Рішення № 63342161, 29.11.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3543/16-ц

провадження № 2/753/3347/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря ГОЛОДЕНКО К.В.

сторін:

представника відповідача -2 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічно акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, треті особи: , ОСОБА_5, Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Ковбасинська Світлана Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Холод Тетяна Анатоліївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_8 22.02. 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Публічно акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, в якості третіх осіб залучила ОСОБА_5, Приватного нотаріуса київського міського нотаріального округу Ковбасинську Світлану Володимирівну, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Холод Тетяну Анатоліївну про визнання договору купівлі-продажу недійсним, змінивши підстави та збільшивши позовні вимоги від 23 травня 2016 року ( а.с. 62-65) та в остаточній редакції збільшених позовних вимог від 14.06. 2016 року ( а.с.84-90) просить визнати Іпотечний договір № 5943 від 16 травня 2008 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковбасинською Світланою Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 2881 не дійсним. Визнати Свідоцтво на право власності від 01.04.2015р. зареєстрованого в реєстрі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Холод Тетяною Анатоліївною, за №344 не дійсним . Визнати договір купівлі - продажу квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 16 травня 2008 року, недійсним, з підстав ст.ст. 234, 548ч.2 ЦК України. При цьому подавши письмову заяву представником позивачки за довіреністю ОСОБА_11 в інтересах позивачки від 28.10. 2016 року ( а.с. 149-150) щодо визнання пропущеного строку таким, як пропущений з поважних причин.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в остаточній їх редакції зазначає, що 16 травня 2008 року між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_12 було укладено договір купівлі - продажу квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Їй стало відомо, що 16 травня 2008 року між Відкритим акціонерне товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_12 було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. 21 липня 2015 року вона отримала від Банку Вимогу № 1962 про звільнення житлового приміщення (квартири) ОСОБА_12 змінила своє прізвище на ОСОБА_4 згідно свідоцтва про шлюб від 22 серпня 2009 року. Отже, волевиявлення учасників угоди не було вільним, тобто, воно не відповідало їх внутрішній волі. Операція була вимушеною в силу сформованих несприятливих умов для неї. В даному випадку, фактична передача квартири «нібито новому власнику» не відбулась і не відбудеться, отже правових наслідків такого право чину теж не має. Вона й надалі проживала та й зараз проживає в квартирі яку «нібито продала» Підтвердженням того, що квартира й далі належить їй є постійні проплати по житлово-комунальних та інших послугах нею за послуги на утримання будинків та при будинкових територій; холодне водопостачання та водовідведення; опалення; гаряче водопостачання; водовідведення гарячої води; газ; електроенергію; тощо, що підтверджується копіями відповідних квитанцій. Отже, оспорюваний право чин не був виконаний і кваліфікований як фіктивний, оскільки у фіктивних право чинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, він не буде виконаний. Укладення фіктивного право чину завжди відбувається з певною метою і умисно. В даному випадку, вона вклала даний право чин і повірила Відповідачу «на слово» про те, що фактично ніхто в неї квартири не забере. Вона спокійно жила доки не отримала повідомлення банку про виселення. Для захисту своїх прав просить визнати даний договір фіктивним, тому що сторони свідомо не мали на меті виконати його і ніколи не виконували. Які цілі переслідувала Відповідач, їй невідомі, єдине, що їй відоме - це те, що Відповідач не збиралася виконувати умови договору та привласнювати собі квартиру. Вона залишається зареєстрованої у даній квартирі, а Відповідач ніколи там не жила і не намагалася позбавити її права власності .

Згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України забезпеченню підлягають лише дійсні вимоги. Вказане положення є базовим принципом інституту забезпечення і відоме ще з римського права як принцип акцесорності забезпечувальних зобов'язань.

Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов'язань означає, що право чин щодо встановлення забезпечення буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу основне зобов'язання. Іншими словами, забезпечення не може існувати, коли відсутній предмет забезпечення. А тому, якщо основне зобов'язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми право чину, встановленої законом і т. д., не має юридичної сили і забезпечення.

Якщо ж основне зобов'язання може бути оспорено як таке, що укладене під впливом погрози, обману, помилки тощо, забезпечення зберігає силу лише до цього часу. Тільки-но основне зобов'язання визнано недійсним, втрачає своє значення і відповідний спосіб забезпечення.

Реалізація принципу акцесорності суттєво впливає на ряд юридичних наслідків:

1)забезпечувальне зобов'язання наслідує долю основного;

2)недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність зобов'язання, що його забезпечує;

3)із припиненням основного зобов'язання у зв'язку з його виконанням або з інших підстав (новація, зарахування зустрічних вимог, прощення боргу тощо) додаткове зобов'язання також припиняється.

Отже, зважаючи на той факт, що судом в даному провадженні розглядається спір про недійсність основного право чину (договору купівлі продажу), вона згідно зч.2 ст. 548 ЦК України, вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності основного право чину та визнати Договір іпотеки, Свідоцтво на право власності від 01.04.2015 р. зареєстрованого в реєстрі за №344 не дійсними.

В судових засіданнях 27.10. 2016 року ( а.с.151-155) та 10.11. 2016 року ( а.с. 170 -177) позивачка та її представник ОСОБА_11, який діє за довіреністю № 03/07/16/002 від 03.07. 2016 року , посвідчена директором ГО ІФОПО « Ваша надія» ОСОБА_14 ( а.с. 145) позовні вимоги викладені в остаточній редакції підтримали та просили їх задовольнити з підстав викладених у позовних вимогах, додатково надавши свої письмові пояснення ( а.с. 84-85;, відгуки на заперечення ( а.с. 147 - 148).

Про те, у наступне судове засідання ні позивачка ОСОБА_3, ні її представник ОСОБА_11 , належним чином повідомлені ( а.с. 178) не з»явилися, про причини неявки суду не повідомили, будь-яких заяв про відкладення справи чи розгляду за їх відсутності, а також про відмову від позову, через загальну канцелярію не надходило.

Відповідачка-1 ОСОБА_4 в судовому засіданні 10.11. 2016 року позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, пояснивши суду, що мети купівлі квартири у позивачки у неї не було, а вона погодилася своїй рідній тітці допомогти у вирішенні її проблем, оскільки в останньої були проблеми з сином і їй треба було терміново знайти гроші і на її пропозицію вона погодилася взяти кредит на своє ім»я, в іпотеку заставила спірну квартиру. У даній квартирі вона не проживає, не користується. не сплачує комунальні послуги, а також не сплачувала і кредитні кошти, оскільки ці всі питання взяла на себе позивачка. У наступне судове засідання відповідачка-1 ОСОБА_4 належним чином повідомлена ( а.с. 178) не з»явилася, про причини неявки суду не повідомила, будь-яких заяв про відкладення справи чи розгляду за її відсутності, через загальну канцелярію не надходило.

Аналогічні пояснення ОСОБА_4 надала в судовому засіданні як свідок, допитаною під присягою ( а.с.162; 171-172).

Представник відповідачки-1 ОСОБА_14 , який діє за довіреністю НАВ 618250 від 23.10. 2014 року ( а.с.54) позовні вимоги визнав та просив їх задовольнити, при цьому надавши свій письмовий відгук на позовну заяву від 27.10. 2016 року ( а.с.146) та в судових засіданнях 27.10 2016 року, 10.11. 2016 року ( а.с. 151-155;170-177) висловив свою правову позицію щодо позовних вимог, зазначивши, що дійсно такий право чин було укладено 16 травня 2008 року між ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_12 договір купівлі - продажу квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , але реальних наслідків його укладення не наступило, Відповідач ОСОБА_15 не стала власником даного майна.

Згідно п.24 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними вказано: "Для визнання право чину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін право чину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання право чину сторонами не означає, що укладено фіктивний право чин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого право чину, суд ухвалює рішення про визнання право чину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання право чину було передано майно, такий право чин не може бути кваліфікований як фіктивний"

Крім цього Верховний Суд України у спорі про визнання договору фіктивним на

засіданні Судової палати у цивільних справах ще 24 вересня 2014 року розглянув

справу № 6-116 цс 14, і зробив правовий висновок, відповідно до якого фіктивний

договір (ст. 234 ЦК України) - це договір, який укладено без наміру створення

правових наслідків, обумовлених цим договором. Якщо сторонами укладено договір

для приховання іншого договору, який вони насправді уклали, він є не фіктивним, а

удаваним (ст. 235 ЦК України).

На справді Відповідач-1 підтверджує, що ініціатором даного право чину була Позивачка ОСОБА_3, оскільки в той час вона мала намір вкласти кошти в фінансову структуру "Кінгс Кепітал» і "Ліоне Банк" Порекомендував звернутись саме до Відповідача-2 ОСОБА_16, який був посередником між Ліоне Банк і Ощадбанком. Всі домовленості були на рівні керівника кредитного відділу і ОСОБА_16. Оскільки для кредитування ОСОБА_3 не підходила по віку то і зі сторони Банку та ОСОБА_16 була пропозиція фіктивно продати дану квартиру комусь із родичів і на це оформити кредит. ОСОБА_3 запропонувала прийняти участь в цій схемі ОСОБА_18 і вона погодилась. ОСОБА_19 та ОСОБА_3 знаходяться в родинних зв'язках, саме тому ОСОБА_18 погодилась на це без жодної винагороди. ОСОБА_19 кошти в банку не отримувала, а всі дії проводила ОСОБА_3. Вкладені кошти в фінансові піраміди "Кінгс Кепітал» і "Ліоне Банк" злочинним шляхом пропали, а ОСОБА_3 визнано потерпілою від фінансового злочину цих структур. Кримінальна справа з 2008 року до цього часу ще не закінчена, була на розгляді в суді кілька разів і на дослідуванні. Всі ці обставини, а також докази, які подані ОСОБА_3 підтверджують факт фіктивності укладеного право чину.

Вважає, що позовні вимоги є обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Разом з тим, у наступне судове засідання представник відповідачки-1 ОСОБА_4 - ОСОБА_14, належним чином повідомлений ( а.с. 178) не з»явився, про причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв про відкладення справи чи розгляду за його відсутності, через загальну канцелярію не надходило.

Представник відповідача- 2 ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2, яка діє за довіреністю від 25 квітня 2016 року ( а.с. 144) заперечувала проти позову, просила застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову у повному об»ємі, підтримавши письмові заперечення попереднього представника ОСОБА_20 від 25.04. 2016 року ( а.с. 39-40; 41-47; 48) від 14.06. 2016 року ( а.с. 97-98; 107-115 при цьому надала до суду свої письмові заперечення та докази в обгрунтування заперечень від 29.11. 2016 року.

Третя особа: Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Ковбасинська Світлана Володимирівна, у судове засідання не прибула, про те, через загальну канцелярію за вх. № 58907 від 28.11. 2016 року надійшли письмові пояснення зазначивши, що вона діяла в межах ст. ст. 42, 44, 49, 55 Закону України «Про нотаріат», зокрема для посвідчення договору купівлі-продажу квартири, їй були надані всі необхідні та достатні документи, які відповідають вищевказаним вимогам ст. 55 Закону України «Про нотаріат». Також нею перевірено відсутність заборони відчуження нерухомого майна за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна безпосередньо перед посвідченням договору купівлі-продажу квартири (витяг № 18599242 від 16 травня 2008 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна). Перевірено відсутність податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави (витяг № 18599324 від 16 травня 2008 року з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави).

З наданого правовстановлюючого документа було встановлено, що предмет договору був набутий Продавцями у процесі використання права безоплатної приватизації, що у самому договору купівлі-продажу у п. 6 було підтверджено Продавцями, укладений договір купівлі-продажу квартири був добровільно підписаний сторонами, що свідчить про їхнє вільне волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу квартири, їм було роз'яснено усі наслідки підписання такого договору. Ніяких правових підстав відмовляти в посвідченні Договору у неї не було. Відповідно до частини 3 ст.49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.

Таким чином, нею, нотаріусом, в повній мірі виконані всі без виключення необхідні та достатні дії для посвідчення Договору у відповідності до законодавства України та нотаріального процесу, перевірені усі документи, які відповідають встановленим вимогам та 16 травня 2008 року посвідчено договір купівлі-продажу квартири за реєстром № 2877 у встановленому Законом порядку. Просила постановити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПАТ «Державний Ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_5, ПНКМН Холод Т.А., ПНКМНО Ковбасинська С.В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Вказану цивільну справу просила розглянути за її відсутності.

Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Холод Тетяна Анатоліївна у судове засідання не прибула, проте у своїй письмовій заяві від 25.11. 2016 року просила розглядати справу без її участі.

Третя особа: ОСОБА_5 у судових засіданнях 27.10. 2016 року та 10.11. 2016 року щодо вирішення позовних вимог покладався на розсуд суду, при цьому надавши свої письмові пояснення через загальну канцелярію за вх. № 30984 від 14.06. 2016 року ( а.с.91-93), зокрема зазначивши, що в 2008 році ним та його матір»ю ОСОБА_3 як співвласниками трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1. було прийнято рішення продати дану квартиру та роз»їхатися, так як його матір не змогла жити та спілкуватися із його родиною (дружиною та сином) які жили в той час з ним разом в цій квартирі.

Керуючись даним рішенням 16 травня 2008 року він , ОСОБА_5 і його мати, продали власну трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_4 яка приходиться йому двоюрідною сестрою.

В результаті продажу даної квартири, він, отримав, від ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі - 290 000,00 грн. (двісті дев'яносто тисяч ) гривень. Дані кошти він отримав через касу ПАТ «Державний ощадний банк» і відразу поклав їх на депозитний рахунок в цьому ж банку.

В подальшому, а саме в червні 2008 року він за дані кошти та частково кредитні кошти купив разом із дружиною квартиру для себе та своєї родини, так як їм не було де жити. Виходячи з вищевикладеного, він не розуміє, і вважає, що не має жодних підстав для визнання Договору купівлі продажу квартири посвідченого Ковбасинською С.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 16 травня 2008 року за реєстровим номером 2877 - недійсним, так як для усіх сторін даного право чину наступили правові наслідки, а саме: він та його мати отримали грошові кошти за квартиру, а Відповідач право власності на квартиру. Крім того, він відразу виїхав з цієї квартири і більше ніколи там не жив. Той факт, який зазначений в Заяві, що його мати продовжувала жити в даній квартирі, жодним чином не є підставою для визнання даного Договору - недійсним, так як його маги та двоюрідна сестра відразу домовились (так як вони є родичі), що його мати і надалі там буде проживати стільки скільки їй це буде за потрібне. Тобто не має жодних підстав для визнання даного договору фіктивним та відповідно недійсним. У наступне судове засідання третя особа ОСОБА_5, належним чином повідомлений ( а.с. 178) не з»явився, про причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв про відкладення справи чи розгляду за його відсутності, через загальну канцелярію не надходило.

Отже, у судове засідання 29.11.2016 року ні позивачка, ні її представник ОСОБА_11, ні відповідач-1 ОСОБА_4, ні її представник ОСОБА_14 , ні третя особа ОСОБА_5 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили та не направили до суду письмові заяви у яких просили відкласти розгляд справи.

Заслухавши думку представника відповідача -2 ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Не повідомлення позивачкою. відповідачем -1 та їх представниками суд про причин неявки у судове засідання визнано судом, як не поважну причину неприбуття в судове засідання сторін та їх представників, а відтак, розгляд справи продовжено за відсутності позивачки, відповідача-1 та їх представників, третьої особи, оскільки позивачка не відмовилася від позову, в судовому засіданні надала свої обгрунтування, також обгрунтували свої пояснення як відповідач-1 так і третя особа ОСОБА_5, а відповідно до ч. 2 ст. 169 ЦПК України неявка представників в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ними про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі було відкрито 11.03.2016 року. Таким чином, справа перебуває на розгляді майже дев»ять місяців.

Окрім цього, у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Суд розцінює таку поведінку позивачки , відповідача-1 та їх представників, які мали місце після дослідження всіх доказів по справі, як зловживання своїми правами та затягування розгляду справи.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З огляду на зазначені положення законодавства, суд прийшов до висновку про проведення розгляду справи в звичайному порядку, передбаченомуЦПК України

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, допитавши під присягою в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як слідує із матеріалів цивільної справи та встановлено у судовому засіданні, 16 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_12 було укладено Договір про іпотечний кредит № 2568 забезпечення виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_12 було укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір № 5943 від 16 травня 2008 року, за змістом якого власник нерухомого майна іпотекодавець передав в іпотеку АТ «Ощадбанк» нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру № 56 (п'ятдесят шість), загальною площею 60,40 кв.м., житловою площею 41,40 кв.м., зі всіма невід'ємними її при належностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності іпотекодавця ОСОБА_12 на предмет іпотеки було підтверджено Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковбасинською С.В. 16 травня 2008 року зареєстрованому в реєстрі за № 2877 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 23 травня 2008 року у реєстрову книгу № д. 1354-120 за реєстровим № 1710.

Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України, договір, що підлягає нотаріальному

посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно із ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов"язання

забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на преї

застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимог, якщо інше не встановлено договором.

25.11.2009 року, у зв'язку із неналежним виконанням позичальником кредитних

зобов'язань за кредитним договором, банком було подано до Дарницького районного суду м. Києва позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки. 31.05.2011 року Дарницьким районним судом м. Києва у цивільній справі № 02/2-1140/11 було ухвалено рішення задоволення позову банку та про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру № 56 (п'ятдесят шість), загальною площею 60,40 кв.м., жилою площею 41,40 кв. метри всіма невід'ємними її при належностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_4, на загальну суму заборгованості - 1 017 496,99грн., з визначеною вартістю для подальшої реалізації у розмірі 856 800,00грн. та стягнення судових витрат - 1 820,00 грн.

20.09.2011року Апеляційним судом м. Києва було постановлено ухвалу, справа № 22-11159. Даною ухвалою апеляційну скаргу відхилено, а рішення Дарницького районного суду м Києва від 31.05.2011 року залишено без змін.

31.03. 2014 року відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки та 12.06.2014 року складено Акт опису й арешту майна (предмета іпотеки). Оскільки предмет іпотеки не було реалізовано на других електронних торгах (прилюдних торгах), тому 23.12.2014 року кредитним комітетом філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» було прийнято рішення про прийняття на баланс банку нереалізоване на других електронних торгах заставлене нерухоме майно, що виступає забезпеченням по

кредиту № 2568 від 16.05.2008 року, що наданий ТВБВ № 10026/0187 ( Печерське) філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» ОСОБА_12, а саме: трикімнатну квартиру № 56 (п'ятдесят шість), загальною площею 60,40 кв.м., жилою площею 41,40 кв. метри всіма невід'ємними її при належностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за вартістю 856 800,00грн. ( без ПДВ), визначеною рішенням Дарницького районного суду м. Києва, що дасть можливість в подальшому здійснити його реалізацію від імені банку.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про іпотеку» протягом десяти днів з дня

оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

05.03.2015 року від державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства

юстиції України на адресу відділення надійшов Протокол № 48 про придбання предмету іпотеки в порядку статті 49 Закону України « Про іпотеку».

18.03.2015 року у відділі державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві отримано Акт державного виконавця № 42755177 передачі квартири стягувач, в рахунок погашення боргу. Даним актом засвідчено, що банку передано предмет іпотеки за початковою ціною 856 800,00 грн.

01.04.2015 року у А Т «Ощадбанк» виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Отже, підставою виникнення права власності у AT«Ощадбанк» на квартиру стало Свідоцтво, яке було видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Холод Т.А. 1.04.2015 року та зареєстровано в реєстрі за № 344. Даним Свідоцтвом приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Холод Т.А. посвідчив, що публічному акціонерному товариству « Державний ощадний банк України» належить на праві власності майно, , що складається з: трикімнатної квартири № 56 (п'ятдесят шість), загальною площею 60,40 кв.м., жилою площею 41,40 кв. метри всіма невід'ємними її при належностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 856 800 ( вісімсот п»ятдесят шість тисяч вісімсот) гривень, що передано публічному акціонерному товариству « Державний ощадний банк України», оскільки торги не відбулися і стягувач Публічне акціонерне товариство « Державний ощадний банк України» виявив бажання залишити за собою не продане майно, що раніше належало ОСОБА_12, податковий номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковбасинською С.В. 16 травня 2008 року, зареєстрованому в реєстрі за № 2877 та зареєстрованого в Київському міському бюро

технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 23 травня 2008 року у реєстрову книгу № д.1354-120 за реєстровим № 1710.

01.04.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за АТ «Ощадбанк» зареєстровано право власності на квартиру ( а.с. 41-45).

Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні, Договір іпотечного кредиту був укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючого Печерським відділенням № ОСОБА_21, повноваження якого були підтверджені Положенням та належним чином оформленою довіреністю.

Доводи ОСОБА_3 про недійсність іпотечного договору чи недійсність свідоцтва про право власності не мають правового значення.

В справі відсутні докази, які б підтверджували наявність будь- яких правовідносин між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством « Державний ощадний банк України».

Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що договір іпотечного кредиту та іпотечний договір було укладено банком з ОСОБА_4. Вказані договори на цей час є чинними. Кредит був отриманий відповідачкою з цільовим призначенням - для придбання квартири АДРЕСА_1, за яку вона сплатила продавцям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 856 800 грн., й куплену квартиру передала в іпотеку. Оскільки ОСОБА_3 не є стороною договору іпотечного кредиту та іпотечного договору, тому її інтереси в цій справі не зачіпаються.

Суди першої, апеляційної, касаційної інстанції, а також Верховним Судом України повно й всебічно з'ясували обставини справи, зібраним доказам дали належну оцінку та прийшли до висновку про доведеність позовних вимог, обгрунтовано задовольнивши позов AT «Ощадбанк» ( а.с. 108-110; 111-112).

Згідно з ст. 61 ЦПК України, підставами для звільнення від доказування є, серед іншого обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, слід зазначити, що частина обставин, на які посилається позивачка ОСОБА_3 в позові вже досліджувались та встановлювались судами при розгляді інших справ про припинення іпотеки, тощо. Суди першої та апеляційної інстанції повно й всебічно з»ясували обставини справи, зібраним доказам дали належну оцінку та прийшли до висновку про недоведеність позовних вимог, обгрунтовано відмовивши в задоволенні позову про припинення іпотеки.

Водночас, не є належними доказами в обгрунтування підстав заявленого позову і покази свідків позивачки ОСОБА_3 та відповідачки-1 ОСОБА_4 які є близькими родичами ( рідна тітка та рідна племінниця) Таким чином, покази зацікавлених свідків і покази яких різняться по суті, не є належними та допустимими.

Разом з тим, спірні правовідносини між Позивачем та Відповідачем-1 ґрунтуються на договорі купівлі - продажу квартири від 16.05.2008 року яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з текстувказаного Договору, він був укладений між Позивачкою ОСОБА_3, третьою особою без самостійних вимог на стороні позивачки ОСОБА_5 та Відповідачем -1 ОСОБА_12 16.05.2008 року, а отже і строк позовної давності починає відлік з 16.05.2008 року. Таким чином, загальний строк позовної давності у 3 (три) роки щодо вимог про визнання договору купівлі - пролажу сплив 16.05.2011 року. В той же час, як видно з позовної заяви, вона була подана в лютому 2016 року. Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем- 2 ПАТ «Державний ощадний банк України» заявлено про застосування строку позовної давності.

Частиною 4 статті 267 ЦК України закріплено, що сплив позовної давності, і

застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В постанові від 21.05.2014 року у справі №6-7цс14 Верховний Суд України, проаналізувавши норму ч.1 ст.261 ЦК України, дійшов висновку, що за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Тобто, на момент звернення до суду з даним позовом сплив строк позовної давності, який розпочався з моменту укладення договору купівлі-продажу, а позивачка, звернувшись із позовною заявою в лютому 2016 року пропустила трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову

Відповідно до ч. 5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Посилання позивачки про порушення свого права дізналась лише тоді, коли Банк подав позов про виселення із квартири та взяв на свій баланс квартиру, а також перед цим надіслав вимогу про звільнення житлового приміщення від 21 липня 2015 року.

До цього часу позивачка не була обізнана про порушення своїх майнових прав, оскільки не була фахівцем в галузі права та не знала і не могла знати про негативні наслідки укладення вказаного договору.

Саме тому, після надсилання Банком вимоги про звільнення житлового приміщення від 21 липня 2015 року, позивач звернулась до фахівців в галузі права, які роз'яснили їй про порушення її майнових прав, які були виявлені. Доказом вищевикладеного є укладення довіреності на право представлення інтересів у суді від ОСОБА_3, яка укладена від 9 вересня 2015 року у м. Києві та незнання закону, суд оцінює критично та не вважає поважною причиною пропуску строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, то і не відшкодовуються судові витрати.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 11, 13, 57 - 60, 88, 209, 212- 218 ЦПК України, ст. ст. 12, 15, 16, 256, 257, 261, 267, 234, 548 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічно акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, треті особи: , ОСОБА_5, ", Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Ковбасинська Світлана Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Холод Тетяна Анатоліївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у

справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 05 грудня 2016 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК