Рішення № 63275663, 29.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/2517/15 Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.

Провадження № 22-ц/783/3807/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Берези В.І., Ванівського О.М.,

секретаря Брикайло М.В.,

з участю: представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

встановила:

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі-ПАТ КБ) «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №LVH9AE00000295 від 25 лютого 2008 року в розмірі 14856,18 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17 серпня 2015 року становило 323122 грн. 01 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за кредитним договором, станом на 17 серпня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 30155,84 доларів США, з якої: 8743,13 доларів США заборгованість за тілом кредиту; 1322,15 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 261,73 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 19828,83 доларів США пеня за прострочення виконання зобовязань за кредитним договором, частина якої у розмірі 16018,04 доларів США стягнута з відповідача в користь банку за рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року, а тому просить стягнути з відповідача решту заборгованості за кредитним договором у розмірі 14137,80 доларів США, а також штрафи відповідно до умов договору в розмірі 11,49 доларів США (фіксована частина) та в розмірі 706,89 доларів США (процентна складова).

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року вказаний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 у користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 3292,09 доларів США, що по курсу НБУ становить 71602 грн. 96 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 1251,56 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1322,15 доларів США, 11,49 доларів США штрафу (фіксована частина) та 706,89 доларів США штрафу (процентна складова), а також судовий збір у розмірі 716 грн. 02 коп.

Рішення суду оскаржив позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», просить його змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені і ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити, стягнувши з відповідача в користь позивача пеню за прострочення виконання зобовязань за кредитним договором в розмірі 11564,09 доларів США, яку позивач зменшив з власної ініціативи, а в решті рішення суду - залишити без змін.

Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що пеню вже стягнуто рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2013 року, оскільки, заявляючи позовну вимогу про стягнення пені було враховано вказане рішення суду, яким стягнуто пеню за період з 25 лютого 2008 року по 24 грудня 2012 року. Зазначає, що, починаючи з 25 грудня 2012 року, відповідач неодноразово порушував умови виконання зобовязань за кредитним договором, а тому пеня нарахована відповідно до умов кредитного договору та вимог матеріального закону, норми якого суд повинен був застосувати при вирішенні даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», (кредитодавцем) та ОСОБА_4 (позичальником) було укладено кредитно-заставний договір №LVH9AE00000295, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит в розмірі 18376 доларів США, а саме: 16164,02 доларів США - на придбання позичальником автомобіля; 1881,95 доларів США на оплату перших страхових платежів за договорами страхування; 6,76 доларів США на оплату коштів за реєстрацію предмета застави в Державному Реєстрі; 323,28 доларів США на оплату винагороди за надання фінансового інструменту.

Вказану суму кредитних коштів позичальник зобовязувався повернути банку в строк до 22 лютого 2013 року зі сплатою 10,56% річних та комісії за користування кредитними коштами.

Пунктом 17.8 договору передбачено, що розмір щомісячного платежу, який позичальник зобовязаний вносити на погашення тіла кредиту, сплати процентів та винагороди за користування ним, становить 416 доларів США.

У звязку з невиконанням позичальником у повному обсязі своїх зобовязань за кредитним договором станом на 17 серпня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 30155,84 доларів США, з якої: 8743,13 доларів США заборгованість за тілом кредиту; 1322,15 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 261,73 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 19828,83 доларів США пеня за прострочення виконання зобовязань за кредитним договором (а.с.4-5).

Відповідно до заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року (а.с.3), частину цієї заборгованості у розмірі 14766,48 доларів США, яка станом на 24 грудня 2012 року складалась: із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7491,57 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 1313,49 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 258,74 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором в розмірі 4910,12 доларів США, штрафу (фіксована частина) в розмірі 31,29 доларів США, штрафу (процентна складова) в розмірі 761,27 доларів США, - стягнуто з відповідача ОСОБА_4 у користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

З урахуванням стягнутих за заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року сум, суд першої інстанції стягнув з відповідача у користь позивача заборгованість за кредитним договором лише, відповідно, за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року, а саме: залишок заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1251,56 доларів США (8743,13-7491,57=1251,56), заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1322,15 доларів США та штрафи у вказаних вище розмірах.

З наданих апеляційному суду копій судових рішень Індустріального районного суду м.Дніпропетровська встановлено, що за заявою відповідача ОСОБА_4 заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року було скасоване ухвалою цього суду від 24 травня 2016 року (а.с.121, 169) і справу в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалою цього суду від 27 вересня 2016 року передано на розгляд Миколаївського районного суду Львівської області (а.с.168).

Однак, скасування заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року не перешкоджає розгляду даної справи апеляційним судом, оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині вирішення його вимог про стягнення з відповідача пені за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року, а в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, процентів за користування кредитом, а також штрафів жодна із сторін рішення суду першої інстанції не оскаржила.

Відмовляючи у задоволенні вимоги банку про стягнення пені за прострочення виконання зобовязань за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимогам закону ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснював нарахування пені не з часу винесення рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року, а з 2008 року, що призвело до значного її збільшення.

Однак, повністю з таким висновком районного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до загального правила, яке міститься у статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пеня це є свого роду санкція за порушення стороною виконання грошового зобовязання, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобовязання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 08 червня 2016 року, справа №6-3006цс15).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК).

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 14.2 кредитного договору, у випадку порушення позичальником зобовязань щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочки.

Відповідно до пункту 14.3 договору, у випадку порушення позичальником зобовязань щодо повернення основної суми кредиту, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочки. При цьому, проценти за користування кредитом на суму такого прострочення не нараховуються.

Отже, і договором, і законом передбачено право кредитодавця на отримання від позичальника пені за прострочення виконання зобовязань у встановленому договором розмірі.

З урахуванням наведених вище норм матеріального права та умов кредитного договору, пеня підлягає стягненню з боржника незалежно від закінчення строку виконання основного зобовязання та/або незалежно від рішення суду про стягнення простроченої заборгованості, якщо зобовязання й надалі не виконується боржником.

Враховуючи встановлений судом першої інстанції факт порушення відповідачем виконання своїх зобовязань щодо внесення у визначений в договорі строк та у визначеному в договорі розмірі щомісячного платежу, такий факт не потребує доведення при вирішенні справи в оскаржуваній частині рішення щодо стягнення пені, а отже, є визначені кредитним договором правові підстави для стягнення з відповідача пені за той період, який не увійшов до розміру заборгованості, стягнутої заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року.

З наданого на вимогу апеляційного суду розрахунку пені за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року (а.с.141-152) встановлено, що станом на 25 грудня 2012 року за відповідачем облікується заборгованість по сплаті пені за порушення строків розрахунків за кредитом у розмірі 4924,52 доларів США, а за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року відповідачеві нараховано пеню в розмірі 14904,31 доларів США (19828,83-4924,52=14904,31).

При цьому, пеню нараховано за кожний день прострочення у розмірі 0,15% від загальної суми простроченої заборгованості за кредитом, в тому числі й тієї, яка була стягнута за рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 08 червня 2016 року, справа №6-3006цс15).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведені вище норми закону щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені в кредитних правовідносинах та правовий висновок Верховного Суду України й те, що відповідач у суді першої інстанції в своїх запереченнях на позов (а.с.31-33), як на одну із підстав для відмови позивачеві в задоволенні позову, вказував на сплив строку позовної давності, а підстав для поновлення цього строку в суду немає, оскільки позивач, щоденно нараховуючи пеню, знав або міг дізнатись про порушення свого права ще з 25 грудня 2012 року, однак, звернувся з позовом до суду 15 жовтня 2015 року, тому стягненню підлягає лише пеня, яка нарахована відповідачеві в межах року, який передував предявленню вказаного позову до суду, тобто, за період з 15 жовтня 2014 року по 17 серпня 2015 року.

З наданого позивачем розрахунку пені за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року (а.с.141-152) встановлено, що розмір нарахованої пені за період з 15 жовтня 2014 року по 17 серпня 2015 року становить 4755,59 доларів США.

Однак, з урахуванням норми частини третьої статті 551 ЦК України й тих обставин, що розмір пені, яку просить стягнути позивач з відповідача в даній справі, навіть в межах строку позовної давності, значно перевищує розмір залишку неповернутого тіла кредиту, яке стягнув суд першої інстанції своїм рішенням, а питання про стягнення заборгованості за кредитним договором за період до 24 грудня 2012 року, яка була врахована позивачем при обрахунку пені в даній справі, є спірним, оскільки заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2013 року скасоване, що є істотною обставиною в даній справі, - колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшення стягуваної з відповідача в користь позивача пені за спірний період до розміру неповернутого залишку тіла кредиту - 1251,56 доларів США в перерахунку до національної гривні України за офіційним курсом НБУ станом на 17 серпня 2015 року, як просив позивач у своїй позовній заяві, - до 27231 гривень.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї вимоги позивача з наведених вище мотивів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення пені скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю вимогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» пеню за прострочення виконання зобовязань за кредитним договором №LVH9AE00000295 від 25 лютого 2008 року за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року в розмірі 27231 (двадцять сім тисяч двісті тридцять одна) гривень.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

ОСОБА_5