Ухвала суду № 63334496, 07.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1136/16 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.

Оксененка О.М.,

при секретарі: Нікітіній А.В.

за участю:

представника позивача Тригубчука О.В.

представників відповідачів Рибак А.Ю., Сваток І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Престо» до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Престо», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві щодо неприйняття податкової звітності та зобов'язати податкові органи прийняти та зареєструвати податкову звітність днем її фактичного отримання.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, обидва відповідача подали апеляційну скаргу, в яких, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просять постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідачів доводи своїх апеляційних скарг підтримали і просили їх задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Престо» зареєстровано 25.12.2000 року як юридична особа та перебуває на обліку у ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС України у місті Києві.

17.12.2014 між ТОВ «Престо» та ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було укладено договір від 17.12.2014 № 171220141 про визнання електронних документів (реєстраційний номер 9072945559), предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Податкова звітність, що була подана товариством протягом січня-листопада 2015 року, контролюючим органом прийнята, однак, у грудні 2015 року при поданні податкових документів в електронному вигляді такі документи не приймалися, а в квитанції №1 зазначалося: «Виявлені помилки: Порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 №233, а саме: - ЄДРПОУ: 31286469. Можливо розірвано Договір про визнання електронної звітності».

У зв'язку з наведеним, 28.12.2015 ТОВ «Престо» засобами телекомунікаційного зв'язку через Єдине вікно подання електронної звітності ДФС України надіслало договір про визнання електронних документів, але і він не був прийнятий відповідно до квитанції №1 від 28.12.2015 у зв'язку із помилкою: «Помилка - договір не прийнято. Діє Договір про визнання електронних документів від 17.12.2014 № 171220141».

В подальшому, 15.01.2016 товариство отримало лист відповідача-1 від 15.12.2015 № 58226/26-39-10-01-14 «Про розірвання договору», яким повідомлено про розірвання договору від 17.12.2014 № 171220141 в односторонньому порядку, оскільки відповідно до довідки про встановлення місцезнаходження (місця проживання) від 10.12.2015 №3967 місцезнаходження ТОВ «Престо» не встановлено.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, як суб»єкт владних повноважень, не довів суду правомірності своїх дій, в той час, як позивач свої доводи довів і обґрунтував належним чином.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

Згідно з п. 1 р. 2 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № 233 від 10.04.2008, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011, платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Відповідно до п. 3 р. 3 договору від 17.12.2014 № 171220141, укладеного позивачем з ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, орган державної податкової служби зобов'язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку; забезпечити відправлення квитанцій на електронну адресу платника податків; забезпечувати зберігання і конфіденційність отриманих в електронному вигляді податкових документів.

Згідно з пунктом 4 розділу 6 цього договору, орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у прийнятті податкової звітності ТОВ «Престо», згідно квитанцій, стала виявлена помилка, а саме: «можливо, розірвано договір про визнання електронної звітності».

Разом з тим, статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, за змістом частин 1 та 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону, в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

В силу ч. 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до записів в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.12.2014 місцезнаходження позивача: 04119, м. Київ, вул. Дорогожицька, 1 (том 1, а.с. 32-39). Станом на 18.12.2015 відсутній запис про відсутність юридичної особи за юридичною адресою, натомість наявний запис про підтвердження відомостей про юридичну особу від 09.02.2015.

Слід зазначити, що договір від 17.12.2014 № 171220141 за домовленістю сторін не змінювався, не визнавався недійсним за рішенням суду, місце реєстрації Товариства також не змінювалося, як не надано і доказів того, що Товариство мало подавати новий посилений сертифікат. Отже, у ДПІ були відсутні правові підстави для одностороннього розірвання зазначеного договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у ухвалі від 18 жовтня 2016 року (справа № К/800/4395/16).

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно із вимогами пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) пункт 49.4 ПКУ доповнено абзацом другим такого змісту: «Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством».

В пункті 49.9 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.

За правилами п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку-фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно із пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Відповідно до пунктів 49.13 та 49.14 статті 49 Податкового кодексу України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; виключено; код товару згідно з УКТЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України, зокрема, передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування.

Згідно пункту 9 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (далі за текстом - Порядок №1246), причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є:

1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної;

2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами;

4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 Податкового кодексу України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.);

5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 1 р. 2 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № 233 від 10.04.2008, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011, платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Як уже установлено, у податкового органу були відсутні правові підстави для одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів від 17.12.2014 № 171220141, а відтак, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, податкові накладні підлягають реєстрації днем їх фактичного отримання податковим органом.

Оскільки, предметом розгляду в даній категорії справ є правомірність поведінки суб'єкта владних повноважень щодо неприйняття податкової звітності для реєстрації, належним способом захисту порушених прав та/або інтересів платника податків, у такому разі, є визнання неправомірним неприйняття податкової звітності для реєстрації.

У свою чергу, визнання неправомірним неприйняття податкової накладної для реєстрації тягне настання наслідків, передбачених у пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Отже, податкова накладна вважається прийнятою протягом того операційного дня, коли вона була надіслана платником податків для реєстрації.

Зважаючи на викладене, резолютивна частина судового рішення, яким задоволено позовні вимоги у справі, предметом оскарження в якій є протиправність неприйняття податкової накладної для реєстрації, з урахуванням вимог пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна містити висновок про визнання протиправним неприйняття податкової накладної для реєстрації, а також зазначення того, що податкову накладну потрібно вважати прийнятою та зареєстрованою протягом операційного дня, коли її було надіслано платником податку (із зазначенням дати).

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10 лютого 2016 року (справа № К/800/9192/14).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 09 грудня 2016 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Оксененко О.М.

Ісаєнко Ю.А.