Ухвала суду № 63289109, 29.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/17912/15-к Головуючий суддя І інстанції Букреєва І. А.

Провадження № 11-кп/790/2456/16 Суддя доповідач Гришин П.В.

Категорія: Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Гришина П.В.,

суддів Глініна Б.В., Протасова В.І.,

при секретарі Луніної О.В.,

за участю прокурора Крестьянінової І.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова кримінальне провадження № 12015220000000762 за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_2 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 8 серпня 2016 року у відношенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,-

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком, ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.286 КК України, до позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Крім того, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, та виправданим його у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України.

Згідно вироку, 23.09.2015 року приблизно о 19 год. 35 хв., керуючи автомобілем «MITSUBISHI - PADJERO SPORT», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по автошляху вул. Гвардійців Широнінців в напрямку пр. 50 річчя ВЛКСМ в м. Харкові.

В ході руху по вказаній вулиці, в районі буд. 5 , водій рухаючись зі швидкістю 125 км/год. грубо порушив вимоги п.п. 12.4 та 18.1 Правил дорожнього руху України згідно з якими:

- п.12.4 «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.»

- п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека» та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка в цей час перетинала проїзну частину зліва направо по ходу його руху по пішохідному переходу. За наслідками дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 була смертельно травмована.

Згідно висновків судово-медичної експертизи №1725-С/15 причиною смерті ОСОБА_3 явилась поєднана травма тіла, отриманої у наслідок дорожньо-транспортної пригоди від контакту з автомобілем.

Порушення правил безпеки дорожнього руху з боку водія ОСОБА_1, які знаходяться в причинному зв'язку з подією та наслідками, виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом, перевищив допустиму швидкість в населеному пункті, проявив неуважність, не надавши перевагу в русі на нерегульованому пішохідному переході - пішоходу ОСОБА_3, яка перетинала по ньому проїзну частину, рухаючись зліва направо по ходу його руху, та яку він об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходи для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, допустив наїзд на пішохода, що спричинило тяжкі наслідки.

Порушення правил безпеки дорожнього руху, відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 875/15 від 28.09.2015 та № 970/15 від 29.10.2015 року, перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням події.

Крім того, відповідно до обвинувального акту органом досудового розслідування ОСОБА_1 висунуто обвинувачення в тому, що він після скоєного наїзду на пішохода ОСОБА_3 продовжив приступну діяльність та умисно грубо порушив вимоги п. 2.10 «а, д, е та є» Правил дорожнього руху України і усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілу ОСОБА_3 в небезпечне для життя становище, нехтуючи моральними і правовими нормами, які передбачають надання допомоги людям, що перебувають у небезпечному для життя стані, маючи можливість та обов'язок надати таку допомогу, зник з місця дорожньо-транспортної пригоди, свідомо залишивши пішохода ОСОБА_3 в небезпечному для життя становищі.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати у звязку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення. Зазначає про відсутність помякшуючих обставин, передбачених ст. 66 КК України, в тому числі щирого каяття. Вказує, що виправдавши обвинуваченого по ч.1 ст.135 КК України, суд не врахував правовий висновок Верховного Суду України від 06.03.2014 року що «…Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за ст. 135 КК України…».

Тому просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним в скоєнні правопорушень передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання по ч.1 ст. 135 2 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 286 КК України 6 років позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст.70 КК України призначити остаточне покарання у вигляді 6 років позбавлення воли з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції змінити і призначити ОСОБА_1 покарання не повязане з позбавленням волі. Посилається на те, що злочин є необережним, що відсутні обставини, які обтяжують відповідальність, наявні декілька помякшуючих обставин щире каяття, активне сприяння розслідуванню ДТП, які в сукупності із позитивною характеристикою та наявністю декількох хронічних захворювань дають підстави вважати можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання, але суд не звернув на них увагу. В звязку з наведеним просить також врахувати, що ОСОБА_1 знаходиться під вартою майже два роки і вважає, що можливо обмежитись фактично відбутим покаранням, зменшивши його та звільнивши обвинуваченого в залі суду.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який в повному обсязі підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, та просив скасувати вирок та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому більш суворе покарання, думки обвинуваченого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора і наполягали на задоволенні апеляційної скарги захисника та просили помякшити покарання, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та захисника задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Висновок суду про доведеність обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України в апеляційному порядку ніким не оспорюється. Тому вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Відповідно до обвинувального акту органом досудового розслідування ОСОБА_1 висунуто обвинувачення в тому, що він після скоєного наїзду на пішохода ОСОБА_3 продовжив приступну діяльність та умисно грубо порушив вимоги п. 2.10 «а, д, е та є» Правил дорожнього руху України і усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілу ОСОБА_3 в небезпечне для життя становище, нехтуючи моральними і правовими нормами, які передбачають надання допомоги людям, що перебувають у небезпечному для життя стані, маючи можливість та обов'язок надати таку допомогу, зник з місця дорожньо-транспортної пригоди, свідомо залишивши пішохода ОСОБА_3 в небезпечному для життя становищі.

Дослідивши в повному обсязі докази, надані стороною обвинувачення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність події кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, посилаючись на покази свідків ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7, відеозаписи камер спостереження з місця події, даних карти виїзду швидкої допомоги.

Так, в судовому засіданні зазначені свідки підтвердили, що після наїзду на пішохода водій підходив до потерпілої, просив очевидців викликати швидку допомогу та під час приїзду лікарів залишався на місці пригоди та назвав лікарям своє прізвище, проте приїзду працівників поліції не дочекався.

Відповідно до даних, що містяться в карті виїзду бригади медичної допомоги виклик надійшов 23.09.2015 року о 19 год.35 хв., прибуття на місце ДТП зазначено о 19 год. 39 хв. Смерть потерпілої настала до приїзду медиків. Зафіксовані дані автомобіля та водія ОСОБА_1 (а.с. 180-184, т.2).

На оглянутому судом відеозапису з камери спостереження, яка знаходилась на сторожці «Муніціпальної парковки», зафіксовані події , що відбувались 23.09.2015 року , із чого вбачається присутність на місці ДТП у період часу із 19 год.35 хв. до 19 год.43 хв. особи, за одягом та статурою схожою із ОСОБА_1, поряд із тілом загиблої та поруч із особами в спецодязі бригади швидкої допомоги. Зазначені дані містяться в протоколі огляду відеозапису ( а.с. 148-151, т.2) та підтверджуються показами як обвинуваченого так і допитаних судом свідків.

Аналізуючи вищенаведену сукупність доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку , що винуватість ОСОБА_1 за ч.1 ст. 135 КК України не доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, а тому його виправдання цілком обгрунтоване.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_1, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення за ч.2 ст. 286 КК України, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до тяжкого злочину.

Судом враховані відомості про особу обвинуваченого , який за місцем проживання характеризується позитивно, займається підприємницькою діяльністю, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, має хворобливий стан здоровя.

Обтяжуючих обставин суд не встановив.

В якості помякшуючої обставини суд визнав його щире каяття, проявом якого є визнання вини та вибачення перед потерпілим в суді, готовність нести покарання. З огляду на це доводи прокурора про відсутність помякшуючих обставин є безпідставними.

Колегія суддів не погоджується з доводами захисника про наявність інших помякшуючих обставин вчинення злочину з необережності, активне сприяння розкриттю злочину та неперешкоджання органам досудового слідства, позитивну характеристику та наявність хронічних хвороб.

Так, необережність є формою вини та охоплюється ознакою субєктивної сторони складу злочину. Характеристика особи та стан її здоровя відповідно до положень ст. 65 КК України враховуються незалежно від помякшуючих обставин, хоча й можуть бути визнані судом такими , що помякшують покарання. Проте для цього необхідно встановити обєктивний звязок між даними обставинами і вчиненим злочином, якого не вбачається.

Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі, але воно має бути активним та ініціативним. З огляду на це не можна вважати таким неперешкоджання слідству, про яке заявляє сторона захисту. Крім того залишення місця пригоди обвинуваченим ОСОБА_1 до прибуття працівників поліції 23.09.2015 року, та його зявлення до правоохоронних органів лише 25.09.2015 року спростовують наявність зазначеної помякшуючої обставини.

З урахуванням вищенаведеного та невідворотних наслідків злочину загибель потерпілої , колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку , що виправлення ОСОБА_1 неможливо досягти без ізоляції його від суспільства, а тому правильно обрав покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами. Підстав вважати надто суворим призначене обвинуваченому покарання колегія суддів не знаходить.

Колегія суддів вважає необхідним відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати час перебування обвинуваченого у слідчому ізоляторі до набрання законної сили вироком суду в строк відбування покарання із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Істотних порушень кримінального процесуального закону органами досудового слідства та судом першої інстанції, які б тягнули за собою безумовне скасування судового рішення не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, ч. 2 ст. 376 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 8 серпня 2016 року у відношенні ОСОБА_1 залишити без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_1 строк його перебування під вартою з 5.10.2015 року по 29.11.2016 року із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим який тримається під вартою, - з дня вручення копії ухвали.

Головуючий-

Судді