Ухвала суду № 63322555, 24.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 року м. Київ К/800/13893/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О.І., Юрченко В. П.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Приватного підприємства „Добробут ВВ" на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства „Добробут ВВ" до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство „Добробут ВВ" (далі - ПП „Добробут ВВ") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі -ДПІ) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів ПП „Добробут ВВ" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Фірма „Володар" за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки складено акт №1780/2330/34023229 від 18.08.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість в грудні 2010 року у сумі 536807, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001362330 від 01.09.2011, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 671009, 00 грн.: (основний платіж 536807, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції 134202, 00 грн.).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України „Про податок на додану вартість" передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в Податковому кодексі України.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що ПП „Добробут ВВ" за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року мав господарські операції з ПП „Фірма „Володар".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані до перевірки позивачем первинні документи по господарських операціях з зазначеним вище контрагентам відповідають вимогам встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" але не є достовірними доказами факту поставки товарів, адже сам факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і його контрагентом, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки товарів, послуг тим виконавцем (постачальником), який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що під час розгляду справи, додаткових пояснень, документів, що спростовують вищевказані факти та доводять реальність вказаних господарських операцій позивачем не надано. Таким чином, зібрані докази свідчать про те, що надані для перевірки паперові носії за формою первинних документів та наведені в них відомості не відповідають фактичним обставинам справи, та відповідно не можуть бути підставою для відображення в податковому обліку витрат, а тому у ПП „Добробут ВВ" немає права на відображення в податковому обліку наслідків таких операцій.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що відповідач при винесенні податкового повідомлення-рішення № 0001362330 від 01.09.2011 року діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ПП „Добробут ВВ".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Добробут ВВ" залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко В. П. Юрченко