Ухвала суду № 63283112, 01.10.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1369/2014(м)

264/8279/13-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого суддіБаркова В.М.,

суддівПесоцької Л.І.,

ОСОБА_1,

при секретаріБрежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 липня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 3000 грн.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь держави судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та позовні вимоги задовольнити повністю, стягнувши індексацію заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 31 липня 2006 року в сумі 527 грн. 04 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05 червня 2013 року по 27 березня 2014 року в сумі 53 009 грн. 68 коп., посилаючись на неповне зясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, які підтримали доводи скарги та просили її задовольнити, пояснення представника публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» ОСОБА_4, яка просила рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що позивач з 05 вересня 1975 року по 04 червня 2013 року перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с. 5-6). За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Нарахування індексації заробітної плати та компенсація втрати частини заробітної плати з 01 березня 2003 року по 31 липня 2006 року не проводилося.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Зі справи вбачається, що в день звільнення індексація заробітної плати за зазначений період та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в день звільнення позивачеві виплачені на були.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Ухвалюючи рішення про стягнення з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь позивача середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві підлягала виплаті заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні за період з 05 червня 2013 року по день фактичного розрахунку 27 березня 2014 року в сумі 51 201 грн. 28 коп., з урахуванням 208 робочих днів та середньоденної заробітної плати в розмірі 246 грн. 16 коп.

Як правильно було встановлено судом, позивач був звільнений 04 червня 2013 року, цей день був для нього останнім робочим, а тому відповідач мав провести розрахунок з позивачем в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходив з того, що позивачеві не були виплачені усі належні при звільненні суми, тому він має право на стягнення на його користь середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку 28 березня 2014 року (а.с. 31), визначивши розмір середнього заробітку з урахуванням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» .

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з того, що на час звільнення відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усі належні на час звільнення суми.

Як розяснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у звязку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зі справи вбачається, що звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 просив стягнути невиплачену індексацію та компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 01 березня 2003 року до 31 березня 2013 року (а.с. 2).

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював свої вимоги та остаточно просив стягнути індексацію заробітної плати з компенсацією за період з 01 березня 2003 року по 30 вересня 2010 року, а відповідач добровільно задовольнив ці вимоги частково за період з 01 березня 2003 року по 31 червня 2006 року на суму 1 070 грн. 60 коп.

Із заявою про відмову від позову в частині стягнення індексації заробітної плати з компенсацією позивач до суду не звертався.

Таким чином не можна погодитися з доводами скарги про відсутність спору щодо розміру належних до виплати сум при звільненні.

Таким чином, врахувавши розмір спірної суми. А яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при цьому дотримався вимог статті 117 КЗпП України, розяснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та вимог розумності і справедливості. Тому рішення суду і в цій частині зміні не підлягає.

Оскільки відповідач добровільно сплатив позивачеві заборгованість з індексації заробітної плати з компенсацією за період з 01 березня 2003 року по 31 червня 2006 року (а.с. 31), суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду позивачем апеляційному суду не надано.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді