Ухвала суду № 63330295, 07.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/7118/16 Головуючий 1 інст. - Салайчук С.М.

Справа № 646/3664/15-ц

Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Кокоші В.В., Міненкової Н.О.,

за участю секретарів - Лашаковій Д.І., Єременко О.В.

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» , третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28 вересня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ПАТ КБ «Надра» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог Банк вказував, що 30 липня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 (позичальником) та ОСОБА_4 (поручителем) був укладений кредитний договір за яким, ОСОБА_3 отримав в кредит 30 821,35 доларів США. Зобов'язання за договором належним чином не виконані, станом на 09 січня 2015 року сума заборгованості відповідачів складає 33 087,97 доларів США та 61 865,31 грн..

30.06.2011 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 (позичальником) та ОСОБА_4 (поручителем) був укладена додаткова угода №1 до кредитного договору, якою були внесені зміни у існуючи кредитні зобовязанн та змінено строк дії кредиту з 20.07.2015 р., інцевим терміном повернення кредиту - 20.01.2017 р..

Тому, ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової Ірини Олександрівни просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Банку суму заборгованості за договором "Автопакет" від 30 липня 2008 року та відповідно до додаткової угоди від 30.06.2011 року станом на 09.01.2015 р. у розмірі 33 087,97 доларів США та 61 865,31 грн.

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра», третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 вказував, що кредитний договір від 30 липня 2008 року є недійсним, бо кредит Банком був наданий в іноземній валюті, проте ліцензія на здійснення валютних операцій ПАТ КБ «Надра» не додана, а надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України заборонено. Крім того, при укладенні кредитного договору Банком були порушені вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», бо йому, як споживачу банківських послуг, не було надано інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, його не було попереджено про валютні ризики. Також, ОСОБА_3 зазначає, що окремий договір поруки не укладався, що порушує права поручителя та змішує правовідносини за договорами; у разі визнання недійсним договору від 30 липня 2008 року припинить свою дію і порука ОСОБА_4.

Тому, ОСОБА_3 просив суд визнати договір від 30 липня 2008 року, укладений між ним, ОСОБА_4 та ВАТ КБ «Надра» недійсним та стягнути з Банку на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн., а також витрати, пов'язані з проведенням експертизи.

Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28 вересня 2016 року позов ПАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 33 087,97 доларів США та 61 865,31 грн., Стягнуто з відповідачів на користь держави судовий збір по 1 827 грн. з кожного. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову Банку та задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, на недоведеність позовних вимог ПАТ КБ «Надра» та порушенням останнім при укладенні кредитного договору ЗУ «Про захист прав споживачів», що є підставою для визнання недійсним, укладеного між сторонами договору.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи первісні позовні вимоги та відхиляючи зустрічні суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором позивальником належним чином не виконані, а підстав для визнання кредитного договору недійсним не має.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 30 липня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_3 (позичальником) та ОСОБА_4 (поручителем) був укладений кредитний договір «Автопакет» за яким, ОСОБА_3 отримав в кредит 30 821,35 доларів США (а.с.6-9).

Так, згідно частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать, що станом на 09 січня 2015 року сума заборгованості за кредитним договором складає 33 087,97 доларів США та 61 865,31 грн., з яких:

-23 686,08 доларів США - заборгованість по кредиту;

-9 401,89 доларів США - заборгованість по відсоткам;

-58 172,83 грн. - заборгованість по пені;

-3 692,48 грн. - штраф за порушення умов додаткової угоди відповідно до п. 5.3 у розмірі 10%

У разі порушення забов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що просрочив, якщо він не приступив до виконання забов'язання або не виконав його у строк , встановлений договором або законом відповідно до вимог ч.1 ст. 611, ч.1 ст. 612 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення первісних позовних вимог.

Що стосується недійсності кредитного договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ст. 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Недійсними ОСОБА_3 вважає кредитний договір від 30 липня 2008 року з підстав надання кредиту в іноземній валюті, що є забороненим на території України, а також вказує, що при укладенні кредитного договору Банком були порушені вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», бо йому, як споживачу банківських послуг, не було надано інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, його не було попереджено про валютні ризики.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Матеріали справи свідчать, що укладаючи оспорюваний договір Банк мав Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій (а.с.172).

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму ВССУ №5 від 2012р., при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст. 215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, та ст. 18,19 ЗУ "Про захист прав споживачів".

Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Також, відповідно до положень п. п. 2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168 банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Згідно з п.п. 3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за №168 якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Матеріали справи свідчать, що договір кредиту від 30 липня 2008 року підписаний позичальником та поручителем на кожній сторінці.

Своїм підписом ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтвердили факт своєї згоди з усіма умовами договору.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позичальник та поручитель були ознайомлені з умовами кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостей щодо процентної ставки, комісії за надання та обслуговування кредиту, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить їх підпис на кожній сторінці оспорюваного договору.

Погодившись з усіма умовами Кредитного Договору, шляхом його підписання позичальник та поручитель взяли на себе усі валютні ризики, які виникають через застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку. При цьому, ще при підписанні Договору позичальник та поручитель були попереджені про дані ризики.

Отримуючи кредит в іноземній валюті, у позичальника, виникає зобов'язання повернути його у тій самій валюті у якій кредит був отриманий.

Пунктом 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» і виконана банком перед укладенням оспорюваного позивачем кредитного договору.

Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторонами додержано вимоги, необхідні для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про захист прав споживачів".

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на те, що судом не прийняті до уваги висновки експертизи, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до ч.6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу.

Під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів було задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про виклик у судове засідання експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Боркаріуса , який зробив висновок по судово-економічній експеризі. Експерт ОСОБА_6 підтвердив свій висновок в рамках експертизи №6180 від 05 серпня 2016 року. На усні питання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 експерт відповів, що задані у судовому засіданні суду апеляційної інстанції питання не були предметом дослідження під час експертизи, оскільки судом першої інстанції не ставились. Такі питання можуть бути вирішені при призначенні додаткової чи комісійної експертизи, про що судом було розяснено сторонам право останніх про призначення додаткової чи комісійної експертизи.

Проте, сторони такі клопотання не заявили.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Надра» та про відмову ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - В.В. Черкасов

Судді: В.В. Кокоша

Н.О. Міненкова