Рішення № 63325338, 06.12.2016, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/3792/14-ц

провадження №2/176/237/16

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2016 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої - судді Павловської І.А.,

за участі секретаря Ніколенко М.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жовті Води в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, уточнивши вимоги якої, просить поновити його на роботі на посаді старшого викладача обласного комунального вищого навчального закладу ОКВНЗ «ІП Стратегія» з 19 листопада 2014 року, скасувавши накази № 251-к/тр від 17.11.2014 року, № 252-к/тр від 17.11.2014 року та стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85145,78 грн. за період з 19.11.2014 року по 05.12.2016 року, компенсацію за 41 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період з 29.10.2013 року по 29.08.2014 року в сумі 5370 гривень 59 копійок, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з 28.07.1993 року працював на посаді старшого викладача у вказаному вище навчальному закладі. Наказом №251-к/тр від 17.11.2014 року з 18.11.2014 року він був переведений з 1,0 ставки на 0,04 ставки старшого викладача кафедри «Менеджмент і соціальна робота». Наказом №252-к/тр від 17.11.2014 року звільнений з роботи через незгоду із істотними змінами умов праці.

Вважає своє звільнення незаконним за сукупністю підстав, передбачених п.п.2.3, 5.10 колективного договору та норм Законів України «Про вищу освіту», «Про освіту» «Про наукову і науково-технічну діяльність» КЗпП України. Зокрема, через те, що його звільнили на початку року, а не в кінці (п.15 додатку до кол.договору); відповідач здійснив прийом нових працівників, не забезпечивши продуктивної зайнятості працюючих (п.2.3); через порушення відповідачем права на захист професійної честі, гідності згідно п.18 додатку кол.договору). Також вказав, що його не повідомили про зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад, що в силу ст.32 КЗпП України стосується істотних умов праці. Також вказав, що він є членом Профспілки працівників освіти і науки України, а подання власника або уповноваженого ним органу про розривання трудового договору із ним на виборному органі профспілки у його присутності не розглядалось.

При цьому зазначає, що при звільненні відповідачем не в повному обсязі виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, а саме за період з 29.10.2013 року по 29.08.2014 року.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пославшись на доводи викладені у своїх письмових поясненнях, та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача, що діє на підставі довіреності №17 від 01.12.2016 року, у судовому засіданні позов не визнав, вважаючи що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. На думку представника, звільнення відбулось з дотриманням чинного законодавства, оскільки обсяг роботи зменшився, однак в межах посади, обумовленої трудовим договором, зміна розміру заробітної плати є обґрунтованою, так як це викликано організаційно-управлінськими заходами по раціональному та ефективному налагодженню праці в інтересах інституту. Позивач завчасно попереджений про істотні зміни умов праці і не погодився із ними, тому звільнений на підстав п.6 ст.36 КЗпП України.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, наданих особами, які беруть участь у справі. Кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із копії трудової книжки та наказу ректора інституту по особовому складу від 27.07.1993 року, позивач з 28.07.1993 року перебував у трудових відносинах з ОКВНЗ «ІП Стратегія» та з 07.09.2012 року обіймав посаду старшого викладача кафедри «Управління і підприємництва», яка у лютому 2013 року була перейменована у кафедру «Менеджменту та соціальної роботи» (а.с.11-13, 167).

Наказом №200-ос від 28.10.2013 року позивач переведений з 28.10.2013 року з 1 ставки старшого викладача кафедри менеджменту і соціальної роботи на 0,2 ставки ассистента тієї ж кафедри.

Наказом №201-ос від 28.10.2013 року відповідач звільнив позивача з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України із посиланням на те, що причиною звільнення є відмова позивача від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2014 року його було поновлено на роботі на посаді старшого викладача кафедри менеджменту та соціальної роботи Обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та невиплачену компенсацію за невикористану відпустку.

Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року.

Відповідно копії письмового попередження про зміну істотних умов праці від 17.09.2014 року ОСОБА_1 під підпис попереджений про зміну істотних умов праці, зокрема про те, що з 18.11.2014 року він буде переведений з 1,0 ставки на 0,04 ставки старшого викладача кафедри «Менеджмент і соціальна робота». Також йому роз'яснені положення ст.32 КЗпП України щодо права на свій розсуд погодитись з в.о.ректора ОКВНЗ «ІП Стратегія» про зміну істотних умов праці або відмовитися від продовження роботи в нових умовах; та положення п.6 ст.36 КЗпП України, що у разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір з ним буде припинено з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку згідно ст.44 КЗпП України (а.с.15).

Наказом №251-к/тр від 17.11.2014 року про переведення науково-педагогічних працівників, в тому числі і позивач, був переведений з 1,0 ставки на 0,04 ставки старшого викладача кафедри «Менеджмент і соціальна робота». Позивач із переведенням на 0,04 ставки не погодився про , що зазначив у наказі.(а.с.77-78).

Наказом в.о.ректора ОКВНЗ «ІП Стратегія» №252-к/тр від 18.11.2014 року позивач ОСОБА_1 звільнений 18.11.2014 року з посади старшого викладача на підставі п.6 ст.36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці (а.с.14).

В силу п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору, у тому числі, є і відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.

Поняття зміни істотних умов праці законодавцем зазначено у ч. 3 ст. 32 КЗпП України.

Так, до зміни істотних умов праці відноситься: зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше.

Зміна істотних умов праці допускається у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці і про те, що істотні умови праці зміняться працівник, дійсно має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Із системного аналізу ч. 3 ст. 32 КЗпП України суд приходить до висновку, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад він має попередити про це не пізніше ніж за два місяці працівника.

При цьому, на переконання суду, попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці роботодавець має чітко зазначити які ж саме істотні умови праці зміняться.

На думку суду, саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені, дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Аналізуючи зміст наказів №251-к/тр від 17.11.2014 рокута №252-к/тр від 18.11.2014 року, у яких позивач попереджався про погіршення умов праці, суд доходить висновку про те, що в них не зазначено жодної зміни істотних умов праці позивача, до яких відповідач планував вдатися, як і не зазначено із якими змінами в організації виробництва та праці це пов'язано.

В супереч закону відповідач видав і наказ №252-к/тр від 18.11.2014 року про звільнення позивача з роботи у зв'язку із відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, оскільки жодної зміни істотних умов праці на посаді старшого викладача кафедри менеджменту та соціальної роботи не відбулося, а позивач фактично відмовився від переведення з 1,0 ставки на 0,04 що всупереч його добровільному волевиявленню та всупереч вимогам ч. 1 ст. 32 КЗпП України здійснила адміністрація ОКВНЗ «ІП Стратегія».

Доводи представника відповідача про те, що позивач звільнений з роботи законно, оскільки не погодився працювати в інших, змінених істотних умов праці не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ним не доведена істотна зміна в організації виробництва, яка призвела до зменшення ставки старшого викладача ОСОБА_1 з 1,0 до 0,04 ставки.

Таким чином, із викладених обставин суд доходить висновку, що за цілою сукупністю порушень, позивач був звільнений з роботи не законно, а тому підлягає поновленню на своїй посаді з 19.11.2014 року.

Доводи позивача про те, що відповідач, звільняючи його з роботи припустився і інших порушень трудового законодавства, в тому числі не врахував його переважного права на залишення роботі з огляду на його кваліфікацію та стаж роботи, не отримав попередню згоду на його звільнення у первинного профспілкового комітету, судом до уваги не приймаються, оскільки позивач звільнений з роботи з підстав, які не передбачають такого обов'язку роботодавця.

Згідно ч.1,2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2014 року по 05 грудня 2016 року у розмірі 85145,78 грн.

Обґрунтовуючи свою вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 85 145,78 грн. позивач пояснив, що розрахунок цієї суми ним проводився виходячи із наступного (3471,33 грн./розмір середньомісячної заробітної плати/ х 24 /кількість місяців вимушеного прогулу/ =83 311,92 грн.) + (130,99 грн./розмір середньоденної заробітної плати/ х 14/кількість днів вимушеного прогулу/ =1 833,86 грн.)=85 145,78 грн.

Суд не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що зробив позивач та вважає за необхідне зробити самостійний розрахунок. В судовому засіданні встановлено, що позивач перебував у вимушеному прогулі з 19.11.2014 року по 05.12.2016 року включно, тобто 608 робочих днів. Згідно довідки ОКВНЗ «ІП Стратегія» середньоденний заробіток позивача на час звільнення складав 130,99 грн (а.с.173) і відповідно розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 79 641,92 грн. виходячи із розрахунку 608 роб.дн. х 130,99 грн.).Саме тому на користь позивача має бути стягнута зазначена сума.

Вирішуючи питання щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5370,59 грн. за період часу з 29.10.2013 року по 18.11.2014 року, суд виходить з наступного.

В силу ч.2 ст.9 Закону України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

У відповідності до ч. 2 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Таким чином, суд прийшов до висновку що ці вимоги мають бути задоволені у повному обсязі, оскільки відповідний розрахунок наведений позивачем, зокрема 130,99 грн. середньоденної заробітної плати помножено на 41 календарний день невикористаної відпустки, що складатиме 5370,59 грн. - відповідачем не спростований.

Крім того, у відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона має надавати суду докази на підтвердження свої вимог або заперечень.

Відповідач, не визнаючи вимог позивача і в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, жодного доказу на підтвердження своїх заперечень суду не надав.

Щодо вимог позивач про стягнення на його користь судових витрат, слід зазначити наступне. Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення , звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, суд у відповідності до ст. 88 ЦПК України, з урахуванням розміру задоволення судом позовних вимог позивача та з огляду на те, що при зверненні до суду він був звільнений від сплати судового збору вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. - по вимогам немайнового характеру та 850 грн. 13 коп. - по вимогам майнового характеру (1% від задоволених майнових вимог на зальну суму 85012,51 грн.), а всього 1093 грн. 3 коп.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. 32, п. 6 ч. 1 ст. 36, 83 КЗпП України, і на підставі ст.ст 10,11, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до обласного комунального вищого навчального закладу «Інститут підприємництва «Стратегія» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати наказ №251-к/тр від 17.11.2014 рокута наказ №252-к/тр від 18.11.2014 року,видані в.о. ректора Обласного комунального вищого навчального закладу "Інститут Підприємництва "Стратегія" ОСОБА_3.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого викладача кафедри менеджмента та соціальної роботи обласного комунального вищого навчального закладу "Інститут Підприємництва "Стратегія" з 19.11.2014 року.

Стягнути з обласного комунального вищого навчального закладу "Інститут Підприємництва "Стратегія" на користь ОСОБА_1 85012 (вісімдесят п'ять тисяч дванадцять) гривен 51 копійок, із яких: 79 641 (сімдеят дев'ять тисяч шістсот сорок одна) гривня 92 копійок - в рахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5370 (п'ять тисяч триста сімдесят ) гривен 59 копійок - в рахунок невиплаченої компенсації за невикористану відпустку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з обласного комунального вищого навчального закладу "Інститут Підприємництва "Стратегія" на користь держави 1093 грн. 3 коп. судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допустити до негайного виконання, останнє у розмірі середньомісячного заробітку ОСОБА_1 - 3471 (три тисячі чотириста сімдесят одна) гривня 33 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області.

Суддя Жовтоводського міського суду І.А.Павловська