Рішення № 63293823, 15.11.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/16333/14-ц

Провадження №2/521/206/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Агафоновій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, треті особи нотаріус ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, треті особи нотаріус ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги сторона позивача вказувала, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5

28 березня 2014 року ОСОБА_5 померла, після чого відкрилась спадщина у вигляді майна особи, зокрема вказаної квартири.

За своє життя, користуючись своїм законним правом ОСОБА_5 зробила заповідальне розпорядження на випадок смерті, склавши 27 жовтня 2006 року заповіт, яким заповіла все її майно і все те, що буде належати їй на день смерті ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках.

Позивач пояснював, що реалізуючи власні права та законні інтереси, з метою належного оформлення спадкових прав, звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Наряду з цим, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування після померлої звернувся ОСОБА_2 та представив заповіт від 22 серпня 2008 року, складений від імені ОСОБА_5, відповідно до змісту якого померла заповіла все її майно і все те, що буде належати їй на день смерті ОСОБА_2

Як свідчила сторона позивача, після ознайомлення із заповітом від 22 серпня 2008 року у сторони виникли сумніви в можливості особистого підписання заповіту померлою, оскільки ОСОБА_5 була незрячою, та вільності волевиявлення заповідача.

У звязку з викладеним, позивач звернувся до суду із позовом про визнання заповіту недійсним.

Представник позивача ОСОБА_1 у відкрите судове засідання зявилась, заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання зявився, заявлені вимоги не визнав, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Треті особи в судове засідання не зявились, повідомлялись судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які були надані суду та забезпеченні в процесі розгляду справи, допитавши свідків, експерта, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі належну правову оцінку, суд доходить висновку про задоволення заявленого позову виходячи з наступного.

Під час розгляду справи і на підставі досліджених доказів судом встановлено, що згідно договору №1454/97 купівлі-продажу нерухомого майна від 08 жовтня 1997 року, зареєстрованого на Одеській новій біржі за №1454/97, ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 29,6кв.м. Склад спадкової маси сторонами по справі не заперечувався та знайшов своє підтвердження у судових засіданнях.

27 жовтня 2006 року ОСОБА_5 був складений заповіт на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4, за яким ОСОБА_5 заповіла останнім все її майно і все те, що буде належати їй на день смерті. Даний заповіт був посвідчений 27 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №5464.

28 березня 2014 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ЖД №374937, виданим Відділом ДРАЦС у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 28 березня 2014 року, актовий запис №3390 від 28 березня 2014 року.

Відповідно до фактичних обставин справи, суд встановив, що після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина до майна особи у вигляді квартири АДРЕСА_1.

27 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 27 жовтня 2006 року.

Разом з тим 23 липня 2014 року до приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 звернувся ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 22 серпня 2008 року, складений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, відповідно до змісту якого померла заповіла останньому все її майно і все те, що буде належати їй на день смерті. Даний заповіт був посвідчений 22 серпня 2008 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №1-1912.

Викладені факти були встановлені судом на підставі належним чином засвідчених фотокопій документів, що складають спадкову справу №10/2014, заведену 27 травня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, які були витребувані судом в процесі розгляду справи.

Після ознайомлення зі змістом заповіту від 22 серпня 2008 року, у позивача виникли сумніви у дійсності документу та можливості особистого підписання заповіту померлою, оскільки ОСОБА_5 з 1994 року страждала на захворювання очей та у звязку із прогресуванням хвороби до 2001 року фактично втратила зір.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої позовної вимоги, у судовому засідання 04 лютого 2016 року були відібранні пояснення від приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, яка посвідчувала оспорюваний заповіт та на момент вчинення нотаріальної дії була державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори.

По суті поставлених питань нотаріус пояснила, що заповіт від імені ОСОБА_5 був підписаний самою ОСОБА_5 в присутності свідків за адресою: АДРЕСА_2, куди було запрошено нотаріуса у звязку із хворобою ОСОБА_5 Нотаріусом був зачитаний текст заповіту та зроблено його переклад з української на російську мову, була встановлена особа заповідача та перевірена її дієздатність. При вирішенні питання про особу, яка буде підписувати заповіт, ОСОБА_5 підтвердила можливість власноручного підпису. Наявність інших заповітів від імені ОСОБА_5 не перевірялась, із заявою про скасування попереднього заповіту особа до нотаріуса не зверталась. Сумнівів у можливості підписання документа ОСОБА_5 в нотаріуса не було. На уточнююче запитання сторони відповідача нотаріус пояснила, що прикладом неможливості підписання документу особою у подібних обставинах може слугувати відсутність рук. При цьому нотаріус не змогла пояснити, хто саме ініціював виклик нотаріуса на дім для посвідчення заповіту та у звязку із якою хворобою заповідача, посилаючись при цьому, що дані відомості мають зберігатись в нотаріальній конторі.

Текст оспорюваного заповіту від 22 серпня 2008 року не містить зазначення про те, що заповіт був зачитаний нотаріусом вголос. При цьому як свідчить лист Сьомої одеської державної нотаріальної контори №568/01-16 від 23 лютого 2016 року, журнал обліку викликів нотаріусів для вчинення нотаріальних дій поза робочим місцем за 2008 рік знищено у звязку із закінчення строку зберігання, який становить три роки.

Перевіряючи обґрунтованість заявленого позову, суд звернув увагу, що заповіт від 27 жовтня 2006 року від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, містить зазначення про те, що у звязку із хворобою (повною сліпотою) ОСОБА_5, на її прохання, в її присутності та при свідках заповіт підписано іншою особою ОСОБА_7

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 23 грудня 2014 року за клопотанням сторони позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу щодо відповідності підпису від імені ОСОБА_5 у заповіті від 22 серпня 2008 року, особистому підпису особи, проведення якої було доручено експертам за відповідним фахом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Проте матеріали цивільної справи були повернуті до суду без виконання із повідомленням судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_8 від 08 червня 2015 року про неможливість ухвалення висновку.

Причиною неможливості проведення призначеної експертизи послугувала неможливість виявлення документів будь-якого характеру, що б містили власноручний підпис або будь-який рукописний текст, виконаний ОСОБА_5 Погоджуючись із посиланнями сторони позивача, суд вважає обґрунтованим увязати дану обставину із хворобою особи та обєктивною неможливістю здійснювати читання та бачити написаний текст.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 07 липня 2015 року за клопотанням сторони позивача було призначено судову медичну експертизу, на вирішення якої були поставлені наступні питання: 1. Якими захворюваннями страждала ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 1999 року по 2008 рік? 2. Чи страждала ОСОБА_5 на момент серпня 2008 року хронічною незворотною патологією очей? 3. Чи могла ОСОБА_5 за станом здоровя та медичними показниками, з урахуванням незворотної патології очей поставити власноручний підпис у заповіті від 22 серпня 2008 року, посвідченому державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрованому в реєстрі за номером 1-19/2? Проведення експертизи було доручено експертам КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи».

18 грудня 2015 року матеріали справи були повернуті до суду, призначена експертиза була виконана та судово-медичною експертною комісією був складений висновок №217 від 04 грудня 2015 року.

Згідно положень даного висновку, експертною комісією було встановлено, що з 1999 року ОСОБА_5 перебувала під наглядом офтальмолога поліклініки, коли вперше їй був поставлений діагноз: прогресуюча катаракта, дегенерація сітківки. Вже в 1999 року зір ОСОБА_5 був різко знижений (зір на праве око складав 0,15 діоптрій, на ліве 0,06 діоптрії, при цьому зір не коригувався). У 2001 році зір ОСОБА_5 став ще гіршим, і становив 0,05 діоптрій на праве око, і 0,03 діоптрії на ліве око. У 2004 році у ОСОБА_5 зазначалось потовщення і гіперемія країв повік обох очей, рогівка очей була мутнуватою, що чітко вказувало на прогресуючу катаракту, тобто, патологія органу зору погіршувалась і далі. До травня місяця 2008 року ОСОБА_5 вже нічого не бачила, відзначались різі в очах, при огляді офтальмологом відзначено потовщення і гіперемія країв повік, гнійне відокремлюване; рогівка каламутна. До жовтня 2008 року ОСОБА_5 предявляла скарги на різі в очах, сльозотечу, при огляді офтальмологом обидва ока набряклі, відзначалася гіперемія, слизові виділення, каламутна рогівка, очне дно не офтальмоскопувалося.

Експертами зясовано, що станом на серпень 2008 ОСОБА_5 страждала незворотною патологією органа зору, що тривало перебігала (була хронічною), і станом на серпень 2008 року ОСОБА_5 була сліпа. У звязку з цим, експертами зроблено висновок, що станом на 22 серпня 2008 ОСОБА_5, як повністю сліпа, не могла читати, писати, в тому числі і розписуватися, а значить, не могла поставити власноруч підпис у будь-якому документі, у тому числі і в заповіті, процитованому в редакції зазначеного питання суду.

У відкрите судове засідання 11 лютого 2016 року в порядку ст.ст. 147 ч.2, 171 ЦПК України викликався судово-медичний експерт ОСОБА_9, доповідач комісії КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», другої кваліфікаційної категорії, стаж роботи за фахом «судово-медична експертиза» з 2010 року, кандидат медичних наук з приводу надання усного пояснення відповідного висновку.

Згідно пояснень експерта, зафіксованих технічними засобами, відтворення яких знаходиться в матеріалах справи, експерт цілком підтримав ухвалений висновок та розгорнуто пояснив, зокрема, що з моменту втрати зору, як правило, спосібність до написання в особи зберігається, але в подальшому прогресивно зменшується. У звязку із тим, що підекспертній ОСОБА_5, яка повністю втратила зір на декілька років до того, було необхідно розписатись не на чистому аркуші паперу, а поставити підпис у конкретному, невеликому за розміром місці заповіту, самостійно здійснити таку дію ОСОБА_5 не могла.

Не зважаючи на викладене та на забезпечення всебічного і обєктивного розгляду справи, ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 02 березня 2016 року за клопотанням сторони відповідача судом була призначена повторна посмертна судово-медична комісійна експертиза, на вирішення якої були поставлені наступні питання: 1. Якими захворюваннями страждала ОСОБА_5 в період з 1999 року по 2008 рік? 2. Чи страждала ОСОБА_5 на момент серпня 2008 року хронічною незворотною патологією очей? 3. Чи могла ОСОБА_5 за станом здоровя та медичними показниками, з урахуванням незворотної патології очей поставити власноручний підпис у заповіті від 22 серпня 2008 року, посвідченому державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрованому в реєстрі за номером 1-19/2? Проведення повторної експертизи було доручено експертам Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

13 липня 2016 року матеріали справи були повернуті до суду, призначена експертиза була виконана та судово-медичною експертною комісією був складений висновок №110/16 від 14 червня 2016 року.

Згідно положень даного висновку, експертною комісією було встановлено, що ОСОБА_5 в період з 1999 до 2008 року зверталась до офтальмолога поліклініки за медичною допомогою зі скаргами на зниження гостроти зору в звязку з прогресуючою катарактою та дегенерацією сітківки. Станом на 2008 рік у ОСОБА_5 згідно записів в амбулаторній карті визначалась незріла катаракта правого ока та зріла катаракта лівого ока, при цьому зазначена в медичній документації гострота зору дозволяла їй лише розрізняти рухи руки біля обличчя та реагувати на світло. Це унеможливлювало процес читання та бачення написаної інформації. Відомості про наявність у ОСОБА_5 на 2008 рік захворювань, які б перешкоджали можливості здійснювати рухи рукою, необхідні для написання літер, відсутні, проте стан її зору не дозволяв бачити написане. При цьому експертами зазначено, що питання про те, чи могла ОСОБА_5 «поставити власноручний підпис у заповіті від 22 серпня 2008 року …», виходить за межі компетенції суто судово-медичної експертизи.

Висновки судових експертів є повними, оскільки експертами були дослідженні всі подані їм обєкти, надані вичерпні відповіді на порушенні перед ними питання. Висновки є ясними, оскільки чітко викладені та мають визначений, конкретний характер.

Як наводить ст. 202 ч.ч.1,2 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 203 ч.ч.1,2,3,4,5 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вказує ст. 215 ч.ч.1,2,3 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Водночас, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Водночас, як встановлює законодавець в ст. 218 ч.1 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно ст. 16 ч.1, ч.2 п.2 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 1247 ч.ч.1,2 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Як регламентує ст. 207 ч.4 ЦК України, якщо фізична особа у звязку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

В силу ст. 1257 ч.ч.1,2 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Виходячи з викладеного, спираючись на матеріали справи, в тому числі і отримані експертні висновки, суд встановив, що оспорюваний позивачем заповіт від 22 серпня 2008 року всупереч положенням ст.ст. 207, 1247 ЦК України містить підпис від імені ОСОБА_5 особисто, в той час як особа у звязку із сліпотою була позбавлена можливості здійснювати читання та бачення написаної інформації, в тому числі бачити написане, а також поставити власноручний підпис в тексті документу без стороннього втручання. Такі обставини ставлять під обґрунтований сумність вільність волевиявлення померлої та бажання настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, задовольняючи відповідну позовну вимогу та обираючи дієвий механізм захисту порушеного права позивача, суд вбачає обґрунтованим визнати оспорюваний заповіт недійсним.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, треті особи нотаріус ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 22 серпня 2008 року, посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1-19/2, складений від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_2.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: