Постанова № 63352036, 08.12.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20951/16-а

Провадження № 2-а/522/1050/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до Приморського районного суду м.Одеси з позовом, в якому просила суд визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та скасувати відповідне рішенні відповідача №415 від 24.10.2016 року, а також зобовязати Управління ПФУ в Приморському районі м.Одеси призначити, нарахувати та відплачувати їй пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру відповідно до довідки Генеральної прокуратури України №18-1428зп від 21.10.16, починаючи з дня звернення за пенсією, тобто з 18 жовтня поточного року.

У судовому засіданні позивачка просила розглядати справу без фіксації судового процесу.

Представник Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, який належним чином повідомлений про дату та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, надав заперечення проти адміністративного позову, в якому просить розглянути справу за відсутністю представника відповідача та відмовити в адміністративному позові.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки, враховуючи положення ст. 71 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, перебуваючи на посаді прокурора прокуратури АР Крим, 18 жовтня 2016 року звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років. При цьому позивачка виходила з того, що відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України №2663-III від 12.07.01) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80% від суми від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати. Відповідно до положень цієї правової норми за кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2%, але не більше 90% від суми місячного (чинного) заробітку.

Рішенням УПФУ в Приморському районі м.Одеси №415 від 24.10.16 (вих.№4446/03 від 26.10.16) позивачці відмовлено в призначенні пенсії у звязку з тим, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.15 №213-VIII у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.15 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» та інші.

При цьому в рішенні про відмову процитовано положення ст.86 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше (з 01.10.16 по 30.09.17) 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років, але як вбачається з тексту даного рішення це не є підставою для відмови в призначенні пенсії, оскільки загальний (страховий) стаж ОСОБА_1 на момент звернення за призначенням пенсії, який визначено УПФУ в Приморському районі м.Одеси у 24 роки 1 місяць 18 днів, а стаж роботи на прокурорських посадах - 22 роки 2 дні, дає право позивачці претендувати на отримання пенсії за цим законом.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що відповідно до статті 8 ОСОБА_2 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Статтею 3 ОСОБА_2 України декларується, що саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 22 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 ст.58 ОСОБА_2 України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96 «Про застосування ОСОБА_2 України при здійсненні правосуддя» з огляду на положення ст.8 ОСОБА_2 України суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності ОСОБА_2 і в усіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_2 як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на ОСОБА_2, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Зокрема, суд безпосередньо застосовує ОСОБА_2 у разі, коли прийнятий закон суперечить їй.

У даній Постанови Пленумом Верховного Суду України звернуто увагу судів на те, що, якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на ОСОБА_2 і не суперечить їй.

За таких обставин суд вважає, що при розгляді даної справи як закон, що підлягає застосуванню до спірних відносин, слід застосувати статтю 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України від 12.07.01 №2663-III.

Суд погоджується з твердженнями позивачки про те, що не підлягають застосуванню як такі, що суперечать ОСОБА_2 України, положення ст.50-1 в редакції Закону України №3668-VI від 08.07.2011, положення ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.14 №1697-VII, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VШ від 02.03.15 про скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», Закон України від 24.12.15 №911-VIII, яким абзаци 1,2 частини 15 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» викладено в наступній редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються" та встановлено максимальний розмір пенсій в розмірі 10740грн.

Суд дійшов однозначного висновку, що зазначеними законами значно звужено обсяг прав позивачки як працівника органів прокуратури на соціально-економічний захист, на пенсійне забезпечення, що є неприпустимим з огляду на вищезазначені норми ОСОБА_2 України та міжнародного права.

Конституційний Суд України неодноразово вивчав питання щодо правомірності нормативно-правових актів, якими регулюються відповідні правовідносини держави та осіб, що перебувають на службі в її правоохоронних органах (зокрема, в органах прокуратури України).

У рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 (у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказано, що ОСОБА_2 України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, прокуратури тощо. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно, Конституційний Суд України неодноразово вказував на неприпустимість порушення вимог ст.22 ОСОБА_2 України щодо неприпустимості звуження змісту та обсягу соціальних гарантій, які надаються працівникам правоохоронних органів, шляхом внесення змін до законодавства.

Крім того, відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За загальною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Будченко проти України», «Федоренко проти України» та інші), яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, на підставі ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції підлягають захисту певні «законні (виправдані) очікування» громадян щодо отримання можливості ефективного використання права власності. Так, встановлена законом система виплат (зокрема, пенсійних) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Отже, скасування положень Закону України від 12.07.01 №2663-III , яким протягом більш ніж 10 років було встановлено певний механізм пенсійного забезпечення працівників прокуратури, суперечить принципам міжнародного права та становить загрозу правомірним очікуванням, правової визначеності та правової безпеки.

При цьому гарантованість права на отримання певного пенсійного забезпечення повинна бути тим більшої, чим ближче за часом особа до реалізації цього права.

Як вбачається з наданих документів, на час набрання чинності Законом України №3668-VI від 08.07.2011 щодо зміни підстав для призначення пенсій працівникам прокуратури, стаж роботи позивачки на посадах прокурора складав майже 15 років, а загальний стаж близько 17 років. Відповідно, порушення її прав на правову визначеність та правову безпеку є суттєвими.

Отже, відмовляючи у призначенні пенсії позивачці за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України від 12.07.01 №2663-III, відповідач порушив зазначені соціальні права і свободи позивача, вимоги ст.ст.3,8,19,22,48, ч.1 ст.58 ОСОБА_2 України, у звязку відповідні дії УПФУ в Приморському районі м.Одеси суд вважає неправомірними, а прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії таким, що підлягає скасуванню.

З метою поновлення порушених діями відповідача соціальних та майнових прав ОСОБА_1 відповідач повинен призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України від 12.07.01 №2663-III відповідно до позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Враховуючи, що позивачка звернулася до органу ПФУ 18.10.16, відповідні дії відповідач повинен здійснити саме з цієї дати.

Відповідно до положень ч.1 ст. 256 КАС України, вбачається, що постанова про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з державного бюджету України або позабюджетних державних фондів має бути допущена до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 6, 11, 71, 86, 94, 160-163, 167, 256 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України від 12.07.01 №2663-III протиправною та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси №415 від 24.10.2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України від 12.07.01 №2663-III пенсію в розмірі 90% від місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Генеральної прокуратури України №18-1428зп від 21.10.16, починаючи з 18 жовтня 2018 року, без обмеження граничного розміру пенсії.

Звернути постанову суду до негайного виконання в частині зобовязання Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 580грн (пятсот вісімдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси (код ЄДРПОУ 26302649).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення даної постанови.

Суддя

08.12.2016