Ухвала суду № 63323445, 06.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 року м. Київ К/800/20214/15

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Тарон» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року по справі № 1170/2а-398/12 за позовом Малого приватного підприємства «Тарон» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Тарон» звернулось до суду з позовною заявою до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.11.2011 року №0001282310.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення рішення від 16.11.2011 року № 0001282310, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 170784,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 13619,00 грн., став акт перевірки №138/23-1/13758371 від 08.11.2011 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України шляхом заниження податку на додану вартість за період з 01.05.2011 року по 31.07.2011 року всього в розмірі 170784,00 грн.

Зазначений акт перевірки був оформлений податковим органом внаслідок проведеної з 01.11.2011 року по 02.11.2011 року документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинам із ПП «Гімалая» та ПП «Потенца» за період з 01.05.2011 року по 31.07.2011 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» 16 липня 1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції.

Відповідно до п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, з урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки апеляційного суду про те, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується.

Зокрема, у позивача відсутні угоди (контракти) на придбання товарів та надання послуг його контрагентами в письмовій формі; товарно-транспортні накладні для встановлення факту поставки товару контрагентами ПП «Гімалая» та ПП «Потенца», у яких постачальником товарів (послуг) був ТОВ «Євросвіт», який також, як і вказані контрагенти позивача, не мав майна, трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, яке економічно необхідно для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що: директор та засновник ПП «Гімалая» та ПП «Потенца» є єдиною працюючою особою на вказаних підприємствах; у власності ПП «Гімалая» та ПП «Потенца» немає ні нерухомого майна, ні автотранспорту, що підтверджено письмовими відповідями Обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» та Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства Внутрішніх справ в Кіровоградській області; не отримувалися ПП «Гімалая» та ПП «Потенца» також ліцензії, патенти та дозволи, відповідно яких вони б мали право на здійснення господарської діяльності.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Тарон» відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року по справі № 1170/2а-398/12 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Веденяпін О.А. підпис Юрченко В.П.