Рішення № 63326021, 19.10.2016, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4500/16

№ 2/183/2462/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

19 жовтня 2016 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права користування в порядку спадкування за законом,

встановив:

подано позов ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, в якому позивач просив визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 20,680 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його син - ОСОБА_2, який був засновником ФГ «ОСОБА_3» та отримав 05 жовтня 2000 р. Державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 20,680 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Будучи спадкоємцем ОСОБА_2 першої черги за законом, та згідно рішення Новомосковського міськрайонного суду №183/1050/13ц від 17 червня 2013 року за позивачем визнані права засновника Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_3». Як спадкоємець та засновник Селянського (фермерського ) господарства «ОСОБА_3», позивач має намір використовувати земельну ділянку для господарської діяльності, в зв'язку з чим, виникла необхідність в оформленні права користування земельною ділянкою. Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, отримав відмову, в зв`язку з чим звернувся із позовом до суду.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, підстав неявки не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Від третьої особи надійшла заява, згідно з якою представник просила суд розглянути справу за її відсутності, не заперечила проти задоволення позову.

Згідно ч.1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача, який в наданій заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Рішенням 12 сесії ХХІІІ скликання Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 28 квітня 2000 року № 12-16/ХХІІІ ОСОБА_2 надано в постійне користування земельну ділянку, площею 20,680 га, розташовану на території Губиниської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, про що 05 жовтня 2000 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_3. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № НОМЕР_4.

У відповідності до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НОМЕР_5 від 01 серпня 2014 року, форма власності на зазначену земельну ділянку - державна. Землі віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення. На земельну ділянку встановлено право постійного користування ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2,син позивача, помер.

Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 лютого 2013 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №183/1050/13-ц від 17 червня 2013 року за позивачем визнані права засновника Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_3» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2

Розглядаючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 23 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса і оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За статтею 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В пункті 5.2. Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України, громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Так, на момент набуття спадкодавцем права користування земельною ділянкою діяли норми ЗК України 1991 року, у відповідності до ст. 7 якого, постійним користуванням визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності в тому числі і громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Ст.23 ЗК України 1991 року визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу (ст.ст.27 ЗК України 1991 року).

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 92 чинного на момент смерті спадкодавця ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування». Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Статтею 407 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Означена норма також узгоджується із положеннями глави 16-1 чинного ЗК України, якою, крім іншого встановлено положення щодо строку користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови, який не може перевищувати 50 років.

Також, за приписами ст. 141 ЗК України смерть особи - користувача земельної ділянки, не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Таким чином, за діючим на момент смерті спадкодавця законодавством, не передбачено можливості передачі у постійне користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб яка перебуває у державній або комунальній власності фізичній особі.

Зокрема, нормою ч.ч.4-5 ст.102-1 чинного ЗК України визначає, що строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України без укладання договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Водночас, як зазначено вище, право постійного користування земельними ділянками у спадкодавця виникло у 2000 році - до дати набрання чинності ЗК України (який набрав чинності з 01 січня 2002 року), а рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди на них.

У пункті 5.3. Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у контексті розвитку земельного законодавства, «поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу».

З наведеного вбачається, що громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною ділянкою, мають право продовжувати користуватись нею, і не ґрунтуються на нормах законодавства вимоги до таких громадян оформити право власності або ж укласти договір оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з гарантій, встановлених законами України і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 21 та 64 Конституції України права громадянина є непорушними та такими, що не можуть бути відчужені, вони також не можуть бути обмежені, крім випадків, прямо передбачених законом.

За приписом ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України (далі за текстом ЦПК України), який дублюється у ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оскільки земельна ділянка передана в постійне користування ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, позивач у відповідності до отриманої судом копії спадкової справи є єдиним спадкоємцем за законом - право користування зазначеною земельною ділянкою є об'єктом спадкування, та до позивача, як спадкоємця першої черги перейшло право постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті сина.

За таких обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215,224-226 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права користування в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, право постійного користування земельною ділянкою площею 20,680 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя Д.О. Парфьонов