137.4 ПК України датою отримання доходів, які враховуються при визначенні обєкта оподаткування, є звітний період, в якому такі доходи визнаються згідно з вказаною статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм вказаного пункту та ст.159 ПК України.

На підставі системного аналізу наведених норм суд дійшов до висновку, що позивач зобовязаний віднести вказану кредиторську заборгованість перед ТзОВ ТД «Софі» до доходів в кінці 2013 року, оскільки, як вже встановлено судом, оголошення вказаного контрагента позивача банкрутом відбулося 10.10.2013. Водночас, суд вважає, що у позивача відсутній обовязок для включення вказаної кредиторської заборгованості до доходів у 2014 році.

Суд також враховує, що під час перевірки позивача в 2013 році питання наявності у позивача кредиторської заборгованості та/або включення її до доходів відповідач не досліджував, що підтверджується актом ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 23.04.2014 №161/73/13-07-22-01-10/36312131 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТзОВ «СОФТЕХ» (код ЄДРПОУ 3631213) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013» (Т.8 а.с.19 70).

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ФОП ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суд встановив таке.

Між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір №01/01/2013-1 від 01.01.2013, відповідно до умов якого виконавець (ФОП ОСОБА_3М.) зобовязується надати замовнику (позивачу) юридичні послуги.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655 ЦК України з дотриманням усіх істотних умов.

З договору № 01/01/2013-1 від 01.01.201, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3, вбачається, що послуги надаються замовнику шляхом усного та письмового консультування з юридичних питань, складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо, надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів замовника в органах судової влади, особистої участі та представництва замовника в загальних та господарських судах.

Згідно з вказаним договором закінчення робіт з консультування визначається моментом підписання акта прийому-передачі виконаних робіт, з питання представництва в загальних та господарських судах України - моментом набрання чинності рішенням відповідного органу судової влади або самостійним задоволенням відповідачем (суб'єктом оскарження) вимог замовника, або добровільним задоволенням замовником вимог третіх осіб. Надання послуг, виконання робіт засвідчується підписанням акту виконаних робіт із вказанням вартості наданих послуг, виконаних робіт.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 позивач надав суду копії таких документів: договору №01/01/2013-1 від 01.01.2013 з додатком, актів виконаних робіт від 31.12.2014, 30.11.2014, 31.10.2014, 30.09.2014, 31.08.2014, 31.07.2014, 30.06.2014, 31.05.2014, 30.04.2014 (Т.1 а.с.102 114), звітів ФОП ОСОБА_3 за період з квітня по грудень 2014 року (Т.2 а.с.2 21).

Між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір від 01.02.2012, відповідно до умов якого виконавець (ФОП ОСОБА_4П.) зобовязується надати замовнику (позивачу) юридичні послуги, складати та передавати замовнику акти про надання послуг

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 ЦК України з дотриманням усіх істотних умов.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 позивач надав суду копії таких документів: договору від 01.02.2012 та актів виконаних робіт №М-00000055/12 від 31.12.2014, №М-00000055/11 від 30.11.2014, №М-00000055/10 від 31.10.2014, №М-00000055/09 від 30.09.2014, №М-00000055/08 від 31.08.2014, №М-00000055/07 від 31.07.2014, №М-00000055/06 від 30.06.2014, №М-00000055/05 від 31.05.2014, №М-00000055/04 від 30.04.2014, №М-00000055/03 від 31.03.2014, №М-00000055/02 від 28.02.2014, №М-00000055/01 від 31.01.2014 (Т.1 а.с.115 129).

Факт оплати послуг за договорами з вказаними контрагентами підтверджується картками рахунку 6851 за 2014 рік (Т.7 а.с.169 183).

Детальний аналіз послуг, що надавались ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 із змістовними, часовими та вартісними показниками наведений в щомісячних звітах, які долучені до матеріалів справи. Також в щомісячних звітах зазначається про розробку правниками типових договорів для підприємства, які в подальшому застосовувались суб'єктом господарювання в господарській діяльності.

Крім того, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що необхідність замовлення юридичних послуг у суб'єктів підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 зумовлена тим, що у ТзОВ «Софтех» у 2014 році виникла необхідність аналізу, укладення, візування та супроводу великої кількості договорів, великим обсягом позовної роботи, адміністративних оскаржень податкових повідомлень-рішень та зумовлена складністю юридичних питань, які виникали у позивача, та які не відповідали кваліфікації юрисконсульта на підприємстві з посадовим окладом у розмірі 1150грн.

Суд вважає, що надані договори, акти здачі-прийняття робіт, звіти, банківські виписки про оплату послуг в сукупності в повній мірі розкривають зміст наданих послуг, містять інформацію про фактично надані послуги, їх зміст, вартість, місце надання та свідчать про подальше їх використання в господарській діяльності підприємства і, відповідно, про реальність вказаних операцій та правильність включення витрат, понесених за ними, до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер 28548092016) суд встановив таке.

Між позивачем та ФОП ОСОБА_5 укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №1/227-1 від 02.06.2014, відповідно до умов якого виконавець (ФОП ОСОБА_5М.) зобовязується своєчасно доставити ввірений йому для перевезення вантаж до пункту призначення відповідно до поданих заявником (позивачем) заявок, які є невідємними часинами договору, і видачі його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник (позивач) зобовязується сплатити виконавцю плату за перевезення товару.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 ЦК України з дотриманням усіх істотних умов.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_5 позивач надав суду копії таких документів: договору про надання транспортно-експедиційних послуг №1/227-1 від 02.06.2014, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 17.08.2014 №06, від 13.08.2014 №05, від 05.08.2014 №04, від 04.08.2014 №03, від 27.06.2014 №02, від 17.06.2014 №01 (Т.1 а.с.130 137), договорів заявок про надання послуг з перевезення вантажів та ТТН до них (Т.2 а.с. 22 41), договорів про надання послуг з перевезення вантажів, транспортного експедирування, заявок про надання транспортно-експедиційних послуг (Т.2 а.с. 77 188, Т.3 а.с.1 203, Т.4 а.с.1 228, Т.5 а.с. 1 207, Т.6 а.с.1 224, Т.7 а.с.1 - 164).

Факт оплати послуг за договором з вказаним контрагентом підтверджується картками рахунку 6442 за 2014 рік (а.с. 103-109 Т.9)

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту позивач надав податкові накладні (а.с. 91-96 Т.9)

Сторони визнають, що податкові накладні, складені ФОП ОСОБА_5, не мають жодних недоліків та порядок їх заповнення відповідає чинному законодавству. Суми ПДВ за вказаними податковими накладними включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду та відповідають даним податкової декларації по ПДВ.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту за рахунок придбання послуг у ФОП ОСОБА_5, який не задекларував податкових зобовязань з ПДВ за червень серпень 2014 року. Суд зазначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому можлива недобросовісність учасників господарських правовідносин не може слугувати підставою для притягнення до відповідальності субєкта господарювання, який належно виконує свої зобовязання за правочинами та зі сплати податків.

В період здійснення господарських операцій ФОП ОСОБА_5 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та був платником податку на додану вартість. Доказів відсутності статусу платника податку на додану вартість у вказаного контрагента чи анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість у з боку відповідача надано не було.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_5

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) суд встановив таке.

Між позивачем та ФОП ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг комерційного посередництва від 01.08.2014, відповідно до умов якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (ФОП ОСОБА_6О.) зобовязується надавати послуги з пошуку потенційних клієнтів серед юридичних та фізичних осіб для надання їм замовником транспортних послуг, а замовник зобовязується оплатити послуги виконавця.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 ЦК України з дотриманням усіх істотних умов.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_6 позивач надав суду копії таких документів: договору про надання послуг комерційного посередництва від 01.08.2014, актів прийому-передачі наданих послуг за період з 30.09.2014 по 31.12.2014, заявок на перевезення вантажів позивача (Т.8 а.с.123 250, Т.9 а.с.1 88).

Факт оплати послуг за договором з вказаним контрагентом підтверджується карткою рахунку за 2014 рік (а.с. 97 102 Т.9).

Суд вважає, що надані договори, акти прийому-передачі наданих послуг, заявки на перевезення вантажів позивача в сукупності в повній мірі розкривають зміст наданих послуг, містять інформацію про фактично надані послуги, їх зміст, вартість, місце надання та свідчать про подальше їх використання в господарській діяльності підприємства і, відповідно, про реальність вказаних операцій та правильність включення витрат, понесених за ними, до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідні договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) передані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 вказаної статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей вказаного Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II вказаного Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно з п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 вказаного Кодексу.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог вказаного Положення.

Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Як вже зазначалось судом податкові накладні, видані ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 містять всі реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

Щодо заперечень відповідача про обов'язкову наявність у позивача товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що відсутність у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар ТТН, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами.

Суд також зазначає, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 вказаних Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

З наведеного вбачається, що наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товарно-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Тому, відсутність товарно-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту. .

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 ПК України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При розгляді справи суд враховує постанови Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі N 21-500во08, від 01.06.2010 у справі N 21-573во10, згідно з яким, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області №0001342201/12277 та №0001352201/12279 від 10.08.2015 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З врахуванням наведеного, на користь позивача необхідно стягнути з Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області судовий збір у розмірі 142871,29грн.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області №0001342201/12277 та №0001352201/12279 від 10.08.2015.

Стягнути з Личаківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТЕХ» (код ЄДРПОУ 36312131) судовий збір у сумі 142871 (сто сорок дві тисячі вісімсот сімдесят одну) грн. 29коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений та підписаний 12 грудня 2016 року.

СуддяА.Г. Гулик