Рішення № 63314328, 09.12.2016, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/4678/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/М о т и в о в а н е/

09 грудня 2016 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Наумик О.О.,

за участі секретаряСухоставець Т.А.,

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівці справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

22 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» (КДНВП «Кварсит») про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В судовому засіданні позивач, представник позивача ОСОБА_4, підтримали позов, уточнивши первісно заявлені позовні вимоги, і просять стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 85326,25 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 178298,60 грн., посилаючись на таке:

Позивач працювала на підприємстві відповідача з 18.05.1999 р. по 01.03.2016 р. і з 02.03.2016 р. по 07.04.2016 р.

З квітня 2015 року підприємство відповідача не виплачувало позивачці заробітну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 85326,25 грн.

В порушення приписів статті 116 КЗпП України відповідач не здійснив з позивачкою повний розрахунок в день звільнення як 01.03.2016 р., так і 07.04.2016 р.

Частина 1 статті 117 КЗпП України встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Першого разу позивача було звільнено з 01.03.2016 р. Заборгованість із заробітної плати в сумі 77574,76 грн. їй не була виплачена.

Так кількість днів затримки розрахунку станом на 08.12.2016 р. включно становить 282 дні (з 02.03.2016 по 08.12.2016 р. включно).

Середньоденний заробіток становить 513,63 грн.

Сума компенсації становить 513,60 грн. (середньоденний заробіток) * 282 (кількість днів затримки) = 144843,66 грн.

Вдруге позивача було звільнено 07.04.2016 р. Заборгованість із заробітної платив сумі 7751,49 грн. їй не була виплачена.

Так, кількість днів затримки розрахунку станом на 08.12.2016 р. включно становить 244 дні (з 08.04.2016 р. по 08.12.2016 р. включно).

Середньоденний заробіток становить 442,88 грн.

Сума компенсації становить 442,88 грн. (середньоденний заробіток) * 244 (кількість днів затримки) = 108062,72 грн.

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 252906,38 грн. = 144843,66 грн. + 108062,72 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пославшись на таке:

Дійсно при звільненні ОСОБА_1 з нею не було проведено розрахунку, що відбулося з поважних (не з вини власника) причин, що за приписами статті 117 КЗпП України є обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні.

Згідно зі ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 Цивільного кодексу України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги ОСОБА_1, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з затримкою виплати належних їй сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, вважає, що застосуванню підлягають положення цивільного законодавства, а саме положення пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України, якою визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат/висновок про такі обставини.

Відповідач є вузько спеціалізованим підприємством по виготовленню, як основного виду продукції, виробів військового призначення та входить у склад Державного концерну „Укроборонпром. Загальний обсяг виготовлення продукції військового призначення від загального обсягу виготовлення продукції відповідачем становить майже 98 %.

Відповідач до 04.04.2014 р. здійснював поставку виробів військового призначення на територію Російської Федерації на підставі Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18.11.1993 р., що підтверджується Посвідченням про реєстрацію № 793/04/2016 від 04.02.2013 р.

Вказані вище вироби внесені до річного Переліку товарів військового призначення та відвантажувалися згідно Разового дозволу № 28201000 від 30.01.2014 р., виданого Державною службою експортного контролю України.

Таким чином впродовж 2014 року основним джерелом фінансування Відповідача було надходження грошових коштів за реалізацію виробів військового призначення, які експортувалися на територію Російської Федерації.

Починаючи з другого кварталу 2014 року, у звязку з проведенням антитерористичної операції та враховуючи лист Державного концерну „Укроборонпром вих. № ІЮР 12.0-3287 від 04.04.2014 р., відвантаження виробів військового призначення та подвійного використання Відповідачем до Російської Федерації зупинено.

Виходячи з вищенаведеного, основною причиною виникнення затримки по виплаті заробітної плати позивачу є тяжке фінансове становище підприємства і відсутність грошових коштів, внаслідок державної заборони експорту продукції КДНВП „КВАРСИТ на територію Російської Федерації. Цей факт свідчить про те, що ці події є перешкоджанням для відповідача в належному виконанні своїх обов'язків перед, зокрема, позивачем, що виключає вину Підприємства.

Висновком Донецької торгово-промислової палати від 27.05.2014 р. № ЮО-28/12-12/03 підтверджено, що невиконання Відповідачем постачання продукції на територію Російської Федерації зупинено у звязку із настанням для Відповідача обставин непереборної сили, та ці обставини перешкоджають своєчасному виконанню договірних та податкових зобовязань.

Таким чином, затримка відповідачем виплати позивачу належних сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, а саме в день його звільнення, сталася не з вини відповідача, а внаслідок настання та дії форс-мажорних обставин.

Крім того, щодо вимог стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку зауважив, що початок перебігу строку вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виникає з моменту фактичної виплати заборгованості по заробітній платі. Оскільки на час розгляду справи заборгованість із заробітної плати позивачу не виплачена, тому право вимоги середнього заробітку за час затримки розрахунку у позивача не виникло.

Також вважає, що при предявленні вимоги стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у заявленому розмірі, позивачем не дотримано принципу співмірності вимог.

Так, позивач двічі звільнялась за досить короткий термін, та після першого звільнення одразу була прийнята на роботу - на тих же умовах, на ту ж саму посаду.

Таким чином не виплата заробітної плати за перший період праці (з 18.05.1999 р. по 01.03.2016 р.) складає - 77574,76 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в перший раз (01.03.2016 р.), який просить стягнути позивач, складає 144843,66 грн.

В свою чергу, не виплата заробітної плати за другий період праці (з 02.03.2016 р. по 07.04.2016 р.) складає - 7751,76 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку, який просить стягнути позивач, складає 108062,72 грн.

З чого вбачається, щодо другого періоду праці, що розмір відшкодування середнього заробітку нарахований позивачем не співмірно.

Обіймаючи посаду головного бухгалтера, тобто будучі посадовою особою, відповідальною за вчасну виплату заробітної плати, саме позивач, на думку відповідача, винна у затримці виплати їй заробітної плати.

Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Зясувавши позицію сторін, дослідивши надані сторонами докази по справі, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит»:

Згідно із відповідними записами у трудовій книжці позивачки (а.с.6-7) вона була прийнята на роботу на підприємство відповідача 18.05.1999 р.

За наказом №7 від 01.03.2016 р. звільнена за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням 01.03.2016 р. з посади головного бухгалтера.

02.03.2016 р. прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера за наказом №10 від 02.03.2016 р.

За наказом №44 від 07.04.2016 р. звільнена за ст.38 КЗпП України за власним бажанням 07.04.2016 р. з посади головного бухгалтера.

За вимогами ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

При звільнені ОСОБА_1 01.03.2016 р. їй належала до сплати від Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» заробітна плата за період квітень - листопад 2015 року, березень 2016 року у розмірі 77574,76 грн., яка станом на час розгляду справи їй не сплачена.

При звільнені ОСОБА_1 07.04.2016 р. їй належала до сплати від Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» заробітна плата за березень 2016 року у розмірі 7751,49 грн., яка станом на час розгляду справи їй не сплачена.

Зазначені обставини визнані сторонами і підтверджені відповідними довідками відповідача (№3-156 від 12.10.2016 р. на а.с.24, №3-157 від 12.10.2016 р. на а.с.23).

Таким чином, загальна сума заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 становить 85326,25 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, позов в цій частині задоволенню.

Щодо вимог стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку:

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пленум Верховного Суду України в п.25 Постанови №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснив, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою встановлено, що середня заробітна плата обчисляється виходячи з виплати за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (абз.3 п.2 постанови); та передбачено, що в розрахунок середньої заробітної плати включаються всі виплати у томі розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки (абз.3 пункту 3 постанови).

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні дві місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд провадить шляхом множення середньоденного заробітку позивача, який згідно із бухгалтерської довідкою відповідача № 3-159 від 12 жовтня 2016 року розрахований за останні два місці роботи позивача, що передували звільненню позивача 07.04.2016 р., дорівнює 442,88 грн. (а.с.25) на число робочих днів кількістю 168 (з 08.04.2016 р. по 08.12.2016 р. включно). Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 встановлений судом в сумі 77946,88 грн.

Вирішуючи спір в частині вимог стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 01.03.2016 р., суд виходить з того, що після звільнення позивача 01.03.2016 р. її вже 02.03.2016 р. було прийнято на роботу на ту саму посаду. Таким чином, хоча формально позивача було звільнено з роботи, трудові правовідносини між сторонами фактично не припинялися ні на один день.

За приписами статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ.

Виходячи з цього принципу, суд вважає у задоволенні вимог стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 01.03.2016 р. слід відмовити.

Тож позов підлягає частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в сумі 85326,25 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені 07.04.2016 р. в сумі 77946,88 грн.

При цьому суд вважає недоведеними посилання відповідача на існування обставин непереборної сили КДНВП «Кварсит», які привели до затримки розрахунку з позивачем, за тих підстав, що наданим Донецькою торгово-промисловою палатою 27.05.2014 р. висновком щодо наявності форс-мажорних обставин (а.с.48-51), на який послався відповідач, не засвідчена саме обставина форс-мажору, а наявність такої обставини виключно по певному договору (контракту) у відповідності до його умов - зовнішньоекономічному контракту №147/13 від 10.10.2013 р., на чому зауважено в самому висновку.

Також суд не зважає на посилання позивача щодо відсутності у позивача права вимоги стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку через ненастання початку перебігу строку такої вимоги, за таких підстав:

Статтею 233 КЗпП України передбачено право працівника на звернення з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Про порушення свого права про виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, яка за приписами ст.116 КЗпП України провадиться в день звільнення, позивач дізналася в день звільнення, коли з нею не був проведений відповідний розрахунок.

Саме з цього часу у позивача і виникло право на звернення до суду з вимогою як стягнення заробітної плати, так і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Суд вважає неспроможними і доводи відповідача про необґрунтованість вимог позивача через те, що саме вона, будучі посадовою особою, на яку за законодавством про працю покладений обовязок вчасного нарахування і виплати заробітної плати, винна у затримці виплати заробітної плати, оскільки діюче законодавство не передбачає будь-яких виключень (з огляду на посади) щодо вчасної виплати заробітної плати й проведення розрахунку з робітником в день його звільнення.

Інших доказів на підтвердження таких своїх доводів відповідачем не надано.

У звязку із частковим задоволенням позову суд присуджує позивачеві з відповідача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 2449,10 грн.

Керуючись ст.ст. 209, 214, 215, 367, 88 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», код ЄДРПОУ 25604710, на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 85326 (вісімдесят пять тисяч триста двадцять шість) грн. 25 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77946 (сімдесят сім тисяч девятсот сорок шість) грн. 88 коп.

Стягнути з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», код ЄДРПОУ 25604710, судовий збір на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України у розмірі 2449 (дві тисячі чотириста сорок девять) грн. 10 коп.

В частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя