Ухвала суду № 63322492, 17.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року м. Київ К/800/22138/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Веденяпіна О.А., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства „Люботинський завод „Продтовари" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство „Люботинський завод „Продтовари" (далі - ПАТ „Люботинський завод „Продтовари") звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС (далі - СДПІ у м. Харкові) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів СДПІ у м. Харкові подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2015 року позивача. За результатами перевірки складено акт №100/28-09-42-10/24486154 від 20.03.2015 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.6 ст. 198, п. 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету на суму 368366, 97 грн.

Податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем у зв'язку зі змінами в податковому законодавстві не мав права включати в податкову декларацію за січень 2015 року податкові накладні, які були складені в звітних податкових періодах 2014 року.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000009420 від 17.04.2015, яким позивачеві збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 552550, 50 грн.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару (послуг), до податкового кредиту виникає у платника податків в разі підтвердження вказаної суми ПДВ податковою накладною, належним чином оформленої відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, таке право виникає у платника податку в звітному періоді в момент придбання товару (послуг) та виписування постачальником податкової накладної, а не в момент відображення суми ПДВ у складі податкового кредиту у податковій звітності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року.

Фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті висновок про те, що позивач не включив у звітному податковому періоді до податкового кредиту суми ПДВ на підставі отриманих податкових накладних у відповідні періоди 2014 року, оскільки новою редакцією п. 198.6 ст. 198 ПК України, яка діє з 01.01.2015 року право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту на підставі податкової накладної в іншому періоді, ніж така податкова накладна виписана, на думку контролюючого органу, не передбачено.

Згідно з Законом України Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи № 71-VIII від 28.12.2014 року (дата набрання чинності - з 01.01.2015 року) п. 198.6 ст. 198 ПК України викладено в наступній редакції:

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

- ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної;

- для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;

- для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.»

З огляду на те, що спірні відносини з приводу виникнення права платника податку на формування податкового кредиту виникли саме в вересні-грудні 2014 року, а також наявності права на включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (відповідно до чинного на час винесення спірних правовідносин законодавства), суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку застосовуванню підлягають норми податкового законодавства, що діяли на момент виникнення правовідносин (в вересні-грудні 2014 року).

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що відсутність законодавчих обмежень в часі у платника податків на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ у наступних звітних періодах, ніж тих, у яких виписані податкові накладні, не позбавляє платника податку на включення до складу податкового кредиту відповідних сум за такими податковими накладними, якщо дотримано вимоги щодо належного їх оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не оспорюється відповідачем, що зазначені податкові накладні оформленні з дотриманням вимог податкового законодавства.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушень позивачем вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України та правомірності формування у податковому обліку суми податкового кредиту за січень 2015 року з урахуванням податкових накладних складених у 2014 році.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.А. Веденяпін О.І. Степашко