Рішення № 63274558, 07.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 332/1464/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Мєркулова Л.О.

Провадження № 22-ц/778/4559/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«07» грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Кочеткової І.В.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності.

В обґрунтування вимог зазначила, що 26.06.2013 року між нею та ОСОБА_5 укладено попередній договір купівлі-продажу належної відповідачу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого вона сплатила відповідачу грошові кошти в сумі 40 000 гривень у рахунок майбутнього укладення договору купівлі-продажу. Зазначена сума є стовідсотковою сплатою коштів за майбутнім договором купівлі-продажу частини квартири. Згідно умов договору він має бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 18 липня 2013 року. Подовження терміну для укладання договору купівлі-продажу допускається за додатковим погодженням питання між сторонами, яке має бути оформлено відповідною угодою. Попередній договір було укладено у присутності іншого співвласника квартири ОСОБА_6, яка володіє 1/3 частиною квартири та своїм підписом у попередньому договорі відмовилась від першочергового викупу частини квартири як співвласник та надала згоду на укладення попереднього договору та в майбутньому договору купівлі-продажу.

Відповідач ОСОБА_5 постійно ухиляється від укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу через наявний арешт на нерухоме майно, накладений виконавчою службою через його борги.

Відповідно до п. 6 попереднього договору від 26.06.2013 року у разі тривалого ухилення (більш ніж один місяць) ОСОБА_5 від укладення договору купівлі-продажу у визначений в п.1 цього попереднього договору (чи додатково погоджений) термін та на вищезазначених (чи додатково погоджених) умовах вона має право звернення до суду з відповідним позовом.

Також, 01.08.2013 року між нею та ОСОБА_5 укладено попередній договір купівлі-продажу належної відповідачу 1/2 частини житлового будинку № 2 «А» по вулиці Фінансовій у місті Запоріжжі, з відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 590 кв.м., відповідно якого вона сплатила відповідачу ОСОБА_5 гроші в сумі 50 000 гривень у рахунок майбутнього укладення договору купівлі-продажу. Зазначена сума є стовідсотковою сплатою коштів за майбутнім договором купівлі-продажу частини будинку. Згідно умов договору він має бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 10 серпня 2013 року. Подовження терміну для укладання договору купівлі-продажу допускається за додатковим погодженням питання між сторонами, яке має бути оформлено відповідною угодою.

Відповідач ОСОБА_5 також постійно ухиляється від укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу через наявний арешт на нерухоме майно, накладений виконавчою службою через його борги.

Відповідно до п. 6 попереднього договору від 01.08.2013 року у разі тривалого ухилення (більш ніж один місяць) ОСОБА_5 від укладення договору купівлі-продажу у визначений в п.1 цього попереднього договору (чи додатково погоджений) термін та на вищезазначених (чи додатково погоджених) умовах вона має право звернення до суду з відповідним позовом.

Вважає, що сторони домовились про всі істотні умови переходу прав власності на частину житлового будинку та частину квартири, вона повністю передала кошти, а відповідач ОСОБА_5 не виконав свою частину зобов'язань про передачу в її власність вказаного майна шляхом нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, в звязку з чим вона вимушена звернутись до суду.

На підставі зазначеного остаточно просила визнати дійсними договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку № 2 «А» по вулиці Фінансовій у місті Запоріжжі, з відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 590 кв.м., укладені між нею та ОСОБА_5, визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, та на 1/2 частину житлового будинку № 2 «А» по вулиці Фінансовій у місті Запоріжжі, з відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 590 кв.м., скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказане майно, визначити рішення по даній цивільній справі таким, що підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано дійсними договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 та договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку № 2 «А» по вул. Фінансовій в м. Запоріжжі з відповідними частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. метрів, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Визнано право власності за ОСОБА_4 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину житлового будинку № 2 «А» по вул. Фінансовій в м. Запоріжжі з відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. метрів.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину житлового будинку № 2 «А» по вул. Фінансовій в м. Запоріжжі з відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. метрів.

Визначено рішення по дійсній цивільній справі про визнання права власності за ОСОБА_4 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину житлового будинку № 2 «А» по вул. Фінансовій в м. Запоріжжі з відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. метрів таким, що підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства не був залучений до розгляду справи, оскаржуваним рішенням були порушені його права, оскільки на виконанні в Заводському ВДВС Запорізького МУЮ перебувають виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_5 на його користь заборгованості в загальній сумі 169860,00 грн. та судових витрат, на все майно ОСОБА_5 накладено арешт, на 1/2 частину житлового будинку № 2 «А» по вул. Фінансовій в м. Запоріжжі було накладено арешт та передано майно на реалізацію для подальшого погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ним.

Посилаючись на нікчемність та підробку вказаних попередніх договорів, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_5 надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, просить відхилити апеляційну скаргу.

ОСОБА_6 повістку отримала 28 листопада 2016 року, причини неявки до суду не повідомила ( а.с. 219).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника, представника ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції з'ясовує таки обставини: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу 1/2 частини жилого будинку та договору купівлі-продажу 1/3 частини квартири, виконали їх, продавець ухиляється від нотаріального посвідчення договорів, а тому на вимогу покупця договори підлягають визнанню дійсними на підставі ч.2 ст.220 ЦК України за судовим рішенням.

Судове рішення не відповідає вимогам ст.213,214 ЦПК України, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Нормами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частина 2 ст. 220 ЦК України надає суду право визнати дійсність нотаріально не посвідченого договору, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Визнавши дійсними договори купівлі-продажу 1/2 частини жилого будинку і 1/3 частини квартири та визнавши за ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно, суд послався на те, що сторони попередніми договорами визначили склад та вартість відчужуваного майна, строк укладення основного договору. ОСОБА_4 сплатила на користь відповідача повну суму вартості придбаного майна, у зв'язку із чим відбулося повне виконання договору купівлі-продажу.

Проте матеріали справи не містять даних про те, що між сторонами було укладено письмову угоду щодо купівлі-продажу 1/2 частини жилого будинку і 1/3 частини квартири, та досягнуто всіх істотних умов стосовно купівлі-продажу, а виходячи зі змісту ст.635 ЦК України та правової природи попереднього договору як договору про намір укласти правочин у майбутньому, відсутні підстави вважати, що продавець може бути примушений до укладення основного договору.

За правилами ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Договір купівлі-продажу квартири та будинку у відповідності до вимог ст.657 ЦК України має бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно, і попередній договір купівлі-продажу квартири та будинку має бути нотаріально посвідчений.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вимоги щодо форми попередніх договорів дотримано не було.

Із матеріалів справи вбачається, що за змістом наданого суду тексту попереднього договору від 26.06.2013 року, укладеного у простій письмовій формі, ОСОБА_5В та ОСОБА_4 домовилися, що ОСОБА_5 продасть, а ОСОБА_4 купить 1/3 частини квартири АДРЕСА_3. Основний договір купівлі-продажу мав бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 18 липня 2013 року .Подовження терміну укладення договору купівлі-продажу допускається за погодженням між сторонами, яке має бути оформлено відповідною угодою.

Купівля-продаж частини жилого будинку має бути вчинена за суму, що на день підписання договору становитиме 40000 грн. Інші істотні умови договору купівлі-продажу будуть погоджені при підписанні договору купівлі-продажу (а.с. 12-13).

За змістом наданого суду тексту попереднього договору від 01.08.2013 року, укладеного у простій письмовій формі, ОСОБА_5В та ОСОБА_4 домовилися, що ОСОБА_5 продасть, а ОСОБА_4 купить 1/2 частини жилого будинку №2 «А» по вул.Фінансовій у м.Запоріжжя. Основний договір купівлі-продажу мав бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 10 серпня 2013 року. Подовження терміну укладення договору купівлі-продажу допускається за погодженням між сторонами, яке має бути оформлено відповідною угодою.

Купівля-продаж частини жилого будинку має бути вчинена за суму, що на день підписання договору становитиме 50000 грн. Інші істотні умови договору купівлі-продажу будуть погоджені при підписанні договору купівлі-продажу (а.с. 15-16).

Відповідно до ч.2 с.635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч.3 ст.635 ЦПК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Тобто, наслідками не укладання основного договору є відшкодування збитків.

Зобов'язання купівлі-продажу між сторонами не виникли і надані сторонами попередні договори, до укладення яких не було дотримано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, не можуть бути підставою для задоволення вимог про визнання укладеним договору купівлі-продажу і визнання права власності на нерухоме майно.

У зв'язку з цим, не будучи укладеним, договір не може бути визнаний судом дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.

Крім того, слід також зазначити, що судом першої інстанції не було враховано, що однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину, чого у справі встановлено не було, а суд послався на визнання позову відповідачем.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується той факт, що договір купівлі-продажу 1/2 частини жилого будинку і 1/3 частини квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не було укладено ані в обумовлений строк, ані в подальшому. В позовній заяві ОСОБА_7 зазначала, що ОСОБА_5 вказував про причини неможливості оформлення договорів купівлі-продажу у звязку з накладенням арешту на нерухоме майно виконавчою службою через наявність у нього боргів.

Отже, сторони свідомо не звертались за посвідченням угод до нотаріальної контори у зв'язку з наявністю передбачених законом перешкод для їх нотаріального посвідчення через обтяження нерухомого майна арештом.

Згідно з вимогами ч.ч. 1 і 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

З відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вищевказане спірне майно на час розгляду справи судом першої інстанції перебувало під арештом, державним виконавцем подавалася заявка на реалізацію арештованого майна (а.с. 18,39,46-52).

Доводи представника ОСОБА_4 про те, що рішення суду не стосується прав ОСОБА_3, є неприйнятним. ОСОБА_3 є стягувачем, а ОСОБА_5 залишається боржником за виконавчим провадженням, в межах якого державним виконавцем накладався арешт на майно ОСОБА_5 ( а.с.122-133).

Таким чином, при вирішенні даного спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому рішення відповідно до п.4 чт.309 ЦПК України підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до ст.88 ЦПК України ОСОБА_3 має право на компенсацію позивачем ОСОБА_4 судового збору, сплаченого ним при поданні апеляційної скарги в розмірі 2202,64 грн. (а.с.176).

За ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві обєднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Позовні вимоги ОСОБА_4 складаються з вимог про визнання дійсними договору купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, вартістю 50000 грн., та договору купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку № 2 «А» по вул.. Фінансовій в м. Запоріжжі, вартістю 40000 грн.; визнання за нею права власності на вказане майно загальною власністю 90000 грн., скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину житлового будинку № 2 «А» по вул. Фінансовій в м. Запоріжжі, визнання рішення суду по даній справі таким, що підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_4 при поданні позовної до суду було сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, з ОСОБА_4 підлягає стягненню сума недоплаченого судового збору в розмірі 2002,40 грн. в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності.

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави в сумі 2002,40 коп., який зарахувати на рахунок 31218206780007, одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжі Запорізької області, код одержувача (код за ЄДРПОУ): 38025409, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, код банку одержувача (МФО): 813015.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 2202 грн.64 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: