Постанова № 63332613, 08.12.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р.Справа № 915/2213/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Молодов В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився, повідомлений належним чином;

від відповідача: ОСОБА_1, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року про розстрочення виконання рішення суду

по справі №915/2213/15

за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

про стягнення заборгованості за договором поставки,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2015р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення грошових коштів в сумі 915836,59 грн., в тому числі 331935,28 грн. пені , 561522,48 грн. інфляційних та 22378,83 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.12.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

03.12.2013р. між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 1185/14-БО-22, за умовами якого позивач передав у власність відповідачу протягом січня-березня, жовтня-грудня 2014р. імпортований природний газ на загальну суму 19022895,85 грн.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобовязання за укладеним між сторонами по справі договором щодо своєчасної та повної оплати отриманого за цим договором природного газу.

У звязку з наведеним, позивач просить стягнути з відповідача 331935,28 грн. пені, 561522,48 грн. інфляційних та 22378,83 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 року по справі №915/2213/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 100 000 грн. пені, 444273,26 грн. інфляційних втрат, 22378,83 грн. 3% річних та 11978,81 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд врахував добровільне погашення заборгованості відповідачем, та зменшив суму пені з 331935,28 грн. до 100 000 грн.

Публічне акціонерне товариство (ПАТ) Миколаївська теплоелектроцентраль звернулося із заявою від 07.04.2016 р. № 09/602, з урахуванням уточнення від 11.05.2016 р., про розстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 р. в даній справі, яким вирішено про стягнення з ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль на користь публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі ПАТ НАК Нафтогаз України) за прострочення виконання грошових зобовязань за укладеним між ними договором поставки грошових кошів у загальній сумі 566652 грн. 09 коп., із яких: 100000 грн. пеня; 444273 грн. 26 коп. сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції; 22378 грн. 83 коп. 3 % річних, а також грошові кошти в сумі 11978 грн. 81 коп. на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором, на один рік, за наступним графіком:

-травень 2016 р. 48000 грн.;

-червень 2016 р. 48000 грн.;

-липень 2016 р. 48000 грн.;

-серпень 2016 р. 48000 грн.;

-вересень 2016 р. 48000 грн.;

-жовтень 2016 р. 48000 грн.;

-листопад 2016 р. 48000 грн.;

-грудень 2016 р. 48000 грн.;

-січень 2017 р. 48000 грн.;

-лютий 2017 р. 48000 грн.;

-березень 2017 р. 48000 грн.;

-квітень 2017 р. 50630 грн. 90 коп.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року заяву приватного публічного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль задоволено, розстрочено виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 р. і стягнення з публічного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль на користь публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України грошових кошів у загальній сумі 566652 грн. 09 коп., із яких: 100000 грн. пеня; 444273 грн. 26 коп. сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції; 22378 грн. 83 коп. 3 % річних; 11978 грн. 81 коп. грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором, здійснювати частинами, починаючи з травня 2016 року, так:

-травень 2016 р. 48000 грн.;

-червень 2016 р. 48000 грн.;

-липень 2016 р. 48000 грн.;

-серпень 2016 р. 48000 грн.;

-вересень 2016 р. 48000 грн.;

-жовтень 2016 р. 48000 грн.;

-листопад 2016 р. 48000 грн.;

-грудень 2016 р. 48000 грн.;

-січень 2017 р. 48000 грн.;

-лютий 2017 р. 48000 грн.;

-березень 2017 р. 48000 грн.;

-квітень 2017 р. 50630 грн. 90 коп.

При винесенні ухвали суд виходив з того, що відсутність у ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль на даний час грошових коштів в розмірі, необхідному для погашення існуючої заборгованості; те що боржник є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Миколаєва, оскільки забезпечує теплом та гарячою водою житлові будинки та квартири, школи, дошкільні заклади, лікарні, установи і організації, що фінансуються з державного бюджету, і банкрутство ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль може призвести до неможливості постачання споживачам м. Миколаєва теплової та електричної енергії.

Такі обставини суд визнав виключними, та вирішив, що рішення суду в даній справі може бути виконаним шляхом його розстрочення протягом строку, з урахуванням інтересів стягувача.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та відмовити у задоволенні заяви боржника про надання розстрочки виконання рішення суду, посилаючись при цьому на неповне зясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав доведеними, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначав, що суд першої інстанції не зазначив жодної підстави, яка могла б стати винятковою обставиною для відстрочки виконання рішення суду.

Порушення проти боржника справи про банкрутство, відсутність коштів на рахунках, відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення, на думку апелянта, не є тими виключними обставинами, які можуть стати підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Апелянт наголошує, що він сам знаходиться у тяжкому фінансовому стані, не має можливості розстрочити виконання рішень своїх контрагентів. Позивач розраховує на те, що вчасне виконання своїх зобовязань контрагентами перед позивачем, мінімізує ризик невчасних розрахунків стягувача за природний газ, зменшить можливі його фінансові втрати та позбавить необхідності залучати комерційні кредити для розрахунків.

Скаржник вважає, що суд прийняв позицію лише боржника і не врахував фінансовий стан позивача. Складна економічна ситуація в державні однаково стосується обох сторін договору, а збитки боржника в порівнянні зі збитками компанії є мізерними.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновків про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з такого.

Як вже зазначалося вище, Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 року по справі №915/2213/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 100 000 грн. пені, 444273,26 грн. інфляційних втрат, 22378,83 грн. 3% річних та 11978,81 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство (ПАТ) Миколаївська теплоелектроцентраль звернулося із заявою від 07.04.2016 р. № 09/602, з урахуванням уточнення від 11.05.2016 р., про розстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 р. в даній справі, яким вирішено про стягнення з ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль на користь публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі ПАТ НАК Нафтогаз України) за прострочення виконання грошових зобовязань за укладеним між ними договором поставки грошових кошів у загальній сумі 566652 грн. 09 коп., із яких: 100000 грн. пеня; 444273 грн. 26 коп. сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції; 22378 грн. 83 коп. 3 % річних, а також грошові кошти в сумі 11978 грн. 81 коп. на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором, на один рік, за наступним графіком:

-травень 2016 р. 48000 грн.;

-червень 2016 р. 48000 грн.;

-липень 2016 р. 48000 грн.;

-серпень 2016 р. 48000 грн.;

-вересень 2016 р. 48000 грн.;

-жовтень 2016 р. 48000 грн.;

-листопад 2016 р. 48000 грн.;

-грудень 2016 р. 48000 грн.;

-січень 2017 р. 48000 грн.;

-лютий 2017 р. 48000 грн.;

-березень 2017 р. 48000 грн.;

-квітень 2017 р. 50630 грн. 90 коп.

Заява обґрунтована тим, що ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль на даний час неспроможне виконати рішення суду в даній справі в повному обсязі через відсутність грошових коштів, унаслідок заборгованості бюджетних установ, організацій, населення та інших споживачів з оплати вартості спожитої теплової енергії.

Боржник стверджував про відсутність на даний час вільних грошових коштів та можливість їх отримання, зокрема у 2016-2017 роках, після погашення бюджетними установами, організаціями, населенням та іншими споживачами заборгованості з оплати вартості спожитої теплової енергії, в підтвердження чого до матеріалів справи додано довідки про кількість споживачів теплової енергії ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль та про заборгованість фізичних та юридичних осіб-споживачів теплової енергії, із яких випливає, що загальна сума заборгованості, яка має бути сплачена заявнику, станом на 01.03.2016 р. складала 61930379 грн. 95 коп.

Згідно акту звірки розрахунків з ДП Енергоринок, заборгованість останнього перед ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль за куповану ОРЕ електроенергію станом на 01.02.2016 р. становила суму 57352441 грн. 97 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Суд бере до уваги те, що п. 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Відповідно до вимог ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Положеннями п.7.1.2, 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Стаття 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

З наведеного вище випливає, що передумовою для розстрочки виконання рішення є наявність конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

У зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне її надання без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Питання щодо надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Дослідивши матеріали справи, та проаналізувавши викладені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість та доцільність надання ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» розстрочки виконання рішення у даній справі до квітня 2017 року, виходячи з наступного.

Як вбачається із статуту ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль», останнє є підприємством, 100% акцій якого належить державі.

Основною метою та предметом діяльності Товариства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва, а також виробництво та постачання електричної енергії до Державного підприємства «Енергоринок».

Згідно довідки про кількість споживачів теплової енергії ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль та про заборгованість фізичних та юридичних осіб-споживачів теплової енергії, загальна сума заборгованості, яка має бути сплачена заявнику, станом на 01.03.2016 р. складала 61930379 грн. 95 коп.

Згідно акту звірки розрахунків з ДП Енергоринок, заборгованість останнього перед ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль за куповану ОРЕ електроенергію станом на 01.02.2016 р. становила суму 57352441 грн. 97 коп.

При цьому, відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 р. № 217 Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, всі надходження на спеціальний рахунок Товариства, відкритий у вповноваженому банку для плати за теплову енергію від споживачів, розподіляються і першочергово перераховуються в частині вартості природного газу на спеціальний рахунок ПАТ НАК Нафтогаз України, а вже потім в частині виробництва, транспортування та постачання теплової енергії без урахування вартості природного газу - на поточний рахунок заявника.

Таким чином, більшість коштів, які надходять від споживачів як плата за спожиту теплову енергію, вповноваженим банком відразу ж перераховується до ПАТ НАК Нафтогаз України як плата за природний газ, а ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль перераховується лише залишок від зазначених коштів, за рахунок яких останнє має змогу гасити борги.

Отже, наявні матеріали справи свідчать про те, що несвоєчасне погашення заборгованості перед стягувачем сталося не з вини боржника, оскільки єдиним джерелом для оплати спожитого газу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, ЖБК та ОСББ, бюджетних установ та організацій, які несвоєчасно погашають свою заборгованість перед відповідачем.

За переконанням суду, заборгованість споживачів, за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, є об'єктивними обставинами, що і викликають недостатність у боржника коштів для погашення заборгованості одночасно і в повному обсязі.

Крім того, судова колегія приймає до уваги те, що станом на момент розгляду апеляційної скарги (08.12.2016 року) відповідач сплачував грошові кошти на рахунок позивача платіжними дорученнями від 26.05.2016р. на суму 48000 грн., від 23.06.2016р. на суму 48000 грн., від 20.10.2016р на суму 14400 грн., від 15.08.2016р. на суму 48000 грн., тобто сплачено навіть більше, ніж передбачено графіком.

Згідно акту звіряння розрахунків, станом на 31.08.2016р. заборгованість ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» перед ПАТ «Нафтогаз України» за договором №1185/14-БО-22 складає 434630,90 грн.

При цьому, відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 220 119,21 грн. згідно заяви ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» від 20.10.2016р.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що боржник не уникає від виконання рішення, а навпаки шукає способи погашення заборгованості перед позивачем, а також враховуючи інтереси сторін, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку щодо надання розстрочки виконання рішення, оскільки боржник повністю погасив основну заборгованість, а рішення стосується лише стягнення штрафних санкцій.

Судом встановлено, що боржник має важкий фінансовий стан, у тому числі внаслідок несплати боргів населенням, бюджетними установами та ДП «Енергоринок»; діяльність боржника спрямована на забезпечення теплом шкіл, дошкільних закладів, установ і організацій, що фінансуються з державного бюджету, житлових будинків, інших об'єктів, а тому є соціально значимою та винятковою, особливо у зимовий період; існує нагальна необхідність спрямовування наявних коштів на здійснення поточних розрахунків за природний газ та забезпечення безперервного виробничого циклу з метою забезпечення безаварійного виробничого процесу.

При цьому, судова колегія зазначає, що суд 1 інстанції врахував інтереси позивача, розстрочивши виконання судового рішення всього на один рік. При цьому, половина зазначеного строку вже сплинула.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що доводи скаржника щодо його скрутного фінансового становища, наявності значних збитків, інших обставин, які впливають на стан його підприємства і виключають можливість надання ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» розстрочки виконання судового рішення є голослівними і нічим не підтверджені.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, здійснивши оцінку обставин, якими відповідач обґрунтовував заяву про розстрочку виконання рішення суду, у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, а тому дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для надання розстрочки виконання рішення суду.

На даний час з наданих відповідачем доказів вбачається, що боржник належним чином виконує рішення суду, та погашає заборгованість перед позивачем.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла висновків про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», у звязку з чим ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, 105, 121 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року по справі №915/2213/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 12.12.2016 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

ОСОБА_3