Ухвала суду № 63334809, 06.12.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 р. Справа № 876/10543/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркоттон» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Інтеркоттон» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.07.2014 року № 0002832201, № 0002822201 і № 0002812201.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що відповідач безпідставно дійшов висновку про продаж товарів у магазині в м. Кривий Ріг за цінами, нижче від собівартості, оскільки не врахував того, що у вказаному магазині проходив акційний розпродаж у зв'язку з його закриттям. Також необґрунтованими є висновки відповідача про завищення витрат підприємства за рахунок включення до їх складу вартості списаних малоцінних і швидкозношуваних предметів, оскільки вказані предмети передані в експлуатацію в магазин в м. Суми. А відсутність товарно-транспортних накладних не може розцінюватися як безумовна ознака відсутності реальних господарських відносин з контрагентами. Крім того, безпідставними є висновки відповідача про те, що первинними документами (актами приймання-передачі послуг) не підтверджено отримання банківських гарантій, оскільки отримання вказаних послуг підтверджується банківськими виписками, а складення актів приймання-передачі послуг не передбачено умовами укладених договорів. Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною і необґрунтованою, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до товарного звіту позивача в серпні 2013 року по магазину, який знаходиться у м. Кривий Ріг здійснювався продаж товару за цінами, нижчими від собівартості, у зв'язку з чим позивач безпідставно завищив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток. Крім того, позивачем безпідставно завищено витрати підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних і швидкозношуваних предметів, що не використані для ведення господарської діяльності позивача. Відповідач звертає увагу на те, що ТзОВ «Інтеркоттон» не надало для перевірки інформацію про перевезення товарно-матеріальних цінностей, кількість використаного палива під час перевезення тощо. Також позивач при придбанні товарів від постачальника ТзОВ «Бета-Реда Україна» використовував схему банківської гарантії та не надав для перевірки первинних документів, а саме актів приймання-передачі за договорами банківських гарантій, клопотання до ПАТ АКБ «Львів» з проханням надати банківську гарантію оплати, копію банківської гарантії. Крім того, після настання обумовлених у контракті термінів проводив взаєморозрахунки з ТзОВ «Бета-Реда Україна» за поставлений товар самостійно, без залучення банківських гарантій, що свідчить про невикористання таких операцій для проведення господарської діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 29.05.2014 року до 19.06.2014 року працівники Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області провели планову виїзну перевірку ТзОВ «Інтеркоттон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року до 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 26.06.2014 року № 775/13-04-2201/37123381.

В акті зазначено про порушення позивачем вимог: п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрати в частині собівартості реалізації в сумі 35899,10 грн., як такі, що не пов'язані з реалізацією товарно-матеріальних цінностей, внаслідок чого по магазину ТзОВ «Інтеркоттон», що знаходиться в м. Кривий Ріг, завищено собівартість реалізації продукції на вказану суму; пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме завищено витрати підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних швидкозношуваних предметів, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства на суму 43634,38 грн.; п. 138.2. ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме завищено витрати на збут в розмірі 3000,00 грн., у зв'язку із включенням до складу витрат послуг з перевезення в 2013 році; пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме завищено фінансові витрати на 59926,00 грн., які були здійснені як оплата послуг банкові за надання банківських гарантій; п. 189.1 ст. 189, п. п. 198.4, 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 31853,00 грн., в тому числі 7179,82 грн. внаслідок реалізації товару нижче собівартості, що прирівнюється до використання підприємством товару в негосподарській діяльності, 21802,55 грн. у зв'язку з безпідставним вибуттям виробничих та невиробничих запасів із магазину в м. Кривий Ріг, який закривався і 2870,94 грн. в зв'язку із заниженням податкових зобов'язань в 4-му кварталі 2011 року у зв'язку з безпідставним вибуттям основних засобів з м. Рівне на залишкову вартість 14354,70 грн.

На підставі даного акту Державна податкова інспекція у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийняла податкові повідомлення-рішення від 11.07.2014 року: № 0002832201, яким ТзОВ «Інтеркоттон» зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 64365,55 грн.; № 0002822201, яким ТзОВ «Інтеркоттон» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 18522,25 грн., в тому числі 17615,00 грн. за основним платежем і 907,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002812201, яким ТзОВ «Інтеркоттон» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39816,64 грн., в тому числі 31853,31 грн. за основним платежем і 7963,33грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем собівартості реалізації продукції в сумі 35899,10 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 вказаної статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 вказаної статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 вказаного Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 вказаної статті та у статті 139 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.138.6 ст.138 цього Кодексу собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 цього Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.2 ст. 138 цього Кодексу передбачено витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А згідно з п. 140.5 ст. 140 цього Кодексу встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені у вказаному розділі, не дозволяється.

Таким чином, відповідно до наведених вище норм Податкового кодексу України визначено єдину підставу для невключення до складу витрат, а саме відсутність будь-яких розрахункових платіжних документів.

Як встановив суд, реалізація товарів у магазині позивача в м. Кривий Ріг за ціною нижчою від придбання (собівартості) обумовлена тим, що ТзОВ «Інтеркоттон» здійснювало акційний розпродаж товарів у зв'язку із закриттям цього магазину, що підтверджується наказом директора підприємства від 28.08.2013 року № 39/1. Також, як встановлено судом, закриття магазину пов'язане із закінченням з 31.08.2013 року терміну оренди приміщення, в якому розташовувався магазин.

Позивач здійснював розпродаж товарів, попередньо придбаних у ТзОВ «Бета-Реда Україна» на підставі укладеного між ними договору поставки від 22.02.2011 року № 14.

Таким чином, як встановив суд першої інстанції, в серпні 2013 року собівартість реалізації товарів у магазині в м. Кривий Ріг становила 214104,84 грн. (без ПДВ), а реалізація товарів становила 178205,74 грн. (без ПДВ). Також в серпні 2013 року загальна сума доходу від продажу товарів по ТзОВ «Інтеркоттон» склала 1180391,11 грн. (без ПДВ), а собівартість реалізованих товарів становила 1106432,04 грн. (без ПДВ), що підтверджується наданими ТзОВ «Інтеркоттон» первинними документами, а саме: бухгалтерською довідкою від 10.10.2014 року; товарними звітами по магазинах в містах Сімферополь, Кривий Ріг, Хмельницький і Суми; виписаними ТзОВ «Бета-Реда Україна» видатковими накладними від 13.05.2013 року № 9658, від 17.05.2013 року № 9720, від 28.05.2013 року № 9798, від 06.06.2013 року № 9877, від 14.06.2013 року № 9939, від 17.06.2013 року № 9967, від 20.06.2013 року № 10045, від 04.07.2013 року № 10128 і від 07.07.2013 року № 15673; платіжними дорученнями ТзОВ «Інтеркоттон» про оплату вартості придбаних товарів від 08.05.2013 року № 208, від 08.05.2013 року № 209, від 15.05.2013 року № 228, від 21.05.2013 року № 248, від 29.05.2013 року № 267, від 05.06.2013 року № 281, від 05.06.2013 року № 285, від 12.06.2013 року № 301, від 19.06.2013 року № 326, від 26.06.2013 року № 346, від 03.07.2013 року № 355, від 10.07.2013 року № 370, від 17.07.2013 року № 389 і від 24.07.2013 року № 422.

Таким чином, як правильно встановив суд першої інстанції, у ТзОВ «Інтеркоттон» були наявні всі необхідні первинні бухгалтерські документи отримання товарів від ТзОВ «Бета-Реда Україна» та оплати їх вартості, в зв'язку з чим позивач правомірно включив вартість цих товарів до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, у відповідних податкових періодах.

А подальша реалізація цих товарів за цінами, нижчими від ціни їх придбання, на думку колегії суддів, не може бути підставою для позбавлення платника податків права на включення вартості придбаних товарів, які були використані в господарській діяльності (реалізовані кінцевим споживачам), до складу витрат.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу про порушення ТзОВ «Інтеркоттон» вимог п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме безпідставного віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат в частині собівартості реалізації зазначених товарів.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем витрат за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних і швидкозношуваних предметів в сумі 43634,38 грн., що не використані для ведення господарської діяльності підприємства, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України були передбачені види витрат на збут, які включали витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг та належать до інших витрат операційної діяльності, які в свою чергу належать до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

До таких витрат у спірному випадку позивач відніс вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів (спецодяг, спецвзуття, запобіжні пристрої), які використовувались в магазині у м. Суми, на загальну суму 43634,38 грн.

На підтвердження факту надання малоцінних і швидкозношуваних предметів в експлуатацію саме в магазин у м. Суми позивач надав суду відомості обліку видачі (повернення) таких предметів (типова форма № МШ-7) від 19.10.2011 року, 20.10.2011 року, 30.10.2011 року, 17.11.2011 року, 30.11.2011 року і 31.12.2011 року та накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11) від 19.10.2011 року, 20.10.2011 року, 30.10.2011 року, 17.11.2011 року і 30.11.2011 року. А факт наявності в магазині в м. Суми малоцінних і швидкозношуваних предметів підтверджується інвентаризаційним описом від 31.12.2013 року № 1.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень податкового органу про порушення ТзОВ «Інтеркоттон» вимог пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, які полягають у завищенні витрат підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних і швидкозношуваних предметів, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем витрат на збут в розмірі 3000,00 грн. внаслідок включення до складу витрат вартості отриманих послуг з перевезення у 2013 році, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 138.2 ст. 138 і пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, зміст яких наведено вище, необхідною умовою для віднесення сум, сплачених платником податків його постачальникам як оплата вартості товарів (робіт, послуг) до складу витрат є факт реального придбання цих товарів (робіт, послуг), їх використання у власній господарській діяльності та підтвердження цих витрат належним чином оформленими первинними документами.

Як встановив суд, у вересні 2013 року ТзОВ «Інтеркоттон» отримало від ФОП ОСОБА_2 послуги з перевезення вантажів за маршрутом м. Кривий Ріг - м. Харків, вартість яких становила 1500,00 грн.

Факт реального отримання зазначених послуг підтверджується наданими позивачем копіями акту наданих послуг від 03.09.2013 року № 10065, виписаного перевізником рахунку від 03.09.2013 року № 10065 та довідки ФОП ОСОБА_2 від 29.10.2014 року № 29/10, а факт повної оплати вартості послуг - копією платіжного доручення від 05.09.2013 року № 550. Також суд встановив, що замовлення послуг здійснювалось шляхом обміну електронними листами, що підтверджується наданою позивачем видруківкою з його електронної скриньки.

Також у жовтні 2013 року позивач отримав від ФОП ОСОБА_3 послуги з перевезення вантажів за маршрутом м. Харків - м. Запоріжжя, вартість яких становила 1500 грн.

Факт реального отримання зазначених послуг підтверджується наданими позивачем копіями рахунку-фактури від 17.10.2013 року № 66, акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 18.10.2013 року та довідки ФОП ОСОБА_3, а факт повної оплати вартості послуг - копією платіжного доручення від 05.11.2013 року № 721. Замовлення послуг в даному випадку також оформлялось шляхом обміну електронними листами, що підтверджується видруківкою з електронної скриньки позивача.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», надавались при проведенні перевірки, а відповідач не надав жодних доказів їх недостовірності.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані документи спростовують висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138 і пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме завищення витрат на збут внаслідок безпідставного включення до складу витрат послуг з перевезення вантажів у 2013 році в розмірі 3000,00 грн.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем фінансових витрат на 59926,00 грн. оплати послуг банку за надання банківських гарантій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених вказаним Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з положеннями п. 135.4 ст. 135 цього Кодексу дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, серед іншого, дохід банківських установ, до якого включаються, зокрема, комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями тощо.

Відповідно до положень ст. 546 Цивільного кодексу України гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 560 цього Кодексу за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ст. 561 цього Кодексу гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

А відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі, є кредитною операцією.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до змісту наведених норм при визначенні об'єкта оподаткування до складу доходу поручителя (банка-гаранта) включається дохід, одержаний від дебітора у вигляді оплати послуг за видачу гарантій відповідно до п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, а суми оплати послуг включаються до складу витрат платника податку - дебітора. При цьому, послугою гаранта за змістом ст. 560 Цивільного кодексу України є гарантування банком виконання боржником зобов'язання перед третьою особою, а не фактичне виконання за боржника обов'язку зі сплати боргу.

Як встановив суд, відповідно до умов договорів про надання банківських послуг, укладених ТзОВ «Інтеркоттон» з ПАТ АКБ «Львів», банк зобов'язувався видати гарантії платежу бенефіціару ТзОВ «Бета-Реда Україна».

На виконання своїх зобов'язань за цими договорами ПАТ АКБ «Львів» видало відповідні гарантії платежу на користь ТзОВ «Бета-Реда Україна», що підтверджується наданими позивачем копіями гарантійних листів.

В свою чергу ТзОВ «Інтеркоттон» здійснювало оплату на користь ПАТ АКБ «Львів» на підставі укладених договорів про надання банківських послуг, умовами яких було, зокрема, визначено обов'язок позивача сплатити на користь банку в рахунок оплати послуг наступні види винагород: комісія за розгляд заявки на видачу гарантії; комісія за видачу гарантії; плата за користування гарантією; комісія за управління гарантією. При цьому, суми винагород банку не залежать від фактичного проведення банком на користь бенефіціара виплат.

Оплата ТзОВ «Інтеркоттон» на користь ПАТ АКБ «Львів» вартості банківських послуг з видачі гарантій підтверджується наданими позивачем банківськими виписками і не заперечується відповідачем.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки необхідність укладення вказаних договорів обумовлена договором комісії від 05.11.2010 року, укладеним між ТзОВ «Інтеркоттон» (комісіонер) і ТзОВ «Бета-Реда Україна» (комітент), відповідно до умов якого позивач як комісіонер отримував під реалізацію товари від комітента, а також договорами поставки від 22.02.2011 року, від 12.03.2011 року та від 21.09.2011 року, укладеними між цими ж підприємствами, відповідно до умов яких позивач як покупець придбавав товари у постачальника ТзОВ «Бета-Реда Україна».

При цьому, на думку колегії судді, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи податкового органу про те, що позивач безпідставно включив зазначені виплати до складу витрат в зв'язку з тим, що банк не здійснив гарантійних платежів на користь ТзОВ «Бета-Реда Україна», виходячи з наступного.

Як зазначено вище, суми винагород банку за послуги з надання банківських гарантій не залежать від фактичного проведення банком на користь бенефіціара виплат, а ТзОВ «Інтеркоттон» відповідно до умов договорів банківського обслуговування в обов'язковому порядку повинно було сплачувати і сплачувало на користь ПАТ АКБ «Львів» вартість послуг з видачі банківських гарантій, що підтверджується зазначеними вище виписками банку і не заперечується відповідачем. Крім того, нездійснення банком на користь бенефіціара гарантійних платежів не спростовує факту отримання позивачем гарантійних послуг, а суть банківської послуги полягає в наданні гарантії, а не у фактичному здійсненні платежів гарантом на користь бенефіціара (кредитора).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу щодо порушення ТзОВ «Інтеркоттон» вимог пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, які полягають у завищенні фінансових витрат, які здійснені як оплата послуг банкові за надання банківських гарантій.

Щодо висновку відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 31853,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Зокрема, в акті перевірки відповідач вказує, що ТзОВ «Інтеркоттон» занизило податкові зобов'язань з податку на додану вартість на суму 7179,82 грн. внаслідок реалізації товару нижче собівартості, що податковий орган вважає використанням товару не в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми обов'язковою умовою для отримання платником податків права на включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум цього податку, сплачених постачальникам в ціні товарів (робіт, послуг), є їх подальше використання в оподатковуваних операціях в межах власної господарської діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності є її здійснення суб'єктами господарської діяльності в сфері громадського виробництва, скерованість на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг, результати цієї діяльності (продукція, роботи, послуги), які мають вартісний характер і ціновий вираз.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Враховуючи положення наведених норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено вище, у серпні 2013 року ТзОВ «Інтеркоттон» здійснило акційний розпродаж товарів у магазині в м. Кривий Ріг у зв'язку із закриттям цього магазину, отримавши відповідний дохід (виручку) від реалізації цих товарів, який був задеклароний і з нього були сплачені податкові зобов'язання, що, як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчить їх використання позивачем у власній господарській діяльності.

Також в акті перевірки податковий орган вказує, що ТзОВ «Інтеркоттон» занизило податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21802,55 грн. у зв'язку з безпідставним вибуттям виробничих та невиробничих запасів залишковою вартістю 109012,77 грн. з магазину в м. Кривий Ріг, який закривався.

Відповідно до п. 189.9. ст. 189 Податкового кодексу України у разі якщо основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій як платник податку, а також у разі переведення необоротних активів до складу невиробничих фондів, така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як постачання таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки.

Таким чином, даною нормою встановлено обов'язок платника податку нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість лише у випадку ліквідації виробничих або невиробничих фондів за самостійним рішенням такого платника, їх безоплатної передачі особі, не зареєстрованій платником податку на додану вартість, а також у разі переведення необоротних активів до складу невиробничих фондів.

Однак, як встановив суд і не спростовано відповідачем, у спірному випадку ТзОВ «Інтеркоттон» не приймало рішення про ліквідацію основних засобів, які знаходились в експлуатації у м. Кривий Ріг і не передавало безоплатно особі, не зареєстрованій платником податку на додану вартість, а прийняло рішення про їх переміщення в інший магазин товариства у м. Запоріжжя.

Факт переміщення зазначених основних засобів з магазину в м. Кривий Ріг в магазин в м. Запоріжжя підтверджується наданими позивачем обґрунтованими поясненнями та належними доказами, а саме наступними.

В м. Кривий Ріг ТзОВ «Інтеркоттон» експлуатувало основні засоби введені в експлуатацію під наступними інвентаризаційними номерами: № 00003 - торгове обладнання вартістю 104604,60 грн., отримане за накладною від 03.10.2011 року ДБМ-000001, введене в експлуатацію у м. Львові 01.12.2010 року та переміщене у м. Кривий Ріг, згідно з накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; № 00015 - торгове обладнання-підвісна стеля, отримане за накладною від 11.03.2011 року № 031101, введене в експлуатацію 31.03.2011 року згідно з накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів і наказом про введення в експлуатацію від 31.03.2011 року № 15-оз.; № 00014 - торгове обладнання, отримане відповідно до накладної від 23.03.2011 року № 232 та накладної від 23.03.2011 року № 233, введене в експлуатацію 31.03.2011 року згідно з накладними, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів та наказом про введення в експлуатацію від 31.03.2011 року № 14-оз; № 00165 - освітлення вартістю 38319,31 грн., отримане згідно з актами № № 64-66 за листопад 2012 року, введене в експлуатацію 28.11.2012 року згідно з актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів та наказом про введення в експлуатацію від 30.11.2012 року № 23-оз.

Ці ж основні засоби були переміщені в інший магазин торгової мережі позивача у м. Запоріжжя, де використовувались в господарській діяльності, що підтверджується інвентаризаційним описом основних засобів в цьому магазині від 31.12.2013 року, наказом директора підприємства від 02.11.2013 року № 12-оз «Про внутрішнє переміщення», актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 02.11.2013 року, про передачу основних фондів з магазину в м. Кривий Ріг у магазин в м. Запоріжжя (типова форма ОЗ-1), попереднім договором оренди нерухомого майна від 19.06.2013 року № 18, укладеним між ТзОВ «Інтеркоттон» (орендар) та ТзОВ «Аврора Девелопмент» (орендодавець) про оренду приміщень за адресами пр. Леніна, буд. 83-85 та вул. Горького 88-90, 90а у м. Запоріжжя. Також колегія суддів враховує, що переміщені з м. Кривий Ріг до м. Запоріжжя основні засоби (інвентарні номери 00015, 00014, 00165, 00003) є предметом застави в банку ПАТ АКБ «Львів» за договором застави майна від 04.03.2013р. У зв'язку із переміщенням зазначених основних засобів з м. Кривий Ріг у м. Запоріжжя, позивач листом від 06.11.2013 року № 06/11 повідомляв ПАТ АКБ «Львів» про здійснене переміщення.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки відповідача про вибуття (ліквідацію) основних засобів з магазину в м. Кривий Ріг є безпідставними і необґрунтованими, оскільки зазначеними вище документами підтверджується факт їх переміщення та експлуатації в магазині в м. Запоріжжя.

Також відповідач в акті перевірки вказує про безпідставне вибуття з магазину ТзОВ «Інтеркоттон» в м. Рівне основних засобів на залишкову вартість 14354,70 грн., внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2870,94 грн.

Так, ТзОВ «Інтеркоттон» 20.09.2011 року перемістило з м. Рівне в м. Суми основні засоби з наступними інвентарними номерами: № 00006 - торгове обладнання, отримане по накладній від 03.12.2010 року № 1231, введене в експлуатацію 03.12.2010 року згідно з накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; № 00027 - комплект торговельного обладнання, отриманого відповідно до накладної від 23.03.2011 року № 232 та накладної від 25.11.2010 року № 1191, введене в експлуатацію 01.12.2010 року згідно з накладними та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Зазначене обладнання переміщено із структурного підрозділу в м. Рівне у підрозділ в м. Суми на підставі наказу керівника підприємства від 20.10.2011 року № 25/1-оз, а факт наявності зазначених основних засобів у магазині в м. Суми підтверджується наданим позивачем інвентаризаційним описом від 31.12.2013 року № 4.

При цьому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про те, що акти приймання-передачі основних засобів від 20.09.2011 року директором ТзОВ «Інтеркоттон» Вовком А.В. підписано не у м. Суми, так як товариство не надало доказів його перебування 20.09.2011 року у відрядженні в цьому місті, що позбавляє зазначені акти сили первинних документів, оскільки, як правильно зазначив суд, відсутність документів про відрядження директора в м. Суми не є беззаперечним та достатнім доказом того, що він не перебував у м. Суми в день підписання вказаних актів, а також відповідач не надав жодних доказів їх підроблення чи недостовірності.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі № 813/6509/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркоттон» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 12.12.2016 року