Рішення № 63318207, 06.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/14343/2016 Головуючий в 1 інстанції - Арапіна Н.Є.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Желепи О.В.

суддів: Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі: Перетятько А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український професійний банк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Український професійний банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Свої вимоги мотивував тим, що 01 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір строкового банківського вкладу «Стандарт» № 336158 в іноземній валюті, згідно з яким банк зобов'язався прийняти від позивача грошові кошти в сумі 15 500.00 доларів США строком на 12 місяців плюс один день. Позивач виконав свій обов'язок, вніс вказані грошові кошти на рахунок. Відповідач зобов'язався нарахувати та виплатити вкладникові за час користування коштами проценти за ставкою 12 % річних. 15 жовтня 2015 року позивач звернувся до відповідача, направивши письмову вимогу про видачу банківського вкладу, однак відповіді не надійшло. Просив суд стягнути з відповідача суму строкового банківського вкладу у розмірі 15 500 доларів США.

Під час розгляду справи представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про зменшення позовних вимог та просила суд стягнути з відповідача суму строкового банківського вкладу у розмірі 5 998.00 доларів США.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (код ЄДРПОУ 19775, код Банку 321024) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором строкового банківського вкладу «Стандарт» № 336158 від 01 квітня 2015 року у розмірі 5 998 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) доларів США 00 центів.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (код ЄДРПОУ 19775, код Банку 321024) на користь ОСОБА_1 витрати на оплату правової допомоги у розмірі 1 250 (одна тисяча двісті п'ятдесят) гри. 00 коп.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (код ЄДРПОУ 119775, код Банку 321024) на користь держави витрати по оплаті судового збору в сумі 1 431 (одна тисяча чотириста тридцять одна) грн. 12 коп.

Не погодившись з таким рішенням суду, уповноважена особа фонду гарантування вкладів подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати , ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вказувала на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону. Зазначала, що Постановою Правління НБУ від 28.08.2015 р. №562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УПБ» розпочато процедуру ліквідації відповідача. Позивачу сума вкладу в граничних розмірах відшкодування, в порядку та черговості, передбачених ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» була повернута. Щодо коштів, які перевищують розмір гарантованої суми, то вони виплачуються в порядку та черговості, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В судовому засіданні апеляційного суду представник банку доводи скарги підтримала.

Представник позивача доводи скарги не визнала.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч.1 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

Частиною 2 ст.1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Судом встановлено, що 01 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір строкового банківського вкладу «Стандарт» № 336158 в іноземній валюті, згідно з яким банк зобов'язався прийняти від позивача грошові кошти в сумі 15 500.00 доларів США строком на 12 місяців плюс один день. Позивач виконав свій обов'язок, вніс вказані грошові кошти на рахунок. Відповідач зобов'язався нарахувати та виплатити вкладникові за час користування коштами проценти за ставкою 12 % річних. 15 жовтня 2015 року позивач звернувся до відповідача, направивши письмову вимогу про видачу банківського вкладу, проте вимога вкладника задоволена не була.

Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариство «Український професійний банк» (а.с.35).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 серпня 2015 року за № 158 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатору банку» було розпочато з 31 серпня 2015 року процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» строком на один рік до 30 серпня 2016 року (а.с. 36).

В ході проведення процедури ліквідації банку позивачу була виплачена гарантована сума 200 000 грн. а.с. 37, 38.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, відповідач не виконав умови договору банківського вкладу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком районного суду, так як він не в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Факт віднесення банку до категорії неплатоспроможних є загальновідомим та не потребує доказування.

Так, згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

З матеріалів справи вбачається та не оспорюється позивачем, що з заявою про повернення вкладу позивач звернувся до банку після початку процедури ліквідації, коли у відповідача вже діяла тимчасова адміністрація.

Таким чином, відповідач діючи в межах спеціального Закону, не мав права задовольняти вимоги вкладника в повному обсязі, а здійснив виплату в межах гарантованої суми 200 000грн.

Згідно із ч. 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Відповідно до ч. 6 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

Статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлена черговість та порядок задоволення вимог до банку, згідно якої кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.

Частиною 4 зазначеної норми встановлено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги.

Таким чином, вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки у банку введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб » .

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України № 6-1123 цс 16 від 13 червня 2016 року.

Також апеляційним судом встановлено, що позивач в даній справі в порушення вимог ст.. 45 Закону не звернувся з відповідною заявою як кредитор, а тому його вимоги в тій сумі, яка перевищує відшкодований ліміт, можуть бути задоволені лише в разі звернення останнього до адміністративного суду з відповідним позовом про включення його до реєстру кредиторів.

Вказаним обставинам та вимогам закону,який регулює правовідносини, що склались між сторонами, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що ніхто протиправно не може бути позбавлений його власності.

Посилання представника позивача та суду на порушення відповідачем, гарантованих конституцією прав позивача на захист його власності, колегія суддів не може прийняти з огляду на те, що в разі ліквідації юридичної особи, вступають в дію спеціальні законодавчі обмеження. Позивач, який розмістив свої грошові кошти у відповідача зобов'язаний був знати закони, які безпосередньо стосуються його прав, а саме закони, які регулюють порядок повернення вкладів, які розміщені в банках, що ліквідуються. Законодавець попередив позивача, що в разі ліквідації банку, йому гарантовано буде повернута лише сума 200 000 грн., також повідомив про порядок повернення решти коштів.

Разом з тим, позивач на свій ризик розмістив в банку суму коштів, яка перевищувала гарантований державою ліміт. На момент ухвалення рішення в даній справі, кошти позивачу можуть бути повернуті тільки в спосіб чітко визначений законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому, відсутні підстави вважати, що відповідач протиправно позбавляє позивача його власності.

Посилання суду на те, що ст. 36 Закону не містить обмежень, щодо задоволення вимог вкладників в судовому порядку, а поширюється лише на стадію виконання на якій проводиться стягнення колегія суддів не приймає, з огляду на те, що вказана норма забороняє відповідачу задовольняти вимоги вкладників у інший спосіб, а ніж визначений спеціальним Законом.

Тобто відповідач, діючи в межах цього спеціального Закону, діяв правомірно і не порушував прав вкладника, які регулюються цим Законом.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим, тому, воно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подачу апеляційної скарги судовий збір сплачено в сумі 1574 грн., вказана сума підлягає стягненню з позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк Банк» задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Український професійний банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УПБ» судовий збір в розмірі 1574 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: