Ухвала суду № 63322556, 24.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 року м. Київ К/800/10054/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашко О.І., Веденяпіна О. А.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Електроконтракт-Захід" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Електроконтракт-Захід" (далі - ТОВ „Електроконтракт-Захід") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ДПІ у Шевченківському районі м. Львова подано касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Денікс Груп" за період з 2012 по 2014 рік. За результатами перевірки складено акт №26/5/13-07-22-08-09/23272445 від 23 січня 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит по розрахунках з ТОВ „Денікс Груп", занижено податок на додану вартість за червень 2014 року у сумі 20617, 18 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000552208/11 від 13 лютого 2015 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 30925, 77 грн.: (основний платіж 20617, 18 грн., штрафні (фінансові) санкції 10308, 59 грн.).

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та включення сум обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником.

У відповідності із п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Господарські операції із зазначеним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не спростовано фактичне виконання господарських операцій з поставки позивачу товару. Факт оплати позивачем вартості отриманих товарів та послуг підтверджується копіями банківських виписок та платіжними дорученнями.

Крім того, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовує.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко О. А. Веденяпін