Ухвала суду № 63295897, 28.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/1510/14-ц Головуючий у І інстанції Архангельський А. М.Провадження № 22-ц/780/4763/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 26 28.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

28 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Березовенко Р.В., Приходька К.П.,

при секретарі: Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановила:

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 01.10.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено споживчий строковий кредитний договір № К2XRF123360499 строком на один рік по 01.10.2008 року, відповідно до умов якого останньому було надано строковий кредит у розмірі 5337,68 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Крім того відповідач був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, про що свідчить його підпис у заяві на отримання кредиту. В цьому ж договорі вказується, що строк позовної давності становить до 5 років.

Відповідно до умов кредитного договору відповідач зобовязувався повернути суму кредиту, відсотків,винагороди відповідно до Заяв та Умов. Проте відповідач порушував умови кредитного договору щодо повернення кредиту та інших платежів і станом на 13.08.2014 року має заборгованість по кредитному договору на загальну суму 19554.44 гривень, яка складається із 3251.05 грн. заборгованість по процентах за користування, 434.51 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 14461.53 грн. сума пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором та 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 907.35 грн. штрафу (процентна складова).

Як установлено із розрахунку заборгованості останній платіж відповідач здійснив 01.10.2008 року.

Встановлені обставини підтверджуються: копією кредитного договору та Умовами до нього (а.с.5-9), розрахунком заборгованості за кредитним договором ( а.с.4).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Із заяви відповідача на видачу кредитної картки від 01.10.2007 року встановлено, що платіжна картка видана відповідачу з кредитним лімітом 5337.68 гривень грн. на строк 12 місяців з 01.10.2007 року по 01.10.2008 року.

За зазначеним кредитним договором визначені щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту. Як встановлено в судовому засіданні в суді першої інстанції останній платіж відповідач здійснив 01.10.2008 року. Відомості про кредитну картку, дату її отримання і строк дії, надання клієнту (ОСОБА_2Я.) картки з новим строком в матеріалах справи відсутні.

В судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач заявив клопотання про застосування до даних правостосунків строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. ОСОБА_3 вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суди першої, апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача, щодо застосування пятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що Умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

ОСОБА_3 позиція викладена Верховним Судом України у справі №6-757цс15 від 01.07.2015 року.

Оскільки, Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, то в даному випадку не можна вважати дані Умови складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності. Тому в даних правовідносинах слід застосовувати загальні строки позовної давності.

Перебіг строку позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки ( ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за договором від 01.10.2007 року позивач почав нараховувати відповідачу з 3.12.2007 року, тобто з цього періоду позивачу було відомо про порушення його права, з звязку з чим починається дія трьохрічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів, проте банк звернувся з позовом до суду лише 10.09.2014 року.

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія судді вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального та матеріального права відмовляючи у позові.

Щодо доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Березовенко Р.В.

ОСОБА_4