Ухвала суду № 63326764, 07.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/1421/16 Справа № 202/7037/16-к Слідчий суддя - Зосименко С.Г. Суддя-доповідач - Онушко Н.М.

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Судді - доповідача Онушко Н.М.

суддів Кондакова Г.В., Васецької В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Старовойтова Є.В.,

прокурора Дорошенка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року про арешт майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Фролова А.О., погоджене з прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Кіблицьким А.О. про арешт майна в межах кримінального провадження №12016040660002530, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань 09 листопада 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, задоволено частково, накладено арешт на всі кошти, які обліковуються (знаходяться) на всіх рахунках, в тому числі: №№ НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11; НОМЕР_12, які відкриті в ПАТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) та належать ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і.п.н. НОМЕР_1.

Зупинено видаткові операції з грошовими коштами, що надходять на вказані рахунки в банківській установі ПАТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) та зупинено видаткові операції з коштами, які надійшли на рахунки клієнта ОСОБА_2 та вже знаходяться на рахунку, за винятком видаткових операцій виключно з платежів до бюджетів всіх рівнів та державних цільових фондів.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження, а саме арешту майна, може привести до настання наслідків, передбачених ч.7 ст. 170 КПК України, а вказані грошові кошти містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та є об'єктом кримінально-протиправних дій, оскільки безпосередньо вказують на проведення безтоварних операцій.

Не погоджуючись з постановленою слідчим суддею ухвалою про арешт майна, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що ухвала слідчого судді винесена без достатніх на це підстав та з суттєвим порушенням норм кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню.

Вказує, що як вбачається з матеріалів, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є організаторами «конвертаційного центру», які надають суб'єктам господарської діяльності Дніпропетровського регіону послуги з мінімізації податків, безпосередньо здійснюють замовлення готівки та виготовляють для клієнтів «конвертаційного центру» звітну бухгалтерську документацію. Проте, вказані обставини є тільки припущенням слідчих органів та жодним чином не підтвердженні. Крім того, жодній особі в межах даного кримінального провадження не пред'явлено підозру. Також, відсутні обґрунтовані дані про завдану кримінальними правопорушеннями шкоду та заявлений в межах кримінального провадження цивільний позов.

Вважає, що судом не була визначена належна мета накладення арешту на майно, у зв'язку з недостатністю підстав для забезпечення відшкодування завданих збитків, зокрема наявності цивільного позову, у даному кримінальному провадженні не вбачається, а необхідність встановлення відомостей про обставини вчиненого кримінального правопорушення не є підставою для арешту майна згідно ч. 2 ст. 170 КПК України.

Вказує, що внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є самим доказом вчинення особою кримінального правопорушення. Крім того, про існування вказаного кримінального провадження йому стало відомо тільки після припинення роботи його банківської карти. Жодних документів, матеріалів, повідомлень або викликів йому не направлялось, пояснень щодо зазначених в ухвалі суду та клопотанні слідчого обставин, останнім не надавалось.

Зазначає, що жодних кримінальних правопорушень він не скоїв та не має жодного відношення до вищезазначеного правопорушення, крім того не має процесуального статусу, який дає підстави для арешту його майна згідно ч.ч.4-6 ст. 170 КПК України, а доводи слідчого про те, що відповідні готівкові грошові кошти є речовими доказами, мають характер нічим не підтверджених припущень.

Вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений ним з поважних причин, оскільки оскаржувану ухвалу було постановлено без його виклику та отримав її копію він тільки 18 листопада 2016 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді та порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, якою у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно відмовити.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали судового провадження, думку прокурора, який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи питання про дотримання ОСОБА_2 строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без його виклику, а отже за правилами ч.3 ст.395 КПК України строк її апеляційного скарження для останнього обчислюється з дня отримання ним копії даної ухвали, а саме з 18.11.2016 р. За викладених обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропущення строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду і вирішення питання про його поновлення.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо порушення норм кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

На підставі ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається з наданих матеріалів, об'єктивна сторона розслідуваного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, полягає у тому, що не встановлена особа внесла неправдиві відомості до господарських документів низки суб'єктів господарської діяльності.

Відсутні розумні підстави для висновку, що грошові кошти у безготівковій формі можуть бути речовими доказами вчинення такого злочину. Крім того, ОСОБА_2 не має процесуального статусу, за якого на його майно може бути накладений арешт у забезпечення конфіскації, спеціальної конфіскації, майбутнього відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

За викладених обставин колегія суддів доходить висновку про те, що арешт на грошові кошти ОСОБА_2 був накладений слідчим суддею за відсутності достатніх підстав для цього та з істотним порушенням вимог процесуального закону, що тягне необхідність задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 11 листопада 2016 року про арешт майна - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області Фролова А.О. про арешт майна - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: