Ухвала суду № 63321486, 07.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1048/16 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Епель О.В.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.06.2016 року № 110-13.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником приміщення магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, (заг. пл. 608,43 кв.м.).

03.06.2016 рокуДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 110-13, яким визначено податкове зобов'язання за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 7410 грн. 68 коп.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності з 01 січня 2015 року, ст. 266 ПК України було викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку за об'єкт житлової та нежитлової нерухомості.

За п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно п.п.266.1.1 п.266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України).

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка ( п.п. 266.2.1 ПК України).

При прийняті оскаржуваного рішення податковим органом не було враховано, що вказаний податок належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.

Так, у відповідності до п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 та ст. 266 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.

Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог цього Кодексу вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України (п.п.4.2, 4.4, 10.4 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Системний аналіз наведених норма дає підстави для висновку, що зміни щодо податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення певного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, у відповідності до норм ПК України місцеві ради зобов'язані відповідним рішенням місцевої ради вирішити питання щодо запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та встановлення його ставок. Таке рішення має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків. В іншому разі норми відповідних рішень застосовується не раніше початку бюджетного року, що настав за плановим.

Така праова позиція висловлена Вишим адміністративним судом України у постанові від 30.08.2016 року по справі № К/88/8077/16.

В силу зазначено вище Чернігівська міська рада, виконуючи рекомендацію Закону України від 28.12.2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», зобов'язані були дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Крім того, підпунктом 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України визначено принцип стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Така правова позиція підтримана ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2016 року у справі № К/800/22834/15.

Зважаючи, що рішення Черкаської міської ради № 2-672 від 22.01.2015 не було опубліковане в жодному місцевому друкованому засобі масової інформації, то винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на його підставі є протиправним.

При цьому, норми п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 та п.п. 56.21 ст. 56 ПК України зобов'язують, у разі коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, приймати рішення на користь платника податків.

Положеннями п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, вказаним Законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 ПК України.

Зазначене вище спростовує доводи апелянта щодо суперечності позиції суду першої інстанції (про необґрунтованість спірного податкового повідомлення рішення) вимогам чинного у 2016 році законодавства України, адже саме ПК України, окрім прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо встановлення ставки податку, визначено, що для його застосування необхідно дотриматися процедури оприлюднення такого рішення, чого в даному випадку Чернігівською міськрадою зроблено не було.

З огляду на зазначене, відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, протиправно керувався положеннями зазначеного вище рішення міськради, незважаючи на його чинність. В даному випадку, хоч рішення органу місцевого самоврядування не було скасовано, його приписи не можуть застосовуватися при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році.

Оскільки нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, (ст. 58 Конституції України), то визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за повний 2015 рік є передчасним та неправомірним.

Крім того, при вирішенні даного спору колегія суддів не може не врахувати позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішеннях від 14.11.2011 року по справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України», згідно якої застосування національного законодавства має відбуватися у найсприятливіший для заявника спосіб у випадку допущення можливості його неоднозначного тлумачення.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність своїх дій щодо прийняття спірних рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Епель О.В.

Безименна Н.В.