Рішення № 63314466, 07.12.2016, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/169/16-ц

Провадження №: 2/0343/182/16

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючої судді Монташевич С. М.,

з участю секретарів Шикор Г.В., Оленяк С.І.,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість у розмірі 1248437,68 гривень за кредитним договором № 260К від 27.08.2008 р. та судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 27.08.2008 р. уклали кредитний договір 260К. Згідно вказаного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 235000,00 грн. на термін до 15.08.2016 р., а остання зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. ПАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов"язання за договором виконав. Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв"язку зі зазначеним порушенням зобов"язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 09.12.2015 р. має заборгованість 1248437,68 грн., яка складається з наступного: 217425,43 грн. - заборгованість за кредитом, 479364,49 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 491960,25 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина), 59437,51 грн. - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язання за договором 260К між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Відповідно до п. 5 договору поруки банком було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за договором 260К, яка залишена без задоволення.

В судовому засіданні представники позивача ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов підтримали, зіславшись на вищевикладене, просили задовольнити. Додатково пояснили, що з часу надання кредиту боржником здійснювалися проплати нерегулярно. Коли виникла заборгованість у 2010 році банк скористався одним зі способів захисту своїх прав і звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак рішення виконане не було, оскільки у житловому будинку, який був переданий у іпотеку, проживали неповнолітні діти. Кредитний договір продовжував діяти і діяв на час звернення до суду з даним позовом. На виконання умов кредитного договору та договору поруки відповідачами вносилися платежі, які свідчать про визнання ними боргу. При цьому строк позовної даності не пропущено, оскільки остання проплата була здійснена у 2013 році, а у п. 6.8 кредитного договору передбачений строк позовної давності тривалістю 5 років, що свідчить про те, що банк звернувся у межах строків позовної давності. Щодо договору поруки, то він діє до повного виконання зобов'язання, тобто до 15.08.2016 р. У договорі поруки у п. 12 також передбачено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу встановлюється у 5 років, тому банк звернувся і до поручителя у межах встановленого законом строку. Щодо порядку зарахування платежів, то права боржника не були порушені, навпаки, в його інтересах кошти були зараховані на погашення тіла кредиту. Якщо б банк зарахував суму у погашення неустойки, то борг був би більший, оскільки неустойка нараховується з тіла кредиту. У зв'язку з його зменшенням, проводилися менші нарахування. Це було здійснено з метою лояльності до клієнта.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні. Також зазначила, що під час укладення кредитного договору вона була тільки формальною його стороною. Фактично кредит брала її сестра ОСОБА_2, яка мала свій бізнес, вона і займалася його оформленням, передала в іпотеку своє майно, розпоряджалася кредитними коштами, вносила проплати за ним. Тобто, вона фактичного жодного відношення до кредиту не мала, як і не знала, що по ньому виникла заборгованість, так як тривалий час не перебувала за своїм місцем проживання. Сплачувати заявлену заборгованість вона не має змоги, оскільки фактично вона кредитними коштами не розпоряджалася, сума, заявлена до стягнення, для неї є непосильною, так як у неї складне матеріальне становище.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні, вказавши, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості, пред'явивши у 2010 році позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт виникнення у банку права на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з 13.07.2010 року, оскільки розрахунок заборгованості поданий станом на вказану дату. Тобто право банку на дострокове стягнення заборгованості по тілу кредиту виникло 13.07.2010 р., тому з урахуванням вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності закінчився у 13.07.2015 р. Даний позов поданий у січні 2016 року, що свідчить про те, що заявлений він поза межами строків позовної давності. Оскільки право вимоги до основної вимоги закінчилося, тому не можна стягувати і неустойку. Після винесення рішення суду ОСОБА_2 вносила платежі на погашення неустойки як іпотекодержатель, з метою уникнення звернення стягнення на її майно, що не є підтвердженням визнання боргу та перериванням строку позовної давності. Крім того, позов до поручителя не підлягає до задоволення на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки банк пред'явив вимогу до поручителля більше ніж через шість місяців від дня настання строку виконання. При цьому такий строк встановлений позивачем у 2010 році у зв"язку з пред"явленням до суду позову про дострокове стягнення боргу до даному кредитному договору шляхом звернення на предмет іпотеки, задоволеного рішенням Долинського районного суду від 24.02.2011 р. ОСОБА_2 також зазначила, що юридично кредитний договір був оформлений на її сестру ОСОБА_1, хоча фактично кредит вона брала для себе, забезпечила його своїм майном та вносила по ньому проплати. На даний час вона перебуває у складному матеріальному становищі, має інші непогашені кредити, її бізнес перестав існувати. На її утриманні є троє неповнолітніх дітей. Її представник просив врахувати вказані факти і зменшити розмір пені, якщо суд дійде до висновку про підставність позовних вимог.

Суд, дослідивши докази по справі, вважає, що позов слід задольнити частково, виходячи з наступного.

Ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (тобто, положення про договір позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаєть.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

27 серпня 2008 року між ПриватБанком, в особі керуючої Івано-Франківського відділення № 2 Івано-Франківської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк"(згідно копії статуту найменування банку змінено на ПАТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 24)) ОСОБА_7, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 260К.

Згідно п. 1 вказаного договору у рамках програми мікрокредитування, при наявності вільних коштів, банк зобов'язався надати позичальнику кредит у межах суми 235000,00 грн. на термін і на умовах, передбачених у даному договорі, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно з цим договором у повному обсязі. Термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 15.08.2016 р. Зазначений термін може бути змінений згідно п.п. 2.3.3, 2.4.1 даного договору.

При настанні будь-якої з подій, зазначених у п. 2.3.3 кредитного договору, зокрема, при порушенні будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами даного договору, банк за своїм розсудом має право, зокрема, змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за даним договором у повному обсязі шляхом надання повідомлення. При цьому, згідно ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України, по зобов'язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються, що наступили згідно дати, вказаної в повідомленні. В цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за даним договором (п.п. 2.3.3 кредитного договору).

При настанні подій, зазначених у п. 2.3.3 кредитного договору, банк має право стягнути кредит до настання термінів, передбачених п. 1.3 даного договору, в тому числі шляхом провадження стягнення на закладене майно, а також реалізувати свої вимоги, що випливають з даного договору, за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів, відповідно до діючого законодавства (п. 2.3.9 кредитного договору).

У відповідності до п. 4 кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунка до погашення кредиту згідно п.п. 1.3, 223, 2.32, 2.3.3, 2.3.6, 2.3.9, 2.4.1, 4.11 цього договору, а також графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, який наведений в додатку № 1 до даного договору, позичальник сплачує відсотки в розмірі 24 % річних (п. 4.1). Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.1 даного договору здійснюється в дату сплати відсотків (кожного поточного місяця), відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що наведений у додатку № 1 до даного договору. При несплаті відсотків у зазначений термін вони вважаються простроченими (п. 4.2). При порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.11 даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 50 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 4.3). Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.3 даного договору, здійснюється 15-ого числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору (п. 4.4).

Згідно п. 6 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком порушення кредиту, відсотків і винагороди, а також п.п. 2.2.2, 2.3.1. 2.3.3, 2.4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цього договору, строків повернення кредиту, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, передбаченої п.п. 4.5, 4.6 позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який виплачується пеня (п.п. 6.1). При порушенні позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 2.27, 2.2.8, 2.2.11 цього договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення штраф у розмірі 2 % від суми отриманого кредиту (п.п. 6.2).

Відповідно до п.п. 6.6 даного договору при порушенні позичальником будь-якого з грошових зобов'язань, передбачених даним договором, більше ніж на 120 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн+ 5% від суми позову.

Підпунктом 6.8 кредитного договору передбачено, що строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Згідно п. 7 кредитного договору договір набирає чинності з моменту підписання даного договору обома сторонами і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором (а.с. 10-14).

Копія видаткового касового ордера № 1 від 29 серпня 2008 року свідчить про те, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору 260К від 27.08.2008 р. отримала 235000,00 грн. (а.с. 15).

В забезпечення вищеописаного кредитного договору ОСОБА_2 та ПриватБанк, в особі керуючої Івано-Франківського відділення № 2 Івано-Франківської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_7, уклали договір поруки № 260К від 27 серпня 2008 року.

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 260К від 27.08.2008 р., згідно якого кредитор надав боржнику кредит в 235000,00 грн, а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 15 серпня 2016 року, сплачувати за його користування 24 % річних в дату сплати процентів, якою є 15-е число кожного поточного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 50 % річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі (п. 1 договору поруки).

Згідно п.п. 4, 5, 6 договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку невиконання боржником якого-небуть обов'язку, передбаченого п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Пунктом 11 договору поруки передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

У відповідності до п. 12 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років (а.с. 16).

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Порука це строкове зобовязання, і незалежно від установлення строку її дії на підставі договору чи закону, сплив цього строку припиняє субєктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

У даному випадку договором поруки № 260К від 27.08.2008 р. не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, що відповідає правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-691цс16.

Враховуючи те, що строк поруки не встановлений, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу, згідно якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Представник відповідачів, заперечуючи проти позову, посилається на те, що банк, звертаючись з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у 2010 році, скориствся своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тобто достроково заявив вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак з таким твердженням не можна погодитись, виходячи з наступоного.

Як вбачається з оглянутих в судовому засіданні матеріалів цивільної справи № 2-44/2011 26 липня 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до відповідачів з позовом про звернення стягнення, у якому просив в рахунок погашення заборгованості в сумі 325094,93 грн. (а.с. 137) за кредитним договором № 260К від 27.08.2008 р. звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 138-141).

Суд звертає увагу на те, що право на звернення до суду з вказаним позовом виникло як з кредитних зобов"язань, так і з іпотечного договору від 28.08.2008 р., яким, в тому числі, був забезпечений договір 260К від 27.08.2008р., де відповідачка ОСОБА_2 є іпотекодавцем (а.с. 143-146), тобто, в силу ст.ст. 1, 11 Закону України Про іпотеку, майновим поручителем.

Рішенням Долинського районного суду від 24 лютого 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1, ОСОБА_2 перед публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором № 260 К від 27.08.2008 року в сумі 325094,93 (триста двадцять п'ять тисяч дев'яносто чотири) гривні звернуто стягнення на предмет іпотеки (за договором № 3530 від 28.08.2008 року), а саме: будинковолодіння та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Івано-Франківська область Долинський район с. Мислівка, вул. Розтока, 48, і належить ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності б/н від 08.08.2007 року та державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 180039, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Дане рішення суду набрало законної сили 08.03.2011 р. (а.с. 45, 154-155).

Ухвалою Долинського районного суду від 23 березня 2016 року, яка на час розгляду даної справи не набрала законної сили, виправлено описку у вищевказаному рішенні, згідно якої датою розрахунку заборгованості за кредитним договором № 260 К від 27.08.2008 року є 13 липня 2010 року (а.с. 156).

Виходячи з системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору № 260К від 27.08.2008 р. та позиції Верховоного Суду України, викладеній у постанові від 29.09.2015 р. у справі № 6-1206цс15 слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

В судовому засіданні встановлено, що рішення Долинського районного суду від 24 лютого 2011 року не звернуте до виконання та не виконане у зв"язку з неможливістю його виконання, оскільки предметом іпотеки було житлове приміщення, в якому, в тому числі, проживають неповнолітні діти, чого не заперечили в судовому засіданні сторони. Даними з Інформаціної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна суб''кта № 59689083 від 23.05.2016 р. також підтверджується, що будинковолодіння та земельна ділянка, які розташовані в с. Мислівка, вул. Розтока, 48 Долинського району Івано-Франківської області, належать ОСОБА_2 (а.с. 100-111).

Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення, банк скористався одним з наданих йому способів захисту свого порушеного права, оскільки іпотека є засобом забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань, який полягає у реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тому, звернення до суду з таким позовом, вимоги якого задоволені, але не виконані, не можна вважати зміною строку виконання основного зобов'язання.

ОСОБА_7 того, у рішенні суду не було визначено строк дострокового повернення кредиту, як це вимагають вимоги законодавства, вищеописаних кредитного та іпотечного договорів. Такої вимоги про дострокове повернення кредиту не було заявлено і у вимогах банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 17 березня 2010 року, де банк лише повідомляє про наявну заборгованість за кредитним договором 260К від 27.08.2008 р. станом на 17.03.2010 р., просить погасити її та попереджає про наслідки непогашення заборгованості (а.с. 147, 148), після отримання якої у квітні, липні, вересні 2010 року боржниками здійснюються певні проплати, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 4-6). Відповідно не має підстав вважати, що за вищевказаних обставин відбулася зміна строку виконання основного зобов'язання, оскільки такого строку в жодній з вимог не вказано, а проведення розрахунку за кредитним договом станом на певну дату не є зміною строку виконання зобов"язання, а є здійсненням контролю за виконанням умов кредитного договору, своєчасним і повним погашенням кредиту відповідно до п. 2.1.4 вищеописаного кредитного договору № 260К від 27.08.2008 .

Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, вказуючи на те, що банк, встановивши існування заборгованості станом на 17.03.2010 р., мав саме з цієї дати протягом п'яти років звернутися до суду з даним позовом, однак пред'явив його тільки у 2016 році.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобовязанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина пята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Зі змісту кредитного договору № 260К від 27.08.2008 р. суд встановив, що сторони визначили як строк дії договору - до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором (п.п. 7.1 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту - не пізніше 15.08.2016 р., так і строки виконання зобов'язань із щомісячним погашенням платежів - відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (п.п. 1.3 кредитного договору).

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Оскільки умовами кредитного договору № 260К від 27.08.2008 р. передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином,ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів за його користування повинне здійснюватись позичальником щомісячно рівними частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

У разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Проте, у звязку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення кредиту банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши їм письмову вимогу № 30.1.0.0/2 J80 від 14 грудня 2015 року. Зі змісту даного повідомлення вбачається, що банк просить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, погасити прострочену заборгованість. У разі несплати простроченої заборгованості у вищевказаний строк, на підставі ст. 1050 ЦК України, умов кредитного договору № 260К від 27.08.2008 р. та договору поруки № 260К від 27.08.2008 р., вимагає повернути суму кредиту у повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції (а.с. 7), тобто встановлює точний строк виконання зобов"язання. Вказане повідомлення було надіслане ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що свідчить копія з реєстру 5076 поштових відправлень (а.с. 8).

Предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання, а, отже, позовна давність обчислюється від цієї дати. Тобто, позивач зобовязаний предявити позов до боржника у нашому випадку протягом п'яти років, а до поручителя - протягом шести місяців (ч. 4 ст. 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, висловленим у справах № 6-1707цс15, № 6-990цс15. Зокрема, з їх змісту встановлено, що оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов"язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред"явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Проте, якщо кредитор змінює на підставі частини другої ст. 1050 ЦК України строк виконання основного зобов"язання, позовна давність обчислюється з цієї дати. Пред"явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов"язання й зобов"язаний пред"явитти позов до боржника в межах строку позовної давності, а до поручителя протягом шести місяців від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, предявивши у грудні 2015 році вимогу до боржника і поручителя про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за його користування та штрафних санкцій, яка відповідає вимогам кредитного доковору № 260К від 27 серпня 2008 р., договору поруки № 260К від 27.08.2008 р. та правовим позиціям Верховного Суду України у справах № 6-368цс16, № 6-1006цс16, кредитор змінив строк виконання основного зобовязання, тому змінився і строк звернення до суду. Позовна заява про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості кредитним договором № 260К від 27.08.2009 р. була направлена до суду 12.01.2016 р. та поступила - 20.01.2016 р., тобто через місяць після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Отже, банк звернувся до боржника з даним позовом у межах п'ятирічного строку, а до поручителя - в межах шестимісячного строку, тому підстав для визнання поруки припиненою немає, як не має підстав для застосування строку позовної даності щодо вимоги до боржника.

Суд критично ставиться до посилань відповідачки ОСОБА_2 та її представника на те, що здійснення проплат після винесення рішення суду про звернення стягнення не є перериванням строку позовної давності, оскільки такі проплати мали бути зараховані на погашення штрафних санкцій, а не тіла кредиту та здійснювалися на виконання вказаного рішення.

Так, судом встановлено та підтверджується розрахунком заборгованості за договором № 260К від 27.08.2008 р. (а.с. 4-6), що після винесення 24 лютого 2011 року рішення суду про звернення стягнення маються дві проплати: 10.06.2011 р. у сумі 5000,00 грн. та 31.10.2013 р. в сумі 5000,00 грн.

З копії меморіального ордера № ATM01BBI29 від 31.10.2013 р. вбачається, що від ОСОБА_1 на рахунок ПАТ КП Приватбанк були зараховані кошти в сумі 5000,00 грн. (а.с. 92). Однак в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 вказала, що жодних проплат за кредитним договором вона не здійснювала, оскільки кредитом користувалася її сестра ОСОБА_2 Остання підтвердила, що вказану проплату внесла вона (як вказав представник банку, при сплаті коштів у квитанції платником автоматично підтягується основний боржник), але вносила вказаний платіж як іпотекодержатель, щоб не реалізували її житловий будинок.

Проте, за іпотечним договором ОСОБА_2 є майновим поручителем і відповідає перед банком за виконання боржником основного зобов'язання винятково у межах вартості предмета іпотеки. На виконання рішення про звернення стягнення, вона повинна була передати для реалізації вказане у ньому нерухоме майно. Вносячи грошові проплати, вона діяла як фінансовий поручилень на виконання вимог договору поруки та кредитного договору.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкції. Тобто, ОСОБА_2, яка зобов'язана вносити грошові кошти в силу договору поруки як фінансовий поручитель та відповідно є уповноваженою основним боржником (ОСОБА_1В.) особою на вчинення таких дій, внісши проплату в сумі 5000,00 грн., підтвердила визнання наявної заборгованості за договором, що свідчить про переривання строку позовної дасності.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 260К від 27.08.2008 р., укладеного між ПриватБанком і ОСОБА_1, станом на 09.12.2015 р. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом складає 217425,43 грн., загальний залишок заборгованості за процентами - 479364,49 грн., пеня - 491960,25 грн., штрафи: 59687,51 грн., всього 1248437,68 грн. (а.с. 4-6). Будь-яких доказів, які б спрстували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідачів за вказаним кредитним договором, суду не представлено.

Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами у розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов"язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобовязання).

Положеннями ст. 616 ЦК України передбачено право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, банком нараховано пеню в розмірі 491960,25 грн., натомість заборгованість за тілом кредиту становить 217425,43 грн.

У рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 року за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" роз"яснено, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів і їх кредитних послуг. Засіб від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Враховуючи викладені положення, а також те, що розмір нарахованої банком неустойки значно перевищує розмір збитків, тому суд вважає, що розмір пені, яку слід стягнути з відповідачів, необхідно зменшити з 491960,25 грн. до 50000,00 грн. ОСОБА_5 такий її розмір відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільних правовідносин, що визначені ст. 3 ЦК України. При визначенні суми пені суд згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України також враховує матеріальний стан відповідачів: ОСОБА_1 - ніде не працює, нерухомого майна не має, проживає у гірському віддаленому населеному пункті, кредитні кошти для користування вона передала ОСОБА_2, яка має на утриманні 3 неповнолітніх дітей, у зв'язку з нестабільною економічною ситуацією у країні, бездоріжжям до їхнього населеного пункту її підприємницька дільність зазнала краху, що поставило її у складне матеріальне становище, яке зумовлене, в тому числі, наявністю інших непогашених кредитів, по яких також заставлене її інше майно, яке неможливо в даний час реалізувати. Крім того, у справі відсутні докази негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання, банк не вживав ніяких заходів щодо зменшення збитків протягом 5 років, що свідчить про те, що він своїми діями сприяв збільшенню розміру пені, тому суд приходить до висновку про необхідність її зменшення до розміру, вказаного вище.

Враховуючи вищевказане та зменшення розміру пені, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 260К від 27 серпня 2008 року в розмірі 806477,43 грн., яка складається з 217425,43 грн. - заборгованості за наданим кредитом, 479364,49 грн. - заборгованості за відсотками, 50000,00 грн. - пені, 59687,51 грн. - штрафи, а позов задольнити частково.

Питання судових витрат слід вирішити у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України. При цьому слід зазначити, що стягнення з відповідачів судових витрат у солідарному порядку не передбачено процесуальним законодавством, а тому понесені судові витрати слід стягнути з кожного відповідача окремо пропорційно задоволеним позовним вимогам (64,6%), а дану позовну вимогу задовольнити частково.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 251, 252, 256, 525, 526, 551, 553, 554, 559, 611, 616, 631, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 10, 60, 360-7 ЦПК України, керуючись ст.ст. 208, 209, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРIШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором № 260К від 27 серпня 2008 року в розмірі 806477 (вісімсот шість тисяч чотириста сімдесят сім) гривень 43 копійки, яка складається з 217425,43 гривень - заборгованості за наданим кредитом, 479364,49 гривні - заборгованості за відсотками, 50000,00 гривень - пені, 59687,51 гривень - штрафи.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" по 6048,68 (шість тисяч сорок вісім) гривень 68 копійок з кожного сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подачі апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.

Суддя: