Ухвала суду № 63321489, 07.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27716/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Епель О.В.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2016 року по справі за його позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2015 року № 0044581701, № 0044661701 та вимоги від 04.12.2015 року № Ф-0044621701 про сплату боргу (недоїмки).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та просить постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 07.08.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.11.2015 року № 6609/26-51-17-01/НОМЕР_3.

Перевіркою встановлено, що:

ФОП ОСОБА_2 безпідставно занизив валовий дохід у 2014 році, а саме: у період з 13.06.2014 року по 31.12.2014 року позивач отримав дохід у сумі 5500,00 грн. (без ПДВ), який не відобразив в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік. При порівнянні банківських виписок та даних форми № 1-ДФ з податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2014 рік встановлено, що ФОП ОСОБА_2 при визначенні суми валового доходу за 2014 рік безпідставно занизив валовий дохід на суму 5500,00 грн. (без ПДВ), який отримав від: ПзІІ «Імперія Табако Юкрейн» в сумі 3500,00 грн. (без ПДВ) та ПП «Парадігм консалтінг групп» в сумі 2000,00 грн. (без ПДВ), у зв'язку з чим безпідставно занизив валовий дохід за 2014 рік на суму 5500 грн. (без ПДВ), чим порушено п. 177.1 ст. 177 ПК України;

в порушення п. 176.1 ст. 176, п.177.1, п.177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України ФОП ОСОБА_2 безпідставно занизив оподатковуваний дохід на загальну суму 1099673,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на суму 183940,11грн., а саме: за 2013 рік на суму - 14422,56 грн. та за 2014 рік на суму - 169517,55 грн.;

відхилення зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 93404,76 грн., а саме за 2013 рік в сумі 7184,98 грн., за 2014 рік в сумі 86219 грн. призвело до порушення ч. 2 ст.6, ч.2, ч.3 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» виявлено, що потягнуло заниження єдиного внеску на вказані суми

ФОП ОСОБА_2 в порушення вимог п. 187.1 ст.1 87 ПК України занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 11.05.2014 року по 31.12.2014 на суму 155364,20 грн..

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних:

податкового повідомлення-рішення від 04.12.2015 р. № 0044581701, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фіз.осіб» за основним платежем у сумі 183940,11 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 46155,03 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 04.12.2015 р. № 0044661701, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем у сумі 155364,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 38841,05 грн.;

вимоги від 04.12.2015 р. № Ф-0044621701, відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 93404,76 грн.

Судова колегія пристає на позицію суду першої інстанції щодо правомірності спірних рішень та вимоги, виходячи з наступного.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регламентується положеннями ст. 177 ПК України.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Апелянт посилається на те, що розмір понесених та задекларованих ним валових витрат за період грудня 2013 року - грудня 2014 року, який не визнаний ДПІ, був сформований за результатами господарських відносин із ТОВ «Мегаполіс-Україна» на підставі договорів поставки № 24077-КЕ/14 від 22.09.2014 р. та № 1025-КЕ/13 від 17.09.2013 р.

В свою чергу, матеріали справи місять лише копію договору поставки № 24077-КЕ/14 від 22.09.2014р., відповідно до умов якого ТОВ «Мегаполіс-Україна» (продавець) зобов'язувався передати тютюнові вироби у власність ФОП ОСОБА_2 (покупець) відповідно до замовлення (замовлень), а покупець зобов'язувався приймати та оплачувати товар. Оригінал вказаного договору на вимогу суду першої інстанції апелянтом надано не було, що правомірно було розцінено судом першої інстанція як сумнівний правочин.

Більш того, згідно п. 3.1 вказаного договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення покупця. Всупереч цьому, матеріали не місять такого замовлення товарів, тоді як за умовами договору вони є обов'язковими та відповідно до яких здійснюється безпосередньо доставка.

Пунктом 3.8 Договору передбачено, що факт поставки товару підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку..

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. N888. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак, наявні у матеріалах справи видаткові накладні, оформлені власне на різну продукцію та з різними постачальниками, не місять особистих підписів або інших даних осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, як з боку постачальника, так і з боку покупця, що вказує на відсутність такого обов'язкового реквізиту первинного документу, передбаченого ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, на деяких документах також відсутня назва такого документа, дата і місце його складання.

Більше того, переважна частина видаткових накладних стосується періоду до укладення договру постаки. Сама податкова накладна не дає змоги ідентифікувати її відносно якогось договру, оскільки не містить зазначення, на підставі якого правочину вона виписана. Податкові накладні взагалі відсутні.

Наведене вище у своїй сукупності дає підстави погодитися з твердженнями суду першої інстанції щодо юридичної дефектності таких накладних для цілей формування бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку. До того ж, зі змісту вказаних документів вбачається наявність у них значної кількості виправлень від руки та інших коригувань, що загалом не дає змоги дослідити дійсний обсяг господарських операцій за такими документами для цілей встановлення розміру витрат, понесених платником податків.

Також, матеріали справи не місять безпосередньо платіжних документів (платіжних доручень чи банківських виписок), з яких би вбачалося здійснення останнім у 2013-2014 роках оплати за придбання товарів у загальному розмірі 1094173,00 грн., зокрема: за 2013 рік в сумі - 86188,00 грн. та за 2014 рік в сумі - 1007985,00 грн., та понесенням у зв'язку з цим спірних сум витрат. При цьому, посилання апелянта на готівковий розрахунок за придбані товари не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Таким чином, відсутність вказаних базових первинних документів не дає можливості прийти до висновку про реальне здійснення (фактичне виконання) господарських операцій та правомірність відображення таких операцій у податковому обліку платника податків, дослідити дійсний обсяг витрат, понесених позивачем у спірному періоді, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Наведене вище свідчить, що всі первинні документи, якими апелянт підтверджує виконання договору поставки не містять інформації, що давала б можливість конкретно ідентифікувати виконану роботу, а це вказує на «розмитість» поставки товару та фактичне її виконання «на папері» без реального настання наслідків для сторін договору.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільна-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може маги місце навіть за відсутності цивільна-правових чи господарська-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок, наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Апелянт зауважує на протиправності висновку суду першої інстанції щодо обов'язкової наявності товарно-транспортних накладних при укладенні договору поставки, оскільки, на його думку, такий обов'язок виникає лише у випадку укладення договору перевезення.

Колегія суддів не може пристати на таку позицію апелянта, оскільки висновок суду першої інстанції щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом було зроблено не лише за відсутності ТТН, а з огляду на встановлені недоліки у оформленні первинних документів, а також їх відсутності.

Відповідно до п. 3.3 згаданого вище договору поставка здійснюється або транспортом продавця, або транспортом покупця (EXW - склад продавця, або CPT - склад покупця).

Тобто, оскільки поставка товару здійснювалася шляхом транспортного перевезення, то наявність ТТН могли б підтвердити реальність вчинення договору поставки, а тому відсутність даних накладних правомірно зазначено судом першої інстанції як додаткове підтвердження фіктивності цього правочину. При цьому, апеляційна інстанція також враховує відсутність доказів реальності поставки товарів ТОВ «Мегаполіс-Україна» на користь позивача, зокрема, доказів фактичного перевезення, відвантаження, отримання товару.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

За таких обставин апеляційна інстанція не може не погодитися з доводами суду першої інстанції про безтоварність операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом, оскільки надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій позивача з його контрагентами та факт їх використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом. Отже, позивачем неправомірно було занижено податок з доходів фізичних осіб.

Правомірним є також висновок суду першої інстанції про заниження у 2014 році ФОП ОСОБА_2 валового доходу на суму 5500,00 грн. (без ПДВ) у зв'язку із отриманням від ПзІІ «Імперія Табако Юкрейн» та ПП «Парадігм консалтінг групп» грошових коштів. При цьому апеляційна скарга не містить навіть згадки про дані обставини, не кажучи про спростування такого твердження.

Окрім того, з матеріалів справи слідує, що під час перевірки та на час розгляду справи у суді першої, як і в суді апеляційної інстанцій, не надавалася книга обліку доходів і витрат за період 2013-2014 років, де має відображатися, крім іншого: сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу; сума чистого оподатковуваного доходу. Дані Книги заповнюються та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи (п. 9 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міндоходів України від 16.09.2013 № 481).

Відтак, в силу п. 44.6. ст. 44 ПК України вказаний документ, на підставі якого формуються, крім іншого, витрати, вважається відсутнім.

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на суму 183940,11грн., а відтак правомірними є доводи суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2015року № 0044581701.

Також, оскільки судова колегія погодилася з висновками суду першої інстанції щодо завищення витрат та заниження доходу, то наявні підстави для висновку про порушення позивачем вимог ч.2 ст.6, ч.2, ч.3 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та нарахування у зв'язку з цим єдиного соціального внеску за результатами перевірки, а відтак, відповідно, відсутні підстави для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 04.12.2015р. №Ф-0044621701.

Що стосується нарахування позивачу зобов'язань по податку на додану вартість, вирішуючи правомірність такого нарахування, колегія судддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 181.1. ст. 181 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно із п. 183.1. ст.183 ПК України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу (п. 183.2 ст.183 ПК України).

У той же час, положеннями п. 183.10 ст.183 ПК України передбачено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно із пп. а) п. 193.1. ст. 193 ПК України (в редакції Закону від 27.03.2014 р. N 1166-VII) основна ставка податку встановлюються від бази оподаткування та становить 20 відсотків

Таким чином, обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, нараховувати та сплачувати такий податок виникає, починаючи з періоду, в якому сукупний обсяг оподатковуваних операцій такої особи за останні 12 місяців перевищив 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість).

З матеріалів справи слідує, що у перевіряємий період ФОП ОСОБА_2 платником податку на додану вартість не реєструвався. У період з 01.12.2013 по 30.04.2014 ФОП ОСОБА_2 отримав дохід у сумі 356039,00 грн. (без ПДВ), що також підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями про майновий стан і доходи за 2013-2014 роки.

Таким чином, у зв'язку з перевищенням за останні 12 місяців загального обсягу продажу у 30 000 грн., у відповідності до вимог п. 181.1 ст. 181 ПК України у позивача з 11.05.2014 р. виник обов'язок нарахування та сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

З огляду на те, що ФОП ОСОБА_2 за період з 11.05.2014р. по 31.12.2014р. отримав дохід у сумі 776821,00 грн., що не заперечується апелянтом, а тому ДПІ правомірно нараховано позивачу податок на додану вартість у розмірі 20% від суми обсягу продажу товарів за період з 11.05.2014 по 31.12.2014 у розмірі 155 364,20 грн.

Отже, відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2015р. №0044661701, що і було встановлено судом першої інстанції.

Правомірними є також доводи суду першої інстанції, що оскільки предметом перевірки не було дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, а порушення позивачем обов'язку зареєструватися платником податку на додану вартість та нараховувати і сплачувати у зв'язку із цим даний податок у спірному періоді були виявлені податковим органом під час проведення перевірки правильності формування доходів та витрат останнього, а відтак положення Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», є безпідставними та не забороняли ДПІ визначити позивачу грошове зобов'язання зі сплати ПДВ у зв'язку із встановленими порушеннями.

Варто зауважити, що апеляційна скарга не містить спростувань даної позиції Окружного адміністративного суду м. Києва, що фактично розцінюється апеляційною інстанцією як згоду з такими твердженнями.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність своїх дій та винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 08.12.2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Епель О.В.