Постанова № 63333739, 06.12.2016, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 р. Справа №818/1378/16

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Прімової-Крикуненко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/1378/16

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Сумської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Сумського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, в якій він просить визнати протиправними дії Прокуратури Сумської області при розгляді його скарги №281 від 03.10.2016р. такими, що порушують його право на звернення та отримання обґрунтованої відповіді, а також зобовязати відповідача повторно розглянути дану скаргу відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Свої вимоги мотивує тим, що 03.10.2016р. він звернувся до Прокуратури Сумської області зі скаргою №281, в якій повторив питання заяви №201 від 24.06.2016р. щодо проведення обшуку в помешканні ОСОБА_3 в с. Будиловка та просив провести службове розслідування по факту ненадання йому інформації за першим зверненням протягом 5 місяців з дня подання заяви. Проте, відповідач листом №04/2-2-р від 04.10.2016р. в порушення ст.7 Закону України «Про звернення громадян» переадресував його скаргу №281 від 03.10.2016р. до ОСОБА_4 місцевої прокуратури, тобто тому органу і посадовій особі, дії якої він оскаржував, та необґрунтовано послався на ст.303-307 КПК України, оскільки він просив забезпечити надання інформації, яка підтвердить або спростує наявність правопорушення, вчиненого працівниками правоохоронних органів чи суду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, повідомив, що 01.11.2016р. Прокуратура Сумської області надіслала йому листа №04/2/2-688-16, однак в ньому відсутні відповіді щодо усіх поставлених ним питань, крім пункту 3.1 з приводу законності проведення обшуку.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував (а.с.22-23), зазначивши, що 21.10.2016р. першим заступником ОСОБА_4 місцевої прокуратури скарга ОСОБА_1 як помилково спрямована була повернута до прокуратури області, яка листом від 01.11.2016р. №04/2/2-688-16 надала обґрунтовану відповідь на всі поставлені заявником запитання в межах визначеного ст.20 Закону України «Про звернення громадян строку», обчисленого з часу реєстрації звернення у прокуратурі області 03.10.2016р. Під час розгляду звернення позивача встановлено, що обшук у господарстві ОСОБА_3 проведено Лебединським МВ УМВС України у Сумській області за клопотанням слідчого, погодженого з процесуальним керівником, відповідно до ухвали суду та згідно з вимогами ст.ст.234-235 КПК України. За результатами вказаної процесуальної дії скарг від уповноважених на їх подання осіб не надходило, порушень вимог КПК України та конституційних прав громадян не допущено. Враховуючи, що ОСОБА_1 не надано документів, що підтверджують повноваження сторони у кримінальному провадженні, в рамках якого був проведений зазначений обшук, а також цього не встановлено за наслідками вивчення матеріалів кримінального провадження, позивачу повідомлено, що він не наділений правом на отримання інформації про хід досудового розслідування. Позивачу розяснено право на оскарження рішення, прийнятого за його зверненням. Таким чином, будь-яких порушень законодавства відповідачем допущено не було.

Заслухавши позивача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

03.10.2016р. позивач звернувся зі скаргою №281 до Прокуратури Сумської області (а.с.4), в якій просив:

- провести службове розслідування по факту переадресації обласною прокуратурою його скарги №217 від 15 липня 2016р. до ОСОБА_4 місцевої прокуратури, та не надання останньою вдруге необхідної йому інформації;

- вчинити дії, за яких притягнути працівників ОСОБА_4 місцевої прокуратури, винних у порушенні його конституційних прав на інформацію, до дисциплінарної та адміністративної відповідальності за відмову у наданні інформації, порушенні ст. 32, 34,40 Конституції України, Законом України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Крім того, ОСОБА_1 у поданій ним скарзі просив забезпечити надання йому наступної інформації:

3.1 Чи проводила Лебединська міліція чи прокуратура у 2012 - 2014 роках в помешканні ОСОБА_3 в с. Будилка несанкціонований (безпідставно та незаконно санкціонований) обшук, шукали зброю.

3.2 Чому після проведення незаконного обшуку, правоохоронні органи не повідомили громадянину ОСОБА_3 про його право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої цими діями.

3.3 Чи був причетний до цього випадку Будильський сільський голова ОСОБА_5, який ніби то «залагодив» цю справу, впросив ОСОБА_3 забути про цей випадок та не поширювати інформацію.

3.4 Чому працівники міліції чи прокуратури, які вчинили незаконний обшук залишаються непокараними, а протиправний вчинок приховується

3.5 Детальніше поінформувати про зазначений випадок, та назвати прізвища і звання осіб, які проводили обшук, а також особу, яка санкціонувала цей обшук.

3.6 Поінформувати про законність зазначеного обшуку, законність санкції на обшук, чи виправдались його результати, та чому ОСОБА_3 не компенсована моральна або матеріальна шкода.

Листом від 04.10.2016р. Прокуратура Сумської області направила керівнику ОСОБА_4 місцевої прокуратури ОСОБА_6 для розгляду звернення ОСОБА_1 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні та з інших питань (а.с.5).

ОСОБА_4 місцевої прокуратури від 21.10.2016р. №94-1006/16 скарга позивача у звязку з помилковим направленням на адресу ОСОБА_4 місцевої прокуратури була повернута начальнику відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Сумської області старшому раднику юстиції ОСОБА_7 для розгляду (а.с.25).

В подальшому Прокуратура Сумської області за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 направила на його адресу лист від 01.11.2016р. №04/2/2-688-16 (а.с.26), в якому зазначено, що «обшук в господарстві ОСОБА_3 проведено вищевказаним відділом поліції за клопотанням слідчого, погодженого з процесуальним керівником, відповідно до ухвали суду та згідно з вимогами ст.ст.234-235 КПК України.

За результатами вказаної процесуальної дії скарг від уповноважених на їх подання осіб не надходило, порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України та конституційних прав громадян не допущено»

Крім цього, повідомлено, що оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують повноваження сторони в указаному кримінальному провадженні, він не наділений правом на отримання інформації про хід досудового розслідування.

Одночасно роз'яснено, що відповідно до ст.222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому .вони визнають можливим.

За результатами перевірки заходи реагування не вживалась.

Також у відповіді вказано, що у разі незгоди з прийнятим рішенням позивач має право його оскаржити вищестоящому прокурору або до суду.

Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтями 5, 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст.ст.15,19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:

- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань);

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою рішень;

- вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

- у разі визнання заяви необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Також, ч.2, 3 ст.15 цього Закону встановлено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (ч.4 ст.7 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до ч.2 п.7.3. Регламенту Прокуратури Сумської області, затвердженого наказом прокурора Сумської області від 30.04.2015р. за №67, визначено, що звернення громадян та юридичних осіб, які надійшли до прокуратури області вперше і за ними не приймалися рішення керівниками місцевих прокуратур (первинні звернення) та в яких порушуються питання, що належать до компетенції органів прокуратури, працівниками відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів надсилаються до підпорядкованих прокуратур для вирішення.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.40), 15.07.2016р. ОСОБА_1 вже звертався до Прокуратури Сумської області зі скаргою щодо аналогічних питань, яка в подальшому була направлена до ОСОБА_4 місцевої прокуратури, проте остання не надала відповіді на викладені в ній питання з посиланням на відсутність у позивача належним чином оформлених повноважень у кримінальному провадженні (а.с.39).

Оскільки позивач вже вдруге звернувся до Прокуратури Сумської області із тих ще питань та раніше отримав відмову ОСОБА_4 місцевої прокуратури, то його скарга №281 від 03.10.2016 року неправомірно спрямована для вирішення ОСОБА_4 місцевою прокуратурою, з приводу дій працівників якої щодо надання необґрунтованої відповіді листом від 08.08.2016р. №94-1006вих-16 ОСОБА_1 у скарзі №281 просив провести службове розслідування та притягнути винних осіб до відповідальності.

Отже, Прокуратурою Сумської області протиправно направлено скаргу позивача від 03.10.2016р. керівнику ОСОБА_4 місцевої прокуратури ОСОБА_6 для подальшого розгляду.

З приводу змісту наданої відповідачем відповіді на питання позивача суд вважає наступне.

Відповідно до листа від 01.11.2016р. №04/2/2-688-16 (а.с.26) обшук в господарстві ОСОБА_3 проведено вищевказаним відділом поліції за клопотанням слідчого, погодженого з процесуальним керівником, відповідно до ухвали суду та згідно з вимогами ст.ст.234-235 КПК України.

Отже, позивачу надано відповідь на поставлені ним запитання у пунктах 3.1, 3.4 та 3.6 звернення, оскільки вказаним листом його повідомлено про проведення такого обшуку та про його законність, наявність клопотання слідчого, погодженого з процесуальним керівником, та необхідної ухвали суду, а тому працівники міліції та прокуратури, що його проводили і не могли бути притягнутими до відповідальності.

Крім того, прокуратурою у своїй відповіді зазначено, що за результатами вказаної процесуальної дії скарг від уповноважених на їх подання осіб не надходило, порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України та конституційних прав громадян не допущено, та повідомлено, що оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують повноваження сторони в указаному кримінальному провадження, він не наділений правом на отримання інформації про хід досудового розслідування, з посиланням на ст.222 КПК України.

Тобто відповідачем фактично надані відповіді на питання 3.2 та 3.6 скарги №281 від 03.10.2016р., оскільки позивачу була надана інформація про відсутність порушень прав громадян під час проведення обшуку, що виключає наявність підстав для компенсації моральної та матеріальної шкоди.

Щодо доводів ОСОБА_1 про необґрунтовану відмову у наданні йому інформації стосовно того, чи виправдались результати обшуку, не надання йому детальної інформації про зазначений випадок та стосовно порушення прав ОСОБА_3 з посиланням на п.4 ч.4 статті 21 Закону України «Про інформацією», згідно з якою до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості про стан правопорядку та факти порушення прав і свобод людини, необхідно відмітити, що позивач на даний момент не має статусу свідка, підозрюваного, потерпілого, а отже, запитувану ним інформацію з метою забезпечення повного, всебічного та обєктивного розслідування, а також таємниці слідства надавати йому немає підстав.

Зокрема, згідно зі статтею 20 Закону України "Про інформацію" за режимом доступу до інформації, вона поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом у свою чергу поділяється на конфіденційну, таємну та службову (ч.1 ст.21 Закону).

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами (ч.3 цієї ж статті).

Розголошення інформації, що є таємницею слідства, може призвести до дезорганізації роботи органів досудового слідства, негативно вплинути на всебічність, повноту й обєктивність розслідування кримінальної справи.

Так, відповідно до ст.222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Пункти 1.6, 1.7 Наказу Генеральної прокуратури України від 18.09.2015р. №218 встановлюють, що відповідно до статей 20, 21 Закону України "Про інформацію" слід запобігати поширенню інформації, яка містить державну чи будь-яку іншу таємницю або конфіденційні відомості, стосовно яких законодавством встановлено особливий порядок захисту. Інформацію про результати досудового розслідування у кримінальних провадженнях згідно зі статтею 222 Кримінального процесуального кодексу України оприлюднювати лише з дозволу слідчого або прокурора, який здійснює процесуальне керівництво за умови, що це не зашкодить швидкому, повному і неупередженому розслідуванню та не призведе до порушення прав учасників кримінального провадження.

Таким чином, інформація, що містить таємницю слідства, може бути надана лише з дозволу слідчого та відповідного прокурора в обсязі, який вони визнають можливим, та у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством.

Згідно зі ст.1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Частина ч. 1 ст. 222 КПК України вимагає, що відомості досудового розслідування можуть бути розголошені з дозволу слідчого або прокурора у конкретному кримінальному провадженні і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Тобто, слідчий та прокурор самостійно визначають, які саме відомості та на якій саме стадії досудового розслідування вони підлягають розголошенню.

Суд наголошує, що усі учасники кримінального провадження мають знати як свої права й обов'язки, так і бути обізнаними щодо можливої відповідальності за ті чи інші дії. Таємниця досудового розслідування - важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу. Тому забезпечення нерозголошення даних кримінального провадження є як однією з гарантій установлення істини, так і захисту прав і свобод людини.

Так, на конституційному рівні, у ст.32 Основного Закону (Конституції України) закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Керуючись положеннями Конституції України, КПК, у необхідних випадках, пов'язаних із таємницею приватного життя осіб, слідчий, прокурор попереджає учасників кримінального провадження, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості, а також роз'яснює наслідки незаконного їх розголошення.

Інші відомості, крім таємниці приватного життя, які не можна розголошувати, визначаються особисто слідчим, прокурором з урахуванням інтересів досудового розслідування.

У статті 387 Кримінального кодексу передбачено кримінальну відповідальність за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно-розшукову діяльність, даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, а також за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність.

Про нерозголошення даних досудового розслідування слідчий, прокурор має право попереджати будь-якого учасника кримінального провадження на стадії досудового розслідування, якому стали відомі відомості у зв'язку з його участю під час здійснення останнього.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 при зверненні до Прокуратури Сумської області щодо отримання інформації, яка є даними досудового розслідування по кримінальній справі, не надав до свого звернення відповідного, передбаченого Законом дозволу слідчого чи прокурора по такій кримінальній справі на отримання (розголошення) даних досудового розслідування у конкретному обсязі, зокрема щодо результатів проведеного обшуку.

Так, прийняття рішення щодо розголошення окремих відомостей досудового розслідування є відповідальним кроком особи, що здійснює кримінальне провадження, оскільки не можна повністю виключити настання негативних наслідків такого рішення. Тому, відповідне рішення з даного приводу повинна приймати конкретна особа - слідчий.

Згідно з ч.5 ст.40 КПК слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, але закон не визначає межі такої самостійності, тобто не встановлює чіткого переліку процесуальних рішень, які слідчий має право приймати самостійно і в разі настання негативних наслідків нести за це особисту відповідальність, передбачену законом.

Частиною 2 ст.36 КПК передбачено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів у процесі досудового розслідування у формі процесуального керівництва. Отже, прокурор здійснює одночасно дві функції: нагляд за додержанням законності і керівництво досудовим розслідуванням, що здійснює слідчий. Враховуючи це, рішення слідчого про розголошення окремих відомостей, на думку суду, має бути узгоджене з прокурором.

З метою попередження розголошення відомостей (даних) досудового провадження важливе значення має поняття і структура механізму нерозголошення. Так, суд вважає, що механізм недопустимості розголошення даних кримінального судочинства - це законодавчо санкціонований порядок організації фактично і юридично значимих дій уповноважених суб'єктів обирати й застосовувати правові засоби механізму кримінально-процесуального забезпечення недопустимості розголошення даних кримінального судочинства з метою захисту досудового розслідування, який розкривається через окремі елементи.

Так, згідно зі структурою механізму кримінально-процесуального забезпечення недопустимості розголошення даних кримінального судочинства, остання складається з таких елементів: 1) кримінально-процесуальні норми, які регулюють відкритість і закритість кримінального судочинства з метою забезпечення недопустимості розголошення даних у кримінальній справі; 2) правовідносини, що забезпечують реалізацію процесуальних норм в сфері захисту конфіденційної інформації; 3) правосвідомість, що міститься у внутрішній потребі в законослухняній поведінці у сфері забезпечення недопустимості розголошення даних у кримінальній справі; 4) рішення, що визначають зміст документів, які забезпечують нерозголошення даних у кримінальній справі; 5) юридична відповідальність за порушення учасником кримінального процесу обов'язку по нерозголошенню даних у кримінальній справі.

Отже, керуючись вимогами законодавства України, з метою необхідності збереження таємниці слідства, враховуючи те, що у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_1 не є стороною або учасником, не має відповідного, передбаченого законом, дозволу слідчого або прокурора по певній кримінальній справі на розголошення відповідних даних досудового розслідування, а також ним не надано документів, що підтверджують повноваження сторони у кримінальному провадженні, на його звернення від 03.10.2016р. Прокуратурою Сумської області з посиланням на вимоги кримінально-процесуального закону було надано відповідь про неможливість надання запитуваної в п.3.2 та п.3.6 інформації.

В даному випадку, це не означає, що позивач буде в подальшому позбавлений права отримати запитувану ним інформацію, що стосується кримінального провадження, по якому проводиться досудове розслідування, після усунення обставин, що перешкоджають наданню такої інформації, тобто закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Таким чином, позивачем не було надано суду допустимих доказів щодо представництва ним інтересів ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, відомості з досудового розслідування щодо якого позивач хоче отримати від прокуратури області.

Крім того, ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, а частиною 3 ст.32 Конституції України кожному громадянину надано право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

При цьому, необхідно відмітити, що зі змісту звернення позивача не зрозуміло, яким чином проведений в господарстві ОСОБА_3 обшук порушує його права, свободи та законні інтереси, і що відсутність у нього такої інформації перешкоджає їх реалізації.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, наведені вище обставини та вимоги закону підтверджують правомірність дій відповідача під час надання відповіді на пункти 3.2, 3.5 (в частині вимог позивача детальніше поінформувати про зазначений випадок) та 3.6, оскільки вони були вчинені на підставі, у спосіб та у межах повноважень, визначених законами України, тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Водночас суд вважає неправомірною відмову прокуратури у наданні відповіді на п.3.5 (в частині називання прізвищ та звання осіб, які проводили обшук, а також особи, яка санкціонувала цей обшук), оскільки таємницею досудового розслідування можуть бути самі відомості щодо вилученого майна, вказані у складеному за наслідками проведеного обшуку протоколі, а не прізвища осіб, що його здійснювали, адже їх розголошення не може завдати шкоди розслідуванню та не призведе до порушення прав учасників кримінального провадження.

Зокрема, ч.1 ст.234 КПК України передбачено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Отже, саме відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, є таємницею слідства.

Також на думку суду, відповідачем необґрунтовано не надана відповідь на пункт 3.3 скарги №281 від 03.10.2016р. (щодо причетності до цього випадку Будильського сільського голови ОСОБА_5О.), оскільки згідно з п.5 ч.4 ст.21 Закону України «Про інформацію» до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, та відповідно до ст.29 цього ж Закону інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу у розумінні ч.2 ст.29 Закону України «Про інформацію», серед іншого, вважається інформація, яка свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Враховуючи, що сільський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), яка обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом (ч.1, ч.2 ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні), то його можлива діяльність щодо впливу на результат розслідування кримінальної справи та як наслідок порушення Конституції або законів України, прав і свобод громадян, виступає предметом суспільного інтересу, внаслідок чого громадськість (жителі певного села - виборці) мають право знати таку інформацію, адже це є однією з підстав для дострокового припинення повноважень сільського голови (ч.2 ст.79 Закону №280/97-ВР).

Також, Прокуратура Сумської області в своєму листі від 01.11.2016р. №04/2/2-688-16 не надала відповідь на пункти 1 та 2 звернення ОСОБА_1 щодо проведення службового розслідування по факту ненадання йому інформації за першим зверненням протягом 5 місяців з дня подання заяви та притягнення винних осіб до передбаченої законом відповідальності.

Зокрема, пунктом 4.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 06.03.2012р. N20, про призначення службового розслідування чи службової перевірки уповноважені керівники органів прокуратури видають розпорядження, у якому визначаються одноособове або комісійне проведення розслідування чи перевірки, голова та члени комісії, мета, дата початку та закінчення розслідування або перевірки.

Приводами для проведення службового розслідування чи службової перевірки, в тому числі, можуть бути звернення громадян, народних депутатів України, керівників державних органів, інших підприємств, установ та організацій (п.6).

Керівник, який призначив службове розслідування чи службову перевірку, у п'ятиденний строк розглядає та затверджує висновок за її результатами (п.19).

Згідно з п.13 Інструкції у висновку службового розслідування чи службової перевірки зазначаються:

- посада, прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, стаж роботи в органах прокуратури та перебування на займаній посаді особи, стосовно якої вони проводилися;

- установлені достовірні відомості щодо обставин, які зазначені у пункті 10 цієї Інструкції;

- обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність чи знімають з працівника прокуратури безпідставні звинувачення або підозру у скоєнні правопорушення, ганебного вчинку;

- за наявності підстав пропозиції про застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення або іншого заходу реагування до особи, стосовно якої проводилося розслідування чи перевірка, вжиті або запропоновані заходи реагування стосовно інших посадових осіб органів прокуратури, пропозиції щодо необхідності прийняття за наслідками розслідування чи перевірки процесуальних рішень, припинення службового розслідування чи службової перевірки або їх продовження, а також пропозиції щодо осіб, на яких необхідно покласти контроль за виконанням прийнятого керівником прокуратури рішення за результатами розслідування чи перевірки.

Тобто результати проведення службового розслідування повинні бути викладені у відповідному висновку і полягають не лише у зазначенні вжитих або запропонованих заходів реагування стосовно посадових осіб органів прокуратури.

Особа, якій працівником прокуратури заподіяна моральна, фізична або матеріальна шкода, має право при проведенні службового розслідування чи службової перевірки давати пояснення, подавати клопотання, докази, скарги на дії особи, що проводить розслідування чи перевірку, а також отримувати інформацію про результати їх проведення (п.15).

Таким чином, позивачу повинна бути надана інформація про розгляд та затвердження висновку за результатом проведення такого розслідування із зазначенням установлених достовірних відомостей щодо обставин вчинення правопорушення; посади, прізвища, ім'я, по батькові, року народження, стажу роботи в органах прокуратури та перебування на займаній посаді особи, стосовно якої вони проводилися; обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність чи знімають з працівника прокуратури безпідставні звинувачення або підозру у скоєнні правопорушення, ганебного вчинку, а не лише інформації про не вжиття за результатами перевірки заходів реагування, як це вказав відповідач у своїй відповіді від 01.11.2016р.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобовязання Прокуратури Сумської області вчинити дії щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 №281 від 03.10.2016р. та надати обґрунтовані відповіді на питання, поставлені в пунктах 1, 2, 3.3, 3.5 (в частині називання прізвищ і звання осіб, які проводили обшук, а також особи, яка санкціонувала цей обшук).

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача компенсації за відрив від звичайних занять, витрат, повязаних з переїздом до іншого населеного пункту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.91 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Так, згідно з розрахунком позивача (а.с.35) він приймав участь у двох судових засіданнях від 16.11.2016р. та від 06.12.2016р., проте до суду подані лише чеки №347321 та №579507 від 16.11.2016р. на загальну суму 58грн.30коп., а не суму 118грн.30коп.

Згідно з наданого ОСОБА_1 розрахунком загальний розмір компенсації за відрив від звичайних занять складає 131грн.82коп. із розрахунку мінімальної заробітної плати 1450грн. у листопаді та грудні, однак слід зазначити, що розмір мінімальної заробітної плати з 01 грудня 2016р. становить не 1450грн., як це вказав позивач, а 1600грн., внаслідок чого розмір компенсації за відрив від звичайних занять має складати: 65,91грн. (за 16.11.2016р.) та 72,73грн. (1600/22 дні), всього 138грн.64коп.

Щодо вимог про компенсацію добових витрат у сумі 60 грн. суд зазначає, що у задоволенні вказаних вимог слід відмовити з огляду на незначну відстань між місцем проживання позивача та місцезнаходженням суду, а також на участь у судових засіданнях протягом нетривалого часу.

Згідно з ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, суд вважає, що підлягають стягненню на користь позивача витрати, враховуючи задоволення позовних вимог частково:

- пов'язані із прибуттям до суду, в сумі 29грн.15коп. (29,45+28,85)/2;

- компенсація за відрив від звичайних занять в розмірі 69грн. 32коп. (138грн.64коп./2),

разом 29,15грн.+69,32=98грн.47коп.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Прокуратури Сумської області щодо направлення скарги ОСОБА_1 №281 від 03.10.2016р. керівнику ОСОБА_4 місцевої прокуратури ОСОБА_6 для подальшого розгляду.

Зобов'язати Прокуратуру Сумської області в межах своїх повноважень вчинити дії щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 №281 від 03.10.2016р. та надати обгрунтовані відповіді на питання, поставлені в пунктах 1, 2, 3.3, 3.5 (в частині названня прізвищ і звання осіб, які проводили обшук, а також особи, яка санкціонувала цей обшук).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва,33, код 03527891) на користь ОСОБА_1 (21.08.1966р.н., мешканця вул. Центральна-115, с. Будилка Лебединського району Сумської області, код НОМЕР_1) компенсацію за відрив від звичайних занять в сумі 69грн.32коп. (шістдесят дев'ять грн. тридцять дві коп.) та 29грн.15коп. (двадцять дев'ять грн. п'ятнадцять коп.) витрат за проїзд до суду.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2016 року.

Суддя О.О. Осіпова