Постанова № 63334752, 06.12.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 876/8285/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі за його позовом до Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради Сагайдак Ірини Володимирівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - Тернопільська міська рада, про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.09.2016, а.с.50-51) до Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради (далі - Управління), державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради Сагайдак Ірини Володимирівни (далі - Державний реєстратор), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер 15980745 від 23.09.2014 на підставі якого внесено запис №7089851 до державного реєстру речових прав про право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м.Тернопіль, вулиця Білецька, будинок 16 (далі - Адреса), приміщення 45 (далі - Рішення).

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що оскаржуване Рішення є протиправним, оскільки вважає, що спірне приміщення належить на праві спільної власності власникам квартир у цьому будинку, а відтак реєструвати право власності за Тернопільською міською радою (далі - Міська рада) на вказані приміщення державний реєстратор не мав права, та таким чином порушив особисті права його та інших співвласників будинку.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі №819/851/16 у задоволенні заявленого позову відмовлено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі покликається на обставини викладені у позовній заяві, та зазначає, що житловий будинок, в якому хоча б одна з квартир є приватною власністю, належить на праві спільної власності мешканцям цього будинку з моменту отримання свідоцтва про право власності на квартиру, та не може знаходитись ні в чиїй іншій власності, зокрема державній чи комунальній.

Міська рада у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що не було жодних підстав визначених чинним законодавством для відмови чи зупинення державної реєстрації на приміщення 45 за Адресою за Міською радою, а відтак Рішення є правомірним та не може бути скасованим.

Повністю погодитися із таким висновком суду не можна з таких міркувань.

Предметом даної справи є визнання протиправним та скасування Рішення органу державної влади про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а відповідачами - орган місцевого самоврядування та його посадова чи службова особа.

Водночас, п.1 ч.2 ст.18 КАС передбачено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Як вбачається із матеріалів справи, в судовому засіданні 09.08.2016 Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області (далі - ГУЮ) визнано неналежним відповідачем та в якості належних залишено лише Управління та Державного реєстратора.

Крім того, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.09.2016 позивач жодних вимог до ГУЮ не заявляв.

Таким чином, позовні вимоги, які є предметом апеляційного перегляду, заявлені у спорі між фізичною особою та органом місцевого самоврядування і його посадовою чи службовою особою, а отже, таку справу мав розглядами Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області, а не окружний адміністративний суд.

Зважаючи на це, апеляційний суд зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене неповноважним судом, оскільки Тернопільський окружний адміністративний суд після встановлення відповідачами Управління та Державного реєстратора на підставі п.2 ч.1 ст.22 КАС повинен був передати справу до іншого суду, якому така підсудна.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення по справі є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

Стосовно вирішення справи по суті, слід зазначити, що висновки суду першої інстанції в цій справі, відповідають фактичним обставинам справи та правильному правозастосуванню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником квартири №8 за Адресою, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 20.03.1997 №22094 (а.с.13).

23.09.2014 державним реєстратором реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Сагайдак І.В. (далі - Державний реєстратор-2) прийнято Рішення відповідно до якого за Міською радою зареєстровано право комунальної власності на 1/1 нежитлового приміщення, яке знаходиться за Адресою приміщення 45, загальною площею 18,2кв.м., що включає: 45-1 коридор пл.4,6кв.м.; 45-2 приміщ. пл.9,7кв.м.; 45-3 кладова пл.1,6кв.м.; 45-4 туалет пл.2,3кв.м. (а.с.14).

Підставою для виникнення права власності вказано рішення виконавчого комітету Міської ради народних депутатів від 25.10.1989 №486 «Про визнання права власності на житлові будинки, які знаходяться на балансі житлово-експлуатаційних контор управління житлово-комунального господарства» (далі - Рішення №486) та від 21.08.1990 №357 «Про перейменування вулиць міста Тернополя» (далі - Рішення №357), згідно яких вирішено визнати за виконкомом Міської ради право власності на ряд житлових будинків, які знаходяться на балансі житлово-експлуатаційних контор управління житлово-комунального господарства, серед яких житловий будинок по АДРЕСА_1, якому в подальшому присвоєно №16 по вул.Білецькій (а.с.18, 21-22).

Не погодившись із таким Рішенням, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Правовідносини, пов'язані із здійснення права власності, регулює Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV.

Частиною 1 ст.316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 ст.318 ЦК).

Згідно ст.327 ЦК у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ст.355 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом, як вказано у частині другій цієї статті.

На праві спільної сумісної власності, серед іншого, реалізовують своє право власності усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Згідно ч.2 ст.382 ЦК усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, ЦК передбачено спільну належність споруд будівлі власникам квартир, проте, таку належність встановлено лише щодо права власності на житло, оскільки зазначені відносини врегульовані однойменною главою 28 ЦК.

Норми даної глави ЦК та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлюють певні особливості виникнення та реалізації права власності та права користування щодо житлової нерухомості, проте, не можуть застосовуватися щодо нерухомого майна, яке не є житлом.

Проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до ст.2 цього Закону (в редакції чинній на час вчинення реєстраційних дій), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 затверджено «Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час вчинення реєстраційних дій) (далі - Порядок), який визначав перелік документів, які необхідно подати державному реєстратору для здійснення державної реєстрації прав.

Відповідно до п.36 цього Порядку для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього.

Згідно п.37 Порядку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є зокрема: рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Частиною 1 ст.20 Закону №1952-IV передбачено, що у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа, що було здійснено Державним реєстратором-2 при реєстрації права власності на нежитлове приміщення, розташоване за Адресою.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.9 Закону №1952-IV, державний реєстратор при проведенні державної реєстрації встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

За наслідками розгляду поданих документів державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав (п.2 ч.1 ст.9 Закону №1952-IV).

Статтею 22 Закону №1952-IV передбачено підстави зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.24 Закону №1952-IV визначено перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на приміщення 45 загальною площею 18,2кв.м. за Адресою уповноваженою особою Міської ради подано усі необхідні документи, а відтак у даному випадку у Державного реєстратора-2 не було жодних підстав для зупинення державної реєстрації чи відмови у такій державній реєстрації.

Слід погодитись із доводами суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів неправомірності дій Державного реєстратора-2 чи порушення порядку державної реєстрації, а також належних доказів порушення його законних прав.

Відповідні доводи апелянта є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог наведеного вище законодавства.

У даному випадку нежитлове приміщення, яке являється самостійним об'єктом цивільно-правових угод та тривалий час перебувало в користуванні різних суб'єктів господарювання на умовах укладених договорів оренди (а.с.66-85) не може вважатися спільною сумісною власністю власників квартир будинку за Адресою, оскільки таке ніколи не вилучалося із власності Міської ради.

Зокрема, 16.06.2016 Міською радою прийнято рішення «Про надання в безоплатне користування майна комунальної власності та внесення змін в рішення міської ради» (а.с.83), яким дане приміщення передано у безоплатне користування Громадській організації «Тернопільський меморіал» про що 23.06.2016 укладено договір позички (безоплатного користування) майна комунальної власності №4025 (а.с.84-85).

З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак прийняв оскаржуване судове рішення як неповноважений суд, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 12 грудня 2016 року.